Звідки взялося поняття “нова опера” і скільки цьому поняттю років? Яким чином авангард підірвав граматичну основу музики і де в цій авангардній опері знайшла себе Україна? На прикладі тріп-опери “Воццек” проекту Nova Opera ми спробуємо відповісти на ці питання.
Опера завжди була «неповороткою» мистецькою конструкцією. Серед усіх сценічних мистецтв вона найбільше відповідає означенню “пристойного місця, куди пристойні люди приходять дивитися на інших пристойних людей”. ХХ століття стало початком глобального мистецького зламу: від кінця фігуративності у живописі до повного розбиття всіх звичних сценічних та музичних структур. Звісно, цей злам не був повальним: більшість оперних режисерів продовжували ставити “класичні касові кринолінові” “Травіати” і “Кармен”, які за будь-яких умов мали б повний зал. Навіть після Другої світової війни молоді композитори недовірливо дивилися в бік опери, вони вбачали в цьому не актуальну мистецьку форму, а такий собі аванс минулому, своєрідний борг, який ніхто не хотів відробляти.
Класична "Кармен" на сцені Cxid OPERA/ХНАТОБ
Композитори, які все ж намагалися працювати для опери, як от Бенджамін Бріттен або Ганс Вернер Гензе, особливої популярності та визнання за це не отримували, адже це завжди було територією мистецького ризику. Це саме стосується авангардної опери, адже значно приємніше (читай: ні до чого не зобов'язує) дивитися на чергову кріпову “Турандот” у київській опері з декораціями після чи то “Лускунчика”, чи то “Попелюшки”.
Однак ми говоритимемо про оперу, які вибивалася з цього ряду і свого часу стала “авангардною класикою”. “Воццека” Альбана Берга 1925 року прийнято називати першою такою оперою. Однойменну оперу в Україні було створено колективом NOVA OPERA, спільно з Юрієм Іздриком, і втілено у форматі віршів-речитативів.
Але у 1925 року в опері Берга все було новим: атональність (відмова композитора від гармонійності і милозвучності звуку), гострий і навіть грубий тембро-ритм. Крах “гармонійної тональності” означав крах музики, як ілюстрації сценічної оповіді: тепер замість пояснювати сюжет вона його ніби додатково заплутувала. Крім того всі зрозуміли, що сцени можуть тривати одночасно, порушуючи хронологічну послідовність, як от у “Die Soldaten” Бернда Алоа Цимермана.
Або ж вони можуть одночасно демонструвати різні варіації однієї і тієї ж історії, постійно заново програючи сюжет. А можна й зовсім позбавити оперу будь-якої історії! Просто звести її до таких собі “живих мультиків”, які постійно повторюються та існують в уповільненому часі і не мають зовсім ніякої логіки.
“Воццек” Берга, так само як і “Воццек” Нової Опери - не лінійна історія, а набір почуттєво розрізнених імпульсів-спогадів. Кожна картинка ( у “Воццека” їх 15) є цілісним емоційним станом, випадковим злитком реальності. У Nova Opera такими “злитками” були вірші Іздрика, які йшли ритуальним набормотуванням автором віршів на кшталт “То твоє літо, твоє тіло, Лєна” і вокальними соло Мар'яни Головко.
Особливість українського Воццека ще й в тому, що ставлення до почуттів в ньому - максимально механізоване, навіть знущальницько-іронічне. Розповідь про кохання - не більш, ніж весела історія про людські патології. Тут немає нічого, над чим не можна було би зіронізувати.
Власне, авангардну оперу теж можна звести до суцільного іронічного жесту в адресу неповороткої машинерії європейської опери, яка раніше створювала навколо себе соціальний культ, а не мистецький. Авангард, в свою чергу, став живим і нахабним набором нових правил, який він не втомлювався пред'являти протягом всього ХХ століття.
Те, що в Україні з'явився новий центр такої деконструкції опери в обличчі Nova Opera - вже неймовірно обнадійливий для нас усіх факт, доказ того, що опера може бути сучасною.
Уже зовсім скоро у Києві можна буде побачити ще одну постановку Nova Opera - "IYOV". У 2018 році постановка увійшла до ТОП-10 сучасних опер світу. Ви маєте це побачити! Квитки ТУТ.
