Мабуть, що для історії існування України нема жахливішого розділу, аніж страшні події, влаштовані керівництвом Радянського союзу в 1932-1933 роках. Тоді більше 10 мільйонів українців загинуло від голоду. Прикро, що до цього часу не було створено жодного вартісного художнього фільму, який зміг би відтворити на екрані цей страшний період української історії. Та ось з'явився "Mr. Jones" англійсько-польсько-української копродукції. Чи вдалося йому розповісти про Голодомор достовірно та чесно? Про це у нашому матеріалі.
Стрічка польської режисерки Агнєшки Голланд, яка в українському прокаті отримала трохи пафосну не в кращому сенсі цього слова назву "Ціна правди", розповідає про відомого валлійського журналіста Ґарета Джонса. Він вже встиг взяти інтерв'ю у Адольфа Гітлера та збирався зробити матеріал зі Сталіним. Для цього Ґарет вирушає до Москви і знайомиться з американським журналістом Вальтером Дюранті. Вальтер своїми пропагандистськими матеріалами виказує певну приязнь до сталінізму. Ґарет дізнається про Голодомор в Україні і вирішує потайки вирушити туди потягом, щоб у всьому розібратися. Його мета: зробити максимально чесний матеріал, викривши таким чином злочини Сталіна проти українців.
Створити такий історичний трилер - потенційно дуже потужна ідея, адже про українську трагедію у світі, на жаль, мало кому відомо. Історія сміливого вчинку журналіста викликає неабияке захоплення та чудово підходить для того, аби продемонструвати її в кіно на тлі страхіть Голодомору. Та чи виправдав фільм свій потенціал?
Без усілякого сумніву, "Містера Джонса" "побудовано" філігранно. Авторка стрічки продемонструвала документальну точність та непогано "погралась" із художніми образами. Від самого початку нас поступово знайомлять із головним героєм, щоб ми встигли звикнути до нього та полюбити, перш ніж заглиблюватись українську реальність 30-х років. Сильний образ сміливого (хоч і трохи ідеалістично "вилизаного") журналіста спрацьовує: за Ґарета справді переживаєш, тобі хочеться, щоб йому вдалося досягти мети і не загинути по ходу. Англійський актор Джеймс Нортон може здатися надто handsome для цієї ролі, та все ж він чудово підходить для цієї ролі. Нортон все повністю та чесно відіграє, до нього не залишається жодних питань. Проблема полягає лише в тому, що після перегляду тобі все ж більше запам'ятовується антагоніст Волтер Дюранті, роль якого так блискуче виконав Пітер Сарсгаард. Та це виглядало би нормально якби ми дивились супергеройське кіно, але у випадку з "Джонсом" варто було загострити увагу на головному герої, а не на тому, хто виправдовував вчинки та політику Радянського союзу.
Пітер Сарсгаард у ролі прихильника політики Сталіна Волтера Дюранті
Щодо Ванесси Кірбі, то її персонаж - журналістка Ада Брукс вийшла трохи шаблонною. Знаєте, коли персонаж спочатку начебто заодно з ворогом, але вирішує потайки допомогти головному герою. Таких "ад" ви можете побачити у безлічі схожих за структурою стрічок.
Щодо демонстрації Радянського союзу і жахіть Голодомору Агнєшка Голланд дуже добре попрацювала. Коли головний герой потрапляє в Україну, то складається враження, наче перед тобою не історичний фільм, а якийсь моторошний горор, сюжет якого, здавалось би, неможливо зустріти в реальності. Але, як то кажуть, інколи життя страшніше, ніж кіно - саме це ти дуже добре розумієш під час перегляду "Містера Джонса". Чого варта сцена, коли Ґарет зустрічає в лісі голодних дітей, які співають "оду" Сталіну! Лише невимовний біль під час перегляду...
Операторська робота хоч і не "зіркова", та все одно якісна, чітка щодо композиції та побудови кадру, а, головне - створює напруження там, де це потрібно.
І ось ти дивишся фільм: все на своєму місці, все працює, але здається, що трохи не дотягнули до того рівня, на якому все могло би бути. Наче ти вирішив приготувати смачну страву, всі компоненти додав у правильному порядку та пропорціях, але солі додати забув. Тому "страва" від Агнєшки наче й вдалася, але от смаку їй бракує.
Агнєшка Голланд та Джеймс Нортон під час зйомок фільму
Та, що би ми не говорили, "Містер Джонс" або ж "Ціна правди" - той фільм, який в жодному разі не можна пропускати. Це - наша з вами історія, яка давно (як і Чорнобиль) заслуговувала на світове визнання. Саме тому треба йти і дивитись.