Гурт Kozak System знаний своїми патріотичними піснями, які співає ледь не вся Україна! Та схоже, що музиканти хочуть змінюватися. Вже 29 лютого у Жовтневому палаці "козаки" презентують новий альбом, в якому вони почали звучати більш лірично. Про улюбленців на сучасній українській сцені, власний влог та пісні на вірші Симоненка й Вінграновського ми поговорили з солістом Іваном Леньо та бас-гітаристом гурту Володимиром Шерстюком.
Володимир Шерстюк (зліва) та Іван Леньо (справа)
Ви працювали над новим альбомом 2 роки. Досить довго, враховуючи те, як швидко цей процес проходить у молодих виконавців. Від задуму до релізу в мережі може минути кілька місяців, а, може, й тижнів.
Володимир: Так, ми не поспішали. Можливо, з бізнесової точки зору треба було випустити його набагато раніше, та ми не хотіли жертвувати якістю матеріалу. Коли намагаєшся зробити це швидко, то існує ризик того, що пісні стануть схожі одна на одну. Ми не можемо займатися самоповтором. Коли митець стає надто схожим на самого себе, він перетворюється на автокарикатуру.
То новий альбом відрізнятиметься від того, що ви робили раніше?
Будь-який витвір мистецтва хороший тоді, коли змушує людину співпереживати.
Володимир: Якщо раніше ми були гуртом, який частіше виступав за кордоном, і пісні були, скажімо, опен-ейрові, то тепер більше орієнтуємося на внутрішній ринок. Також у «Закоханих злодіях» ми «взяли курс» на більшу ліричність. Це не означає, що ми вже не ті Kozak System, якими були раніше. Ми драйвуємо на сцені, стрибаємо — все це є. Але в якийсь момент до нас прийшло розуміння, що пісня перш за все має бути піснею. Будь-який витвір мистецтва хороший тоді, коли змушує людину співпереживати.
Іван: Окрім того ми почали оперувати терміном «потенційний хіт». Якщо ти хочеш збирати великі зали, то твої пісні мають звучати на радіо. Тому ми намагаємось віднайти золоту середину між тим, чого хочуть радіостанції та тим, чого хочемо ми. В той самий час наш саунд став жорсткішим та сучаснішим завдяки продюсуванню Мілоша Єліча (клавішник та аранжувальник гурту «Океан Ельзи» — Yabl). Приходьте у «Жовтневий» і переконайтесь!
Ви часто берете тексти для пісень у сучасних українських поетів або фронтменів інших гуртів. Чому рідко пишете власні?
Бути співцем однієї емоції — не наш шлях.
Володимир: Іван часто бідкається і каже, як погано, що ми не створюємо тексти. А я гадаю, що це круто, коли ми на одній хвилі з топовими поетами України — майбутніми класиками. Хтось із них вже класик, наприклад, Жадан.
Іван: Річ у тім, що бути співцями однієї емоції — не наш шлях. Якими освіченими та багатогранними ми би не були, все одно є якісь межі, тому ми раді співпрацювати з іншими творцями. Інколи натрапляє на очі шикарний текст і одразу починає в тобі звучати. Ти приносиш його на репетицію, і далі він починає звучати вже в кожному з нас. Так і виникають колаборації.
Якщо взяти пісню «У осені очі твої», то цей текст я знайшов у Фейсбуці на сторінці Сергія Мартинюка (соліст гурту «Фіолет» — Yabl). Ми з ним давно товаришуємо, я йому швидко написав: «Сєрий, до цього вірша не написав ще музику?». Він відповів: «Ні, а що, сподобалося?». І я сказав, що ми хочемо зробити пісню з цієї поезії. В результаті куплет та мелодія були створені за пів години. Ось що значить, коли текст одразу зазвучав.
Але ви створюєте пісні на вірші не лише майбутніх класиків, а й уже визнаних. У трекові "Не моя" була використана поезія Симоненка.
Не треба мати великих комплексів навіть щодо таких авторитетів, як Василь Симоненко.
Іван: Цей вірш побачив наш гітарист Сашко Дем‘яненко. Він же приніс і мелодію до першого куплету. Згодом ми зрозуміли, що потрібно писати приспів. А ще пізніше дішли до висновку, що пісня не може існувати лише з одним куплетом.
Тут почалася найскладніша і найдраматичніша історія. Я почав просити наших друзів-поетів, щоб вони спробували «увійти в клімат» поезії Симоненка і написали другий куплет. Багато хто відмовлявся одразу, тому я вирішив зустрітися з Іваном Малковичем, який є і гарним поетом, і видавцем, і нашим другом. Я прийшов до нього в офіс. Поруч з ним тоді сидів поет Кость Москалець, якого всі знають за співпрацею із Тарасом Чубаєм. Пам’ятаєте пісню «Лиш вона, лиш вона сидітиме сумна»? Вона написана на слова Москальця. І от я їм з порогу заявляю: «Козаки, ось така є ідея!». Вони оторопіли. Іван Малкович відмовився одразу, а Кость навіть не думав, що така зухвалість може існувати й порадив мені звернутися до когось геніального і "нахабнішого". До Положинського, наприклад. Я написав Сашкові у Фейсбуці про цю ідею. Він відповів, що спробує, а вже наступного ранку надіслав другий куплет. Ми в ньому жодного слова не змінили!
