Великим успіхом для актора з наших широт вважається запрошення зніматись у кіно та рекламі після ролей у незалежних, муніципальних чи національних театрах. В Європі (не кажучи вже про американський «Бродвей») часто ж навпаки: потрапити на сцену Королівської Шекспірівської компанії чи театру «Барбікан», бюджети яких можна інколи порівняти ледве не з бюджетами малих африканських країн, — не менш престижно, а інколи й більш прибутково, ніж зіграти у голлівудському боєвику. Ми впевнені, що ви з цікавістю слідкуєте за роботами цих акторів в кіно, але чи знаєте ви, де саме їх реально побачити «наживо»? Yabl розповідає, на яких сценах відомі кіноактори грають сьогодні.
Джиліан Андерсон, спектакль Іво Ван Хове «Все про Єву»
Джиліан Андерсон — одна з найбільш популярних британських акторок, благодійниця, письменниця і витончена інтелектуалка. Втім, її фільмографія не є прикладом колекції серйозних драм чи архаусу. Андерсон ви знаєте в першу чергу як флегматичну й незмінну напарницю Малдера з «Секретних матеріалів», ближче до сьогодні — як богиню Медіа з серіалу «Американські боги» за Нілом Гейманом чи витонченого, трохи специфічного психотерапевта з «Sex Education» від Netflix.
Зовсім інша справа — театральні ролі. Тут в неї були і Нора з «Лялькового будиночка», і Бланш Дюбуа у Янг-Віку, за яку вона отримала премію Лоуренса Ольв‘є (справжній театральний «Оскар»), і робота в Ройал-Корт.
Сьогодні у бельгійського режисера Іво Ван Хове, відомого серед театралів авангардним показом «Загибелі богів» в Авіньйоні, вона грає бродвейську діву Марго Ченнінг у спектаклі-переспіві оскароносного фільму «Все про Єву». Цей спектакль показуватимуть 12 березня в Лондоні, проте ще місяць тому ви могли побачити його в Одесі чи Києві в рамках програми «Британський театр в кіно».
Рейф Файнс, «Річард III» в театрі «Алмейда»
Не одна дитина прокидалась з жахом, побачивши уві сні синювате обличчя з приплюснутим, майже відсутнім носом «того, кого називати заборонено» — Волдеморта. Так, під цим гримом був посол доброї волі Дитячого фонду ООН, продюсер, видатний актор, номінант на «Оскар» Рейф Файнс. Насправді, список ролей з класики літератури, а надто саме з Шекспіра, йде поруч зі зйомками у «Гаррі Поттері» і «Скайфолі» та налічує багато робіт. Мабуть, найпотужніша з них — кіноадаптація «Коріолана» з воєнними діями на Близькому Сході, у якому Файнс сам зіграв, сам виступив продюсером та режисером.
У театрі «Алмейда» він не так давно блискуче втілив «Річарда III»: тут, аби спостерігати годинами за перетворенням і монологами героя теж, як і в «Коріолані», не знадобились ані ошатні декорації, ані ще якісь музичні чи візуальні прикраси — лише емоційна, переконлива англійська Файнса на майданчику з притлумленим світлом. Переконатись можна у трейлері.
Бенедикт Камбербетч, «Гамлет» в театрі «Барбікан»
Дати Камбербетчу зіграти Гамлета після шквалу захоплення «Шерлоком» — ідеальне фінансове рішення продюсерів театру «Барбікан». Спектакль поставила режисерка Ліндсі Тернер, м‘яко кажучи, не втративши і не пошкодувавши в жодному разі: від часів прем‘єри, квитки на яку було розкуплено ледь не за рік до першого показу, цього «Гамлета» назвали найкасовішою (!) постановкою в історії світового театру. Що там, навіть у нас в Україні в рамках «Британського театру в кіно» він не сходить з екрану вже п‘ять років.
Секрет, мабуть, у тому, що в «Гамлеті» Камбербетч грав того ж Шерлока (чи навпаки?) — трохи пихатого, трохи нахабного, але по-своєму чуттєвого інтелектуала, якого «не розуміє ніхто», окрім дівчат, що зітхають.
Сьогодні спектакль, запис якого перетворили, фактично, на касовий кінопродукт, можна подивитись на екранах купи міст світу (від Москви до Кельну), а добре пошукавши в мережі навіть знайти піратську версію онлайн.
Ізабель Юппер, спектакль «Мері сказала, що сказала» Роберта Вілсона
А от Ізабель Юппер якраз прославилась образами не в масовому чи комедійному кіно, а зарекомендувала себе як справжня королева артхаусу (майже як Абрамович — перформансу). Якби змістити трохи часові межі, я би назвала Ізабель Юппер улюбленою актрисою Фрейда, адже її героїні — це завжди перверсивні, хтиві, спраглі до інцесту, вбивств чи якогось дивного фетишу маніячки та шизоїди в тілі маленької, "сірої" і ледве не цнотливої на вигляд жінки. Від «Піаністки» Ханеке до фільму «Вона» — всі були cаме такими.
Легендарний американський режисер Роберт Вілсон, який до цього ставив спектакль і персонально на Марину Абрамович, поставив влітку 2019 і нереальну сценічну фантазію з Ізабель Юппер. Тут вона грає Марію Стюарт, однак не в руслі історичної драми, а в ключі дещо сюрреалістичного естетського моноперформансу на тему останнього дня з життя королеви Шотландії.
Минулого року спектакль можна було побачити і на Авіньйонському фестивалі, і на Wiener Festwochen. Прем‘єра ж пройшла французькою в Театрі де ля Віль.
Джеймс Мак-Евой, «Сірано де Бержерак» у театрі «Плейхаус»
Джеймс Мак-Евой багато в чому став відомим завдяки першим «Хронікам Нарнії» і участі у франшизі «Люди Ікс», однак більш зацікавлені і заглиблені у творчість актора глядачі пам‘ятають його специфічну харизму антигероя у фільмах «Бруд» чи «Спліт». «Сірано де Бержерак» у постановці Джеймі Ллойда — режисера, з яким театральна частина особистості Мак-Евоя співпрацювала більше 5 років, — нагадає вам скоріше ці два фільми, ніж вказані вище.
П'єсу Едмунда Ростана, за якою Сірано неможливо уявити без легендарного носа і шпаги, переписана Мартіном Крімпом і перенесена у наш час. Тож герой Макевоя тут протягом трьох годин бігає, бореться й декламує у звичайній чорній футболці серед мінімуму декорацій. Його «трагічна вина», або ж його відзнака потворності — це не невдалий ніс, а якесь незбагненне внутрішнє відчуття себе як помилки, потвори, своєї «інакшості». Будемо чесними: Мак-Евой завжди був надпривабливим у такому образі, тож і цей спектакль не оминули увагою абсолютно заслужено.
«Сірано де Бержерака» можна подивитись у прямій трансляції разом з глядачами лондонського Playhouse вже 20 лютого! Показуватимуть його о 21:00 в Multiplex «Лавина».