З пані Наталією (а, окрім, як пані, назвати її по-іншому язик не повертається) ми зустрілись після презентації її останньої книги - "Багряного кольору вічності". Червона сукня, туфлі на підборах і кучері - письменниця виглядає так, наче вона родом з XIX століття і тільки мобільний телефон в руках натякає на те, що вона - наша сучасниця. Саме про минулі часи і їх відображення у літературі ми й поговорили з пані Наталією.
Ви - така вінтажна леді. Звідки це в вас?
Я завжди такою була. Гадаю, що вплив мала атмосфера в родині і люди, які мене оточували з дитинства. Наприклад, сестра моєї бабці Стефанія Гебус-Баранецька була знаною художницею, вчилась у Олекси Новаківського (львівський постімпресіоніст - Yabl), а її чоловік був лікарем ще за Польщі і мав шляхетне коріння. В часи мого совєтського дитинства це був зовсім інший світ ще довоєнного Львова і інакше середовище. У ньому панувало інтелігентне поводження, гарні манери і аж ніяк не радянський світогляд. Це проявлялося навіть у дрібницях. Наприклад, коли чоловік приходить в гості, він не лише вітається, але завжди цілує одруженій жінці руку. І от, коли мені було 2 роки, я теж тягнула руку для поцілунку. Вже тоді ідентифікувала себе як жінку! З дитинства не ношу штани. Мені в них некомфортно. Навіть піжаму відмовлялась вдягати. Мій улюблений одяг - спідниці, романтичні сукні й капелюшки.
Можливо, саме тому і в літературі вас “потягнуло” в тему минулого?
Напевно. Я мушу все, що відбудеться у романі спочатку сприйняти своїм внутрішнім зором, досконало вивчити історичні, звичаєві та побутові деталі. Інакше читач не побачить це так само яскраво, як у кіно. Коли я писала “Мелодію кави у тональності кардамону”, то слухала музику тієї епохи, дивилася на картини XIX століття, ходила до музеїв, вивчала побутові деталі. Мені було приємно роздивлятись усі ці кавові сервізи, письмові столи, чорнильниці, одяг цієї епохи, прикраси, взяття. Я навіть пошила собі довгу спідницю з нижніми спідницями, щоб рухатися так, як жінка в ту епоху. Для реальності оповіді надзвичайно важливо навіть в дрібних нюансах відчути себе так, як людина епохи про яку пишеш.
Для вас важливо аж так втілюватися у свою героїню?
Звісно, я маю впустити її у своє серце. У мене і моє життя насичене, а тут ще паралельне треба прожити і так само віддатися. Інколи навіть втричі потужніше треба прожити те, що вона відчула!
Це така своєрідна терапія?
Ні, все ж це творчість, бо я не розповідаю власні історії. Але мій внутрішній стан безперечно впливає на те, що виходить “з-під пера”. Якось у мене був дуже складний період в житті, моїй мамі робили онкологічну операцію. Я тоді часто була в лікарні, біля нас лежала жінка, яка повільно помирала. Як у такій ситуації придумувати романтику, запитаєте ви? А я по змісту саме мала писати про “любов та весну”. Я тоді намагалася відсторонитися, розуміла, що це - моя робота. Попила каву, поплакала і пішла працювати. Роман - це не вірш, який ти пишеш, коли є натхнення. Роман - це щоденна праця. І, як і в будь-якій роботі, є рутина, коли ти просто редагуєш або прописуєш буденні події, пейзажі або ж шукаєш матеріал. Щоб написати один роман на 400 сторінок, треба десятки томів літератури прочитати про ті часи. Всі картинки мають в мене в голові сформуватися, аби читач сприйняв цю історія достовірною.
На презентації роману "Мелодія кави у тональності кардамону"
У вашому романі досить відверто описані еротичні сцени. Для вас було важливо їх лишати такими реалістичними?
Я це свідомо робила, адже еротика, секс - теж частина стосунків чоловіка та жінки. Та моєю метою було зробити це інтелігентно, відверто, але не вульгарно. На презентації наступних книг старші жінки підходили до мене і дякували за те, як вишукано в “Мелодії кави у тональності кардамону” описані еротичні сцени. Тому мені не соромно ні за що.
Але ваш роман дійсно кінематографічний. Недарма його таки вирішили екранізувати.
Гадаю, що ця екранізація була запрограмована десь Всесвітом. Читачі постійно говорили, що історія Анни й Адама дуже органічно виглядала би на екрані. Все ж українцям бракує фільмів, де герої ходили б тими самими вулицями, що й ми, розмовляли б такою ж мовою, жили тут і ментальністю були б нам близькими й зрозумілими. Це не обов’язково наші сучасники, але люди, такі ж, як ми. Тому мені й самій було би цікаво побачити своїх героїв на екрані.
Як відреагували, коли вам запропонували екранізувати “Каву”?
Насправді це не перша пропозиція, але раніше все зупинялося на етапі мрій. До конкретних кроків так і не доходило. Але десь 2-3 роки тому мені написали на Фейсбуці з пропозицією екранізації, потім зателефонували і організували зустріч. З тих пір і почалась наша співпраця. Звичайно ж, я була страшенно рада, що цей проект нарешті втілиться! Очевидно історія драматичних стосунків юної дівчинки та значно старшого за неї польського шляхтича на тлі романтичного Львова XIX століття сама проклала собі дорогу до уяви тих, хто реально міг би зняти серіал про це заборонене почуття.
Чи залучені ви до процесу створення серіалу?
Звісно, я можу висловити свою думку щодо вибору акторського складу і я щаслива, що вона цілком збігається з запропонованим вибором акторів для головних героїв. Саме так я і уявляла їх. Адам у виконанні польского актора Павла Делонга – харизматичний, мужній, шляхетний мужчина. Навіть інтонації та мелодика голосу в актора саме така, як я описувала в романі! Власне в такого чоловіка і могла без пам’яті закохатися Анна. Її у драмі гратиме витончена, немов справжня порцелянова статуетка акторка Олена Лавренюк. А ще вона приваблива, вишукано-спокуслива і має у собі щось особливе, щось таке, що змушує божеволіти чоловіків.
Олена Лавренюк та Павел Делаг у образах Анни та Адама
На якому етапі зараз зйомки?
Саме зараз у Львові проходять зйомки тизеру. Кілька днів ми провели на мальовничих локація - Підгорецькому замку, Будинку вчених у Львові. Мені навіть дісталась маленька роль.
На знімальному майданчику "Кави з кардамоном"
Як гадаєте, майбутній серіал кращий для локального українського ринку чи він може бути успішним і у Європі?
Звичайно, такий серіал буде зрозумілим та цікавим ще й для Польщі. Але я переконана, що історія цих романтичних стосунків універсальна. Вона здатна знайти відгук в серцях кожної людини незалежно від того, де ця людина живе. Та й родинні стосунки, які я описую в романі актуальні для всіх. Проблематика шлюбу, любові в родині та поза нею і наслідків для кожного члена сім’ї – тема, яка ніколи себе не вичерпає.
Якою вам би хотілось побачили драму в результаті? Може, є якийсь взірцевий серіал для вас у цьому жанрі?
Мені би дуже хотілося, щоб ця оповідь стала щирою, душевною та близькою кожній людині. А взірець? Нехай наш серіал буде унікальним і не подібним на інші. Кажуть, що такою є книга і що саме в цьому її успіх, привабливість та харизма. Головне, щоб у роботу були вкладені гарні емоції, серце і душа!
Історична драма "Кава з Кардамоном" вийде на екрани уже в 2020 році.