7 квітня – День народження Френсіса Форда Копполи: метра культурного світу, головного представника величезної сімейної кінодинастії і навіть винороба. Як класик знімав порно, і чому його центральні фільми досі вважаються майстер-класами з режисури і драматургії – з`ясовуємо сьогодні.
Коппола народився в Детройті в італійській родині. Його творча натура була сформована внаслідок перенесеного поліомієліту – єдиною розвагою для хлопчика прикутого до ліжка, були книги. У 15 років він прочитав «Трамвай «Бажання»» і на все життя закохався в театр, влаштовував для родичів лялькові вистави, з сімейної хроніки монтував короткометражні фільми.
Дитяче фото Френсіса Копполи
Під впливом фільмів Сергія Ейзенштейна (особливо «Жовтня») та Елії Казана після випуску з університету «Хофстра» він почав навчання в Каліфорнії, де зняв свої перші короткометражки і повний метр – порнографічну (в легкій формі) комедію «Сьогодні ввечері – напевно», від якої зараз Коппола цілковито відхрещується.
Кадри з фільму «Сьогодні ввечері – напевно»
На час залишивши режисуру, Коппола перечитав праці Ейзенштейна і впритул зайнявся монтажною справою. На замовлення компанії, яка робила «Сьогодні ввечері – напевно», він перемонтував чорно-білий німецький фільм «Гріх почався з Єви», додавши в нього кольорові оголені сцени, ще й у форматі 3D. В американський прокат фільм вийшов під гострою назвою «Дівчата, що розважаються, і коридорний».
1963 рік сам Коппола просить вважати роком свого режисерського дебюту. Після пропозиції від «короля» низькобюджетних фільмів Роджера Кормана про постановку фільму в жанрі «горрор», який набирав в той час нових обертів, за одну ніч він написав сценарій «Божевілля-13» – нині культової стрічки в колах фанатів жанру, що була навіяна «Психо» Гічкока. Зйомки також пройшли в рекордні терміни – 9 днів.
Пізніше Коппола так згадає цей період свого життя: «З Корманом це був партизанський метод «зроби сам», який навчив мене знімати кіно без будь-яких грошей. Мені платили 95 доларів за тиждень – цілий статок для мене тоді – і я робив все для Роджера, в тому числі мив машину і косив газон».
Перебиваючись створенням декількох різносортних фільмів і сценаріїв, в 1969 році Коппола випустив, можливо, найбільш інтимний свій фільм «Люди дощу», в якому вперше проявилися його стильові характеристики – глибока розробка персонажів, провокаційні думки про людську натуру, атмосферне наповнення кадру.
Акторська та знімальна команди фільму "Люди дощу"
Перейшовши в нове десятиліття і написавши «оскароносний» сценарій до класичного військового фільму «Паттон», Коппола разом зі своїми друзями Мартіном Скорсезе та Джорджем Лукасом, остаточно ствердився в статусі основного представника течії під назвою «Новий Голлівуд», яка активно «лупала сю скалу». Їхні фільми, що виходили з середини 1960-х до початку 1980-х завдяки новій драматургічній мові сприяли скасуванню архаїчного кодексу Гейза, що забороняв на екрані нецензурну лексику, оголених акторів, будь-які сексуальні дії та насильство. Загалом, все те, без чого сучасне кіно, на жаль чи на щастя, уявити вже неможливо.
На фото зліва направо: Мартін Скорсезе, Стівен Спілберг, Френсіс Коппола, Джордж Лукас
Такі ж емоції пережила тодішня аудиторія, коли перед ними на екрані з'явився улюбленець Америки, герой війни, генерал Паттон у виконанні великого актора Джорджа К. Скотта, який лаявся просто неймовірно. Промова, яка відкриває фільм «Паттон», була, м'яко кажучи, не дуже пристойною і з перших секунд підготувала глядача до того, що ця стрічка не буде шаблонним байопіком 1940-1950-х.
Джордж К. Скотт в ролі генерала Паттона
Якщо «Паттон» через ювілейні 50 років частково бачиться розтягнутим і гіперпатріотічним, то наступні фільми Копполи з часом тільки набули нових акцентів – мова, звичайно, про його magnum opus «Хрещений батько» (перша і друга частини).
У такому ключі і з таким філософським розмахом мафію не зображували ні до, ні, за рідкісним винятком, після – хіба що, може, Серджіо Леоне в своєму безсмертному «Одного разу в Америці». Власне, заради останнього Леоне й відмовився від режисерського крісла «Хрещеного батька», адже великі «шишки» кіностудій мітили на це місце саме його.
Сам Коппола довго відмовлявся – в першу чергу, через небажання вихваляти мафію. Роберт Еванс, на той момент голова Paramount Pictures, напряму сказав Копполі, що фільм повинен поставити тільки італо-американець, адже попередні гангстерські фільми про італійців «пахнули спагетті».