Володимир: Не треба мати великих комплексів навіть щодо таких авторитетів, як Василь Симоненко. Сашко якось натрапив на його хвилю: зміг тонкою ниткою зшити досить архаїчний перший куплет (у гарному сенсі) із сучасними словами. Вийшло настільки органічно, що не кожен й зрозуміє, що то не Симоненка рядки.
Іван: У новому альбомі у нас теж є доволі ризикований експеримент: ми взяли не менш геніального класика Миколу Вінграновського і написали пісню, яка називається «На маленькій планеті». Складнощі були в тому, щоби пристосувати рядки поета до сучасних реалій, бо стиль та акценти в нього трохи застарілі. Ми розуміли, що в результаті пісня може мати вигляд такої собі клейноди, яку послухають і «покладуть на поличку», як кладуть «Кобзар» Шевченка, а потім лише змахують з нього пил. А хотілось би, щоб люди слухали! Ми намучилися з цією піснею дуже сильно. Довелося самотужки писати приспів, аби її осучаснити. Та, зрештою, вийшло добре — вона ротується на радіо. І зараз багато хто каже, що це їх улюблений трек.
А кого ви слухаєте з сучасних українських виконавців?
Шоу-бізнес має базуватися на культурі, а не лише на тому, як ти продаєш свої треки.
Іван: Не хочеться ображати колег — вони всі прекрасні й чудові.
Володимир: Мені подобаються Vivienne Mort, яких я для себе відкрив ще до того, як вони стали популярними. Ще є Максим Рубан — його музика камерна та неймовірна затишна. Він, до речі, є одним зі співавторів пісні «Закохані злодії». Я мрію, коли український бізнес нарешті почне помічати таких артистів як Максим, а не лише яскравих, голосних і багатих. Тому що шоу-бізнес все одно має базуватися на культурі, а не лише на тому, як ти продаєш свої треки. Тим же Vivienne Mort чудово вдалося конвертувати свою творчість в популярність. З більш розбишацьких гуртів мені подобаються KALUSH. Мистецтво, яке зараз живе в інтернеті, набагато більше захоплює, ніж так зване «офіційне». Ота кухня, яка вариться, яка булькотить — її ж чутно. Вона ще не виплеснулася на великі зали, але вона є. І це дуже круто.
Зараз початківцям легше стати популярними, адже є YouTube та Soundcloud.
Володимир: І простіше, і складніше: порахуйте, скільки таких відео в інтернеті! Треба бути дуже талановитим, щоб виділитись, щоб вижити без усіх цих трамплінів — грошей та кліпів. Наш випадок — це щось середнє.
Але ж і ви подались на YouTube з влогом. Чому вирішили працювати на інтернет-аудиторію?
Іван: Якось ми усвідомили, що існуємо в герметичному світі Kozak System. Та прихильникам цікаве наше життя. Нас часто просять: «Показуйте репетиції, з ким ви спілкуєтеся, куди їздите». Ми спробували. Вийшло не так довершено, як у якихось блогерів, але нам сподобалося. Плануємо знімати й далі, та є певні межі, за які ми не можемо виходити. У природі ми поводимо себе не так рафіновано, як зараз. І очевидно, що є якісь речі “нижче пояса”, які не варто показувати. Але я вважаю, що треба пробувати, а там вже побачимо.
Розкажіть більше про концерт. Готуєте щось особливе?
Іван: У нас було кілька варіантів, як його зробити. Спочатку хотіли бачити його неймовірно масштабним, пафосним, із симфонічним оркестром, запросити музикантів додатково, які би підсилили музичну палітру. А був варіант справлятися своїми силами. І це більш правдиво. Але ми таки не уникнули запрошення музикантів. Це будуть лише дівчата. Три абсолютно різні за стилістикою співачки, але вже популярні: Оксана Муха (переможниця “Голосу країни” — Yabl), Катя Chilly та Ельвіра Сарихаліл (кримськотатарська фолк-співачка — Yabl). З останньою у нас є спільна пісня, яку ми присвятили депортації кримських татар.
Концерт пройде у “Жовтневому”, а це означає, що слухачі сидітимуть. Тобто, Kozak System остаточно вирішили "податися в лірику”?
Володимир: Так, це наш експеримент. Зазвичай у нас всі танцюють, стрибають. Цей альбом сам по собі достатньо ліричний, тому його буде зручно слухати сидячи. Але є таке поняття, як фізіологія: якщо наш кач, наша енергія людей "підірве", то вони просто встануть. Тоді “Жовтневий палац” перетвориться на щось нове.