Колись Юлія Сінькевич навчалась вокалу в консерваторії, зараз вона вже 10 років як генеральна продюсерка Одеського міжнародного кінофестивалю. Та після керівництва найбільшим кінофестом України Юлія вирішила рухатись далі. Саме зараз вона проходить конкурсний відбір на посаду очільниці Держкіно. Для чого це їй, які реформи вона планує провести у вітчизняній кіноіндустрії та що її в цьому лякає? Про це ми і поспілкувалися з Юлією Сінькевич.
Юліє, навіщо вам бути головою Держкіно?
Знаєте, у мене ніколи не було такої цілі – будь-якою ціною очолити Держкіно. Так, думки якісь були, але не більше того. Але після того, як місце стало вакантним (екс-голова Держкіно Пилип Іллєнко склав свої повноваження у серпні 2019 – Yabl) мені почало писати багато знайомих та колег: “Йди, це ж твоє місце!”. Тоді я задумалась – чом би й ні? Я гарно знаю індустрію, весь її “біль”. Я вже довела, що можу керувати великим проектом. Я хочу змінити кіноіндустрію нв Україні на краще. Тому прийняла рішення пройти конкурсний відбір. Для мене це великий професійний виклик і я дійсно відчуваю велику підтримку кіноспільноти.
Як проходить конкурсний відбір?
Нервово проходить - тестування, наче в університеті. Загалом чотири етапи. Спочатку тест на володіння офіційною мови Євросоюзу – англійською чи французькою. Далі – перевірка знання основ законодавства – Конституції, Закону про державну службу. Загалом 800 питань, з них на тесті тобі рандомно випадають 40. Наступний етап – вирішення ситуаційних завдань, типу – як ти вирішиш якусь складну, можливо, конфліктну ситуацію. Останнє – співбесіда з комісією, де перевіряють твої комунікаційні здібності, навички управління колективом і так далі.
Скільки вже етапів позаду?
Два. Днями повинен бути третій – вирішення ситуаційних завдань. Загалом же результати конкурсу мають стати відомими 19 листопада.
Вже зовсім скоро. Вас не лякає перспектива стати держслужбовцем? Все ж досить багато мінусів у такій роботі.
Більше всього я боюся стикнутись із бюрократією. Всі ці зволікання, перекладання папірців можуть завадити мені втілити все, що хочеться. Плюс, звичайно, перспектива очолити таку велику структуру лякає рівнем відповідальності. Я надзвичайно люблю кіно і все, що з ним пов’язано, тому головне моє правило, як у лікарів, “не нашкодь”. Я точно йду туди з гарними намірами.
То які ж плани в Юлії Сінькевич щодо реформ у Держкіно?
Кількість наших фільмів повинна перейти у якість та різноманітність. Нове українське кіно має бути різним – як масовим, так і авторським, котре подорожуватиме кінофестивалями. Обов’язково треба сприяти розвитку дитячого кіно та анімації.
Також я за підтримку освітньої ініціативи, адже в українському кіно очевидна нестача якісних кадрів. Треба починати з надання якіснішої базової освіти, водночас давати можливіть тим, хто вже у професії проходити якісь вузько спеціалізовані курси – наприклад, вивчати певний аспект постпродакшну і так далі.
Якщо ти сам не спродюсував жодної стрічки, як ти можеш навчати продюсуванню?
Чекайте, але ж освіта не в компетенції Держкіно.
Ні, але ми можемо створювати синергію із Міносвіти, наприклад.
То що робити? Просто розпустити університет Карпенка-Карого?
Один відомий продюсер нещодавно запропонував це зробити (сміється). В Карпенка-Карого багато спеціалістів, основні роки життя яких припали на час, коли не було змоги зняти своє авторське кіно. В результаті нинішніх студентів навчають теоретики. Ти ще можеш бути теоретиком, якщо навчаєш кінознавців, наприклад, але, якщо ти сам не спродюсував жодної стрічки, як ти можеш навчати продюсуванню? Це нонсенс. Так само і з режисурою, і зі сценарною майстерністю.
То що конкретно ви пропонуєте робити?
Насправді для того, щоб зрозуміти, які конкретно реформи варто впроваджувати, спочатку треба провести дослідження всіх аспектів галузі – з’ясувати, де у нас “провали”. Я зараз не лише про кадри, а й про визначення смаків аудиторії, кількості кінозалів у різних областях України – десь може не вистачати, а десь – бути перенасичення. Все це впливає на ефективне функціонування сфери.
За останні 5 років не було проведено таких досліджень?
Є якісь звіти, звісно… Але якихось кваліфікованих різносторонніх статистичних досліджень не було пророблено.
Кредит довіри у нашого глядача до вітчизняного продукту дуже низький.
Як гадаєте, чому так часто критикують українське кіно? Я зараз не про ситуацію, коли стрічка об’єктивно нецікава чи погано знята. Часто буває, що фільм ще не вийшов у прокат, а його вже захейтили.
