В український прокат вийшла нова стрічка режисера Крістофа Оноре “Однієї чарівної ночі”(в оригіналі “Кімната 212”). Що ж такого особливого відбулося тієї ночі й чи можна назвати чарівним сам фільм, читайте далі.
Марія (Кьяра Мастроянні) — 50-річна жінка в самому розквіті сил: вона розкішно виглядає, читає якісну літературу, п’є гарне вино, викладає в університеті юридичне право та живе бурхливим сексуальним життям. Щоправда, не зі своїм чоловіком. Усі партнери жінки — молоді студенти з гарним тілом та вишукано-дивними прізвищами. Чоловік Марії Рішар (Бенжамен Біоле, який, до речі, був колись чоловіком акторки в реальному житті) вже 25 років свято вірить в ідеальність їх шлюбу.
Але таємне завжди стає явним: одного разу він знаходить в телефоні дружини повідомлення від її коханця, принагідно дізнавшись, що Марія була переконана “що це норм і ти теж десь на боці маєш з ким розважитись”. Інформація про те, що чоловік не тільки не мав жодного адюльтеру, але й вважає зрадою неприпустимою в стосунках настільки шокує жінку, що вона вирішує взяти паузу і подумати про все це на самоті. Марія хутко переїжджає у готель … напроти їхньої квартири, і, оселившись в номері 212, починає свої роздуми. Власне, саме з цього моменту ніч стає особливою, адже в готелі на героїню чекають не тільки всі її коханці, але й ті, кого Марія зовсім не очікувала побачити.
Казка стара, як світ, але, щоб в центрі такого многокутника і “розпусти” була жінка… Такого ми в кіно майже не стрічали.
Взагалі, роль жінки в кінематографі за останні роки помітно змінилася. Вона перестала бути просто об’єктом закоxаності або епіцентром страждання, змінився і її вік — раніше, як правило, головною героїнею фільму була лише молода дівчина, жінки ж після сорока з'являлися лише в другорядних ролях мам, бабусь тощо. Але, щоб ось так кардинально змінити рольову модель та “надати право” жінці робити все те, що до цього могли собі дозволити лише герої-чоловіки, заклавши принципи полігамності в її систему координат, — це гучна заявка про те, що кожен має право на свободу, незалежно від статі та віку.
Режисер Крістоф Оноре вже не вперше розмірковує над питаннями свободи вибору та внутрішніх кордонів за допомогою жіночих персонажів середнього віку. І, хоч я впевнена, що всі його стрічки, починаючи з “Моєї матері” з Ізабель Юппер в головній ролі, є цікавим предметом для фрейдівського дослідження, нову роботу приxильники творчості режисера вже вважають його найінтимнішим висловлюванням, називаючи Кьяру Мастроянні відвертим alter ego Оноре.
Акторка, яка з кожним роком стає все більше схожою на свого геніального батька з його сумними загадковими очима, зіграла жінку, яка не xоче жити за чужими правилами і принципово відмовляється старіти так, що логіка її вчинків стає зрозумілою і навіть викликає співчуття.
Важливою темою фільму завдяки Кьярі є неприйняття людиною свого віку, трансформація кохання до свого партнера, а також тема змін (в першу чергу, зовнішніх), з якими надзвичайно складно змиритися.
Фільм може здатися дещо затягнутим і перевантаженим текстом, але, якщо вам до вподоби перенесення театральності (режисер починав свою кар’єру, як драматург, потім як театральний режисер і критик) в кінематограф, це значно полегшить перегляд. “Однієї чарівної ночі” — гарна, атмосферна стрічка, в якій вулички Парижу виглядають, наче лялькові декорації, попіл та сніг — так, наче ти зараз побачиш руку, яка їx сипле. Фантазійна комедія, яка змушує задуматись про багато різних речей — ця стрічка точно варта вашої уваги.