Через десятиліття згадуючи процес створення фільму, Коппола каже, що продюсери були незадоволені буквально кожним нюансом і пророкували, що це – останній фільм в його кар'єрі. Час все розставив на свої місця.
Марлон Брандо та Коппола на зйомках фільму "Хрещений батько"
При кожному перегляді і перша, і друга частини «Хрещеного батька» переглядаються з тим же відчуттям, яке було в глядачів на сеансах братів Люм'єр: іблагоговінням і абсолютною втратою відчуття часу. Обидва фільми при загальному хронометражі йдуть 6 з половиною годин, як сучасний міні-серіал, але в цей факт просто не віриш.
Про смерть кінематографу неодноразово заявляв останнім часом соратник Копполи, Мартін Скорсезе, та це мистецтво буде жити до тих пір, доки «Хрещений батько» буде визнаватися його вершиною, на рівні з творчістю Фелліні, Уеллса, Ренуара…
У 1990 році Коппола зняв і третю, завершальну частину саги, яка зараз вважається багатьма непотрібною і найбільш невдалою. Ця заява правдива лише частково – з урахуванням заданої планки якості попередніми фільмами, третя, звісно, програє, але цілісний фінал історії вже немолодого Майкла Корлеоне був необхідний. Головний мінус третього «Хрещеного батька» – Софія Коппола – донька режисера, яка зіграла роль доньки Майкла Корлеоне не володіючи бодай якоюсь артистичною харизмою. Після розгромної критики в свою адресу вона перейшла в режисуру, що виявилося вірним рішенням – її проникливі «Труднощі перекладу» показали, що на дітях геніїв природа відпочиває не завжди і не в усьому.
Софія Коппола у фільмі "Хрещений батько"
Паралельно з другим «Хрещеним батьком» Коппола знімав фільм, про який несправедливо рідко згадують в Україні – «Розмову». Окрім найтоншої і проникливої акторської роботи генія покоління 1930-х Джина Хекмена, який нещодавно відсвяткував 90-річчя, ця стрічка – американська відповідь на «Фотозбільшення» Антоніоні з посиланнями на параноїдальний Уотергейт, скандал навколо якого тоді вже стихав. Грандіозний успіх «Хрещеного батька 2», на жаль, затьмарив собою «Розмову» і фільм був гідно відзначений тільки за межами США – «Золотою пальмовою гілкою» Каннського кінофестивалю, першою для Копполи.
Свою другу «гілку» режисер отримав через п'ять років за свій наступний фільм, який вартував йому сивого волосся і знищених нервів – «Апокаліпсис сьогодні». Епічну історію про війну у В'єтнамі та приховані надра людської душі Коппола донині вважає своєю найкращою стрічкою: «Мій фільм не про В'єтнам, він і є В'єтнам», – заявив режисер без зайвої скромності після перемоги в Каннах.
Зйомки були оповиті вузлами творчих проблем. Філіппінами в 1976 році прокотились масштабні тайфуни, які зруйнували знімальний майданчик. Марлон Брандо, який зіграв божевільного полковника Курца, прибув на зйомки досить опецькуватим, через що Копполі довелося вдаватися до затемнення кадру і вдягати актора в повністю чорний колір. Мартін Шин, виконавець головної ролі капітана Вілларда, ледь не помер, переживши інфаркт просто на локації, але через бажання завершити фільм повідомив продюсерам, що це був тепловий удар. Назнімавши десятки годин матеріалу, Коппола зіткнувся з питанням ретельного і тривалого монтажу.
Мартін Шин в ролі капітана Вілларда у фільмі "Апокаліпсис сьогодні"
Той самий «апокаліпсис», який пережили режисер і його колеги, окупився сторицею – нині стрічка завдяки гострому сценарію, порушеним філософським питанням і якості батальних сцен, вважається головною в його творчості поряд з трилогією «Хрещеного батька». Режисер час від часу повертається до свого шедевру: в 2001 і 2019 роках були випущені його окремі версії, монтаж яких контролював сам Коппола.
Жоден фільм, знятий Френсісом Фордом після закінчення бурхливих 1970-х, не зміг увійти в історію з таким же культовим статусом. Впритул наблизилися до цього «Ізгої» (1983), «Бійцівська рибка» (1983) і стильний горрор-експеримент «Дракула» (1992). У 2000-х і 2010-х Коппола повернувся до своїх витоків – андерграудного кіно, знятого в рамках гранично низького бюджету, як чорно-білий «Тетро» (2009).
У 2019 році режисер оголосив про створення «епосу грандіозного масштабу» під назвою «Мегалополіс», який повинен об'єднати в собі всі елементи довгої кар'єри Копполи. Нам залишається лише чекати, доки режисер полишить свої виноробні, ресторани, готелі в різних точках світу і нарешті візьметься до зйомок ще одного шедевру.