Кажуть, що українська література — мистецтво, в якому не місце лайливим словам.Та ми з цим ой як не згодні! Саме тому сьогодні та розповімо вам про літераторів, яким матюки у віршах не просто не завадили, а й додали шарму та популярності.
Сергій Жадан
Його називають справжньою легендою сучукрліт. Про нього пишуть, говорять і найголовніше - читають! А ще він теж “грішить” нецензурною лексикою у своїх творах. Ба більше, письменник навіть вважає їх “органічними у вітчизняних ландшафтах”.
Ще у третьому класі Жадан написав свій перший цикл віршів про однокласників (звісно ж, з лайкою). Дав їм почитати, а діти віддали вчительці. Та вона навіть не сварила хлопця, а лише порадила більш ретельно працювати з мовою. Страшно уявити, що сталося б, якби на майбутнього письменника нагримали! Може, ми б взагалі не прочитали жодної його поезії?
Що почитати: “Ворошиловград”, “Депеш Мод”, “Месопотамія”
Андрій Любка
За словами самого Любки, писати він почав з 4 років. У 17 вирішив стати бунтівником: юнакові хотілося ходити з сережкою у вусі, фарбувати волосся у різні кольори та максимально відрізнятися від “сірої маси”. Мабуть, так і народилися його перші вірші, які досі читають молоді українці та в яких багато сексу, наркотиків та матюків.
До речі, часто буває так, що в автора є просто геніальні поезії, але декламувати їх у нього виходить жахливо. Це точно не про Андрія Любку! Просто послухайте. Зупинитися буде складно.
Що почитати: "Вісім місяців шизофренії”, “Спати з жінками”
Юрій Іздрик
Юрко Іздрик дебютував як прозаїк майже 30 років тому. Ті часи були відомі незвичайними літературними експериментами. Пліч-о-пліч з Андруховичем, Єшкілєвим і ще кількома молодими на той час письменниками Іздрик став представником одного з найгучніших мистецьких явищ - Станіславського феномену. Тоді вони увірвались до українського літературного середовища, як панки, і просто змінили «правила гри». Після розвалу Радянського союзу молоді письменники відчули, що можуть ризикнути і творити щось нове. Вони писали, використовуючи іронію, поєднання масової культури та елітарної і, звісно ж, матюки.
Цікаво, що після появи його перших творів дехто з критиків вважав, що «Іздрик — це фікція, псевдонім Андруховича». Але пізніше всі дізналися, who is who, та відзначили талант автора.
Що почитати: “Воццек”, “AB OUT”, “Флешка”
Ірена Карпа
Карпа — мабуть, одна з найскандальніших українських письменниць. Зазвичай її саму та її твори або обожнюють, або ненавидять. Деякі «фанати» взагалі кажуть, якщо викреслити всі лайливі слова з книг Ірени Карпи, то лишиться тільки назва і обкладинка.
Бачили б ви, скільки негативних коментарів люди пишуть під інтерв‘ю літераторки! І це ще не всі знають, що вона активно займається музикою і має власний гурт. До речі, зовсім нещодавно Карпа зізналася, що зустрічалася Андрієм Хливнюком, коли «Бумбоксу» ще навіть не існувало. Уявіть, який би був творчий дует! І, можливо, Хливнюк би зараз співав не "Маленьку дитину", а пісні на тексти Ірени?
Що почитати: “Добрі новини з Аральського моря”, “Bitches Get Everything”
Юрій Андрухович
Так-так, ми не помилилися з іменем! Класик сучасної української літератури теж “зловживав” поганими слівцями. Воно й не дивно, адже сам Андрухович вважає, що “лайка – це, передусім, слова”. Це лексика, і письменник має право обирати, працювати з нею чи ні. Дуже часто матюки використовують як дешевий спосіб привертання уваги до своєї творчості. Та літератор не радить робити на цьому основний акцент. Але і вдало матюкатися не у всіх виходить!
Цікаво, що дуже мало режисерів наважуються екранізувати культового автора – це буцімто "ризиковано". Хоча спроби були. Наприклад, у основі фільму "Кисневий голод" (режисер Андрій Дончик) лежать оповідання "Зліва, де серце" та "Королівські лови" Андруховича.
Другий і останній на сьогодні повнометражний фільм за мотивами його творів було випущено у 1994 році під назвою "Амур і демон". Стрічка розповідала про хитрого колекціонера, що в післявоєнні роки збирав колекцію з конфіскованих КДБ-шниками цінних речей.
Що почитати: "Лексикон інтимних міст", "Московіада"
Лесь Подерв'янський
Лесь Подерв'янський – справжня культова фігура київського андерграунду вісімдесятих та дев’яностих. Його, як і колись Шевченка, знають переважно як письменника, а не художника. І не дивно. Хіба можна ще більш правдиво писати? Подерев’янський, як і Іздрик, у своїх віршах любить використовувати лайку та (що не менш важливо) суржик. І від всього цього вони стають такими близькими до душі, такими правдивими, що хочеться читати і читати.
Що почитати: «Піздєц», «Цікаві досліди»