У другій половині ХХ століття особа арт-критика набуває особливого значення: новим мистецьким центром замість Парижа стає Нью-Йорк, вісь впливу переноситься до США і багато в чому ця радикальна зміна стає можливою саме завдяки арт-критикам. З'являється пул зіркових імен: Клемент Грінберг, Гарольд Розенберг, Барбара Роуз, Майкл Фрід, Розалінда Краус, Філіп Лейдер, Лінда Нохлін, Корнел Вест… Всі вони - автори ключових мистецьких маніфестів другої половини ХХ століття: від феміністичної теорії мистецтва до критики авангарду. Всі вони ось вже півстоліття організовують наше з вами сприйняття мистецтва у музеях, і без них, будьте певні, будь-які наші спроби називати речі навколо виглядатимуть кволо.
Нижче ми зібрали 5 сучасних арт-критиків США, за якими варто слідкувати і яких би не було без їх поважних попередників. Поїхали.
Лауреат Пулітцерівської премії з критики, журналіст без профільної мистецької освіти, який роздув свій образ у соціальних мережах настільки, що може писати лайливі статті про Бенксі в дусі “Хлопчику, вали з Америки по-доброму” та найактивніше з усіх нью-йоркських арт-критиків виступати проти нової музейної ідеології гіганта американського арт-ринку - нью-йоркського МоМА. Наразі головний критик New York Magazine. Його образ неймовірно привабливий в першу чергу своєю показною доступністю: проста і не перевантажена термінами мова, уникнення будь-якого пафосу в аналізі мистецтва, неймовірна кількість текстів, які градом летять з усіх існуючих соцмереж. Клікни тут, аби почитати Джеррі Солтса.
Минулого року Abrams Press створили цілу ретроспективу текстів Шелдаля - “Гаряче і холодне, важке і легке”, в яких він виглядав радше автором поетизованої есеїстики, ніж критиком-журналістом. Ці матеріали, зібрані за 20 років роботи в The New Yorker, являють собою ілюзорний світ автора, який не намагався орієнтуватися на діючу на даний момент арт-сцену, а швидше створював “свою” реальність з художників, яких найбільше любив - від Веласкеса до Сінді Шерман. У його виконанні критика - приклад блискучої прози, яка відриває арт-критику від журналістики та наближає її до художньої літератури. Радимо почитати Шелдаля тут.
Марта Швенденер та Карен Куоні
Одна з небагатьох критикинь, яка поза написанням мульжанрових текстів від мікробіології до теорії фотографії немало часу витрачає на публічний аналіз “реального життя” арт-критика в Америці. Є досить багато людей, які займаються теоритичними проблемами критики, щороку проголошуючи чи то смерть, чи то чергове відродження своєї професії, але Марта розглядає свій фах як соціальне явище і роздумує про те, як вижити, заробляючи гроші цією низькооплачуваною професією, які умови праці існують для сучасних істориків та теоретиків мистецтва, та як протриматися в цій професії надовго. Один із текстів Марти про Museum of Modern Art в Нью-Йорку.
Представника майже незнайомої в Україні практики - критики арт-критики, Джеймса Елкінса можна назвати одним з найбільш активних в плані книгодрукування автором. Неймовірно широка сітка зацікавлень - від теорії ленд-арту та історії Ренесансу до сучасної історії критики та проблеми релігії в партисипативному мистецтві. В його виконанні критика ніколи не описова, а узагальнюючо-проблемна, чим він дуже вирізняється з-поміж свого середовища. Радимо почитати Джеймса Елкінса тут.
Не зовсім типова для сучасного середовища критиків Америки, Андріанна Кемпбелл представляє якийсь цілком новий стиль “консервативності”. Класична історикиня мистецтв з докторським ступенем, спеціалістка з американського абстрактного експресіонізму (який вже десятки й десятки разів анульовували як художню тенденцію, про яку ще варто щось писати), співредакторка видання apricota , до того ж - прибічниця “важкої” ускладненої мистецтвознавчої мови текстів. Вже для такої продуманої і послідовної консервативності в сучасних умовах потрібно мати неабияку сміливість. Переконатись можна за посиланням.