Чи маєте ви підписку на Netflix? Якщо ні, то саме час її придбати, адже на платформі відбулася прем'єра довгоочікуваної режисерської роботи Скорсезе "Ірландець" з Робертом Де Ніро, Джо Пеші та Аль Пачіно у головних ролях. Чи змогли зірковий каст та легендарний режисер зробити стрічку видатною - про це у нашому матеріалі.
Гангстерська драма "Ірландець" розповідає реальну історію чоловіка на ім'я Френк Ширан, який пройшов Другу світову війну. Повернувшись додому, він влаштувався водієм та розвозить великі партії м'яса. Саме тоді Френк знайомиться з верхівкою кримінального світу і починає виконувати різні їх доручення, аж доки не перетворюється на кіллера. З цього моменту і починається "підйом" чоловіка - він стає багатієм та починає товаришувати із найвпливовішими людьми міста.
Для Netflix стрічка стала найдорожчою серед повнометражних фільмів власного виробництва - витрачено на неї було 125 мільйонів доларів. Але тут немає вибухів та стрілянини на кожному кроці. 3,5 години переважно побудовані на діалогах головних героїв з родиною, друзями та ворогами. Якщо до цього не бути готовим, то стрічка буде здаватись вам надто нудною.
А от для Мартіна Скорсезе "Ірландець" є особливим: він мріяв зняти його понад 10 років, але не міг знайти фінансування та кінокомпанію, яка би погодилась взяти на себе виробництво фільму. Та, на щастя, з'явився Netflix. В якомусь сенсі для Мартіна це компроміс, адже для нього завжди був важливим саме кінотеатральний прокат, а не стрімінговий. Та все ж це відбулося. Комусь цілком справедливо може здатися, що фільм віддає ностальгією за старими часами. "Ірландець" не схожий на нові фільми та серіали про мафію, це - справжнісінький олдскул, що нагадує "Goodfellas" того ж Скорсезе, "Хрещеного батька" Копполи, "Одного разу в Америці" Серджо Леоне. Скорсезе добре знає, як грамотно розповісти складну історію, розкрити антигероїв, змусити глядача зануритись в мафіозний світ. Він робить це неквапно, але точно. Проблема лише в тому, що з таким величезним хронометражем дуже складно подивитись фільм за один раз, а тому ти "розбиваєш" перегляд на кілька підходів, перетворюючи його для себе на міні-серіал.
Казати, що Де Ніро, Пачіно та Пеші зіграли майстерно - не сказати нічого. "Ірландець" - чи не найкращий проект для геніїв старої школи за останні років 15. Той же Роберт Де Ніро останнім часом знімався або в якихось нецікавих трилерах та бойовичках, або в одноразових ( та навіть примітивних) комедіях на кшталт "Дідусь легкої поведінки". В "Ірландці" нарешті вся трійця має, що грати. Роберт та Джо Пеші взагалі протягом фільму зображають різний вік (від 35 років до глибокої старості) так, що ти віриш в те, що минає якийсь час. Спостерігати за палітрою емоцій від Аль Пачіно просто безцінно! Якщо Де Ніро від початку поводиться як покидьок, то Пачіно в ролі відомого предприємця та голови профспілок Джиммі Гоффи влаштовує справжній калейдоскоп емоцій - ти то любиш його, то ненавидиш. Окрім них тут епізодично, але дуже вчасно з'являються Гарві Кейтель, Боббі Каннавале, Джессі Племонс та інші чудові актори.
У чому Скорсезе не допрацював, то це в спецефектах, які роблять молодшим Де Ніро. Графіка, скажімо чесно, "так собі". Може, це не є великою проблемою і не заважає сприйняттю самої історії, та все ж з таким бюджетом можна було зробити і краще, враховуючи відсутність видовищних сцен.
Картинка у "Ірландцеві" насичена, як і в усіх сучасних фільмах, та все одно ти не можеш позбутися думки, що перед тобою справді олдскульний фільм 80 - 90 років. Гадаю, що саме робота оператора Родріго Прієто створює такий ефект. Композиція, постановка та глибина кадрів, вісімки під час діалогів - все, наче у "Goodfellas". До речі, це вже третя спільна робота Родріго з Мартіном. До цього вони працювали над "Вовком з Волл-Стріт" та "Мовчанням".
Аль Пачіно, Мартін Скорсезе та Родріго Прієто на знімальному майданчику "Ірландця"
Знявши "Ірландця" Мартін Скорсезе створив гангстерський фільм у кращих традиціях "Нового Голлівуду", виходцем якого він, власне кажучи, і є. Тому, якщо через поток усіх цих сучасних блокбастерів ви засумували за класикою, то дивитись "Ірландця" потрібно обов'язково. Таким Мартіна Скорсезе ми не бачили з часів "Казино" 1995 року.