Так, я розумію, про що ви. Візьмімо будь-яку французьку, американську чи британську стрічку – ще до перегляду її рівень в очах українців набагато вищий, ніж у будь-якого фінансово успішного вітчизняного фільму. У глядача сформувався стереотип: якщо кіно “наше”, то воно – нецікаве. Чому так склалось? Україна довгий час взагалі нічого не знімала. Відколи ми стали незалежними, виходив один фільм на кілька років і часто про нього ніхто майже не чув. Нова ера українського кіно почалась десь у 2010 році. Але ті перші стрічки, які вийшли після довгої перерви викликали певне розчарування. З чим наш глядач міг їх порівняти? Звичайно, з Голлівудом. І таке порівняння найчастіше не на нашу користь, адже в Україні банально не було технічних можливостей зняти так, як це роблять США. Але глядач не мислить, як кіношник, він не думає: “О, як багато зусиль вони приклали!” Він просто бачить щось на екрані і йому нецікаво. “Не подобається, некст!” - отакий вердикт. Це розчарування закріпилось у свідомості багатьох, тому зараз кредит довіри у нашого глядача до вітчизняного продукту дуже низький.
Бренду якісного українського кіно просто не існує, саме тому нам варто його створити. І це ще одна із задач майбутнього очільника Держкіно. Треба досягти того, коли глядач не обиратиме між українським чи британським фільмом, а купуватиме квиток на те, що його по-справжньому зацікавило.
Часто погану якість українських стрічок виправдовують низькими бюджетами.
Я не згодна, що у нас малі бюджети. Річний бюджет у Грузії на зйомки кіно - 2-3 мільйони євро, в Польщі – 30 мільйонів євро. В Україні на наступний рік закладено 26 мільйонів євро і це нормальна сума. Ми цілком конкурентноспроможні, я би так сказала.
Звучить позитивно.
Так і кінця світу немає. (сміється)
Українські кіношники переживали, коли пан Іллєнко пішов з посади. Боялись, що українське кіно взагалі лишать без держфінансування.
Ну зараз вже зрозумілі певні напрямки, які були озвучені новим урядом. Є міністр культури (Володимир Бородянський – Yabl), який визнає необхідність підтримки українського кіно. Тепер уже інше питання – як це зробити?
Як гадаєте, ви зможете відповісти на це питання?
Так, зможу. Керуючи кінофестивалем я в якомусь сенсі рівновіддалена від всіх. Я знаю які проблеми є у кінотеатрів, у дистрибюторів, у кінокритиків в медіа, тому що фестиваль акумулює навколо себе всіх, хто в індустрії. Тому вірю, що зможу бути корисною в Держкіно, зможу побудувати таку структуру, яка буде успішно працювати незалежно від того, хто її очолює. Хочеться створити таку чітку систему оцінки пітчингів, яка би з одного боку не допускала непідготовлених і очевидно сирих проектів, а з іншого - не пропускала справжні таланти.
Вам не здається це утопією?
Якщо не вірити в українське кіно, то краще взагалі не йти у цю сферу. Ще 10 років том у ніхто не вірив, що буде держпідтримка, пітчинги, аж ось маємо купу проектів, які українські кіномитці подають на розгляд Держкіно. Просто важливо правильно налагодити всі процеси.
Як ви будете продовжувати свою продюсерську діяльність, якщо вас оберуть головою?
Ніяк (сміється).
Вам не прикро втрачати таку можливість? Ви ж займались продюсуванням стрічки про Лесю Українку. (Держкіно виділило кошти на зйомки, але після повторного перегляду розподілу бюджету було вирішено не давати кошти на зйомки – Yabl)
Звісно, мені буде шкода. Але це не означає, що фільму не буде. Просто може бути пауза на якийсь час. Можливо, вона триватиме 5 років, побачимо. Та насправді є команда, яка готова реалізувати проект без моєї участі, оскільки вірить в нього.
І ви так легко віддасте проект, над яким працювали кілька років?
Треба ж чимось жертвувати, хоч це й надзвичайно складне і навіть болісне рішення.
Уявімо, що ви не приймаєте участі у відборі до Держкіно. За кого зі своїх конкурентів ви би віддали голос?
Серед тих, хто лишився, я би проголосувала за Сергія Зленка (директор кінотеатрів "Магнат" та Boomer – Yabl). Він – порядна людина, яка має гарну освіту та досвід. Він знає багато спеціалістів у кіноіндустрії. Людина, яка прийде на цю посаду повинна обовязково мати досвід у кіно, вміти управляти проектами та колективом. Вона має розуміти біль творчих людей і бути гарним стратегом.
Насамкінець, яку українську стрічку порадите переглянути всім?
“Додому” однозначно! (режисер – Наріман Алієв – Yabl) Я у когось із наших кінокритиків читала, що це “не ідеальний фільм”. Для мене він – ідеальний. Режисер у такому молодому віці зняв таку глибоку картину… Це дуже сильно. Тому всім у кіно! Це треба бачити.
Фото - Олександр Пілюгін