Роман Донни Тарт "Шиголь" не залишив байдужим нікого – ані читачів, ані критиків. Недарма останні дали йому Пулітцерівську премію та ще кілька топових літературних нагород. Тому, коли з`явилась новина про зйомки екранізації твору, фани історії Тео Деккера побігли за серветками, аби витерти сльози щастя. Та чому після перегляду готової стрічки вони можуть змінитись на сльози розчарування? Про це у нашій рецензії.
Пригадаймо сюжет. Мати Теодора Деккера гине на очах у сина під час теракту в музеї. У стані афекту хлопець, не розуміючи навіщо, виносить із руїн шедевр живопису, якому більше 300 років – картину "Щиголь", навколо якої буде повністю будуватися вся історія. Хлопця погоджуються взяти до себе в родину батьки його однокласника, щоб він не залишився без даху над головою. Уже дорослий Тео потрапляє у світ підпільного мистецтва, маючи справу з найбагатшими та найнебезпечнішими людьми цього світу.
Головна проблематика фільму полягає в тому, що формат повного метру для екранізації "Щигля" не зовсім підходить. Роман Донни Тарт заслуговує на якийсь невеличкий серіал від HBO чи Amazon. Зрозуміти всю глибину першоджерела, подивившись фільм у вас навряд вийде. Натомість, хронометраж у дві з половиною години може багатьом здатися задовгим, а сама історія занудною. Головний герой у виконанні Енсела Елгорта мало в кого, хто не читав книгу, зможе викликати хоч якусь емпатію.
Енсел у ролі Тео, якому не хочеться співчувати
І в цьому провинна не Енсела, адже він сам по собі дуже талановитий, просто його меланхолічна природа без розповіді від першого обличчя з безліччю драматичних та філософських монологів, не дає нам зрозуміти ні його мотивації, ні характеру, ні бажань. Від цього переживати йому стає трохи складно. А без чіткого головного героя страждає і сама історія, яку глядач мусить розуміти, щоб бути зацікавленим у подіях фільму.
На щастя, ситуацію рятують інші актори. Ніколь Кідман – який би матеріал їй не дали, вона зіграє це так, що в тебе виникне бажання вручити їй Оскар одразу після перегляду. Ось і в "Щиглі" вона викличе цілий спектр емоцій у глядачів своїм талантом. Саме вона стає новою мамою для головного героя. Вкотре дуже влучний у своїй грі актор та зірка "Воно" та "Дивних див" Фінн Вулфгард, який додає цьому фільму гумору. Люк Вілсон у ролі актора-невдахи – ще одне стовідсоткове потрапляння в образ. І, хоч кар'єра цього талановитого актора і справді йде не найкращим шляхом, та гра вражає точністю.
Актори, які прикрашають стрічку, на відміну від Енсела Елгорта
Великим мінусом стрічки стало те, що лінійну оповідь книги вирішили зробити нелінійною. Запихаючи (інакше й не скажеш) дитинство Тео у флешбеки, фільм втрачає головне – атмосферу історії. Недарма, вибух та смерть матері Тео відбувається в книзі на самому початку. Сюжет стрічки ж виглядає не цілісним та логічним, а необережно пошматованим та зім'ятим. Для сценариста Пітера Строхана це вже друга зіпсована ним адаптація шедевральної книги. До цього він постарався над провалом детективу "Сніговик" з Майклом Фассбендером в головній ролі. Цікавий детективний трилер Ньосбе було неможливо дивитись у кіношному форматі через абсурдність подій на екрані.
Сценарист "Щигля" Пітер Строхан – спеціаліст із "псування" шедевральних книг
Та у "Щигля" є безліч і вдалих моментів, за які його можна порекомендувати подивитись на великому екрані. Якщо ви читали книгу, то фільм неодмінно нагадає вам про її геніальність. Якщо ж із першоджерелом ви не знайомі, то після виникне бажання придбати роман якомога швидше і прочитати.
Окремі сцені зроблено дуже вдало та сильно. Все ж режисер Джон Кроулі зміг непогано попрацювати над тим, що в нього було на руках. Він "вичавив" все можливе зі сценарію Строхана. Момент з вибухом зроблений так, що ти повністю відчуваєш те, що переживає маленький Теодор. Та й взагалі, вся лінія, що стосується дитинства головного героя (флешбеків) знята і написана правильно та життєво. Шкода, що в основній лінії це життя втрачається.
Чималу роль зіграв нарешті вже оскароносний оператор Роджер Дікінс, який є одним з найкращих на голлівудський арені. Його стиль, глибина кадрів та довершена композиція відчувається у кожному клятому моменті цього фільму.
Дікінс на знімальному майданчику "007: Координати "Скайфолл"
Остаточно від ярлику "погане кіно" рятує саундтрек. Музика, як авторська (написана спеціально для фільму) від композитора Тревора Гурекіса, так і відомі вже пісні, створюють саме той потрібний настрій, якого не вистачає у грі головного актора, компенсуючи його певну "порожнечу".
У підсумку ми маємо досить непогану драму, яка навіть зможе сподобатись при певному настрої та із заниженим градусом сподівань. Звісно, це не та екранізація, на яку заслуговує книга, та, якщо Amazon врахують свої помилки і створять через деякий час серіал, то ми їх пробачимо.