Днями в українській театральній спільноті вибухнув скандал — акторка Оксана Черкашина опублікувала на своїй сторінці скрін з ганебною пропозицією роботи в Театрі «Актор», одному з державних театрів у місті Києві. У повідомленні акторці пропонували «відсмоктати фалоімітатор за 500 грн» або «зняти ліфчик за 1000 грн» для нібито вистави-трилера 18+.
Пост вже спричинив низку дискусій у медіа та змусив подивитися на проблему ширше: не секрет, що театральний і кіно- бізнес в Україні часто функціонують в етичному модусі чи то радянських, чи то й більш древніх уявлень про людську свободу і гідність. Більш-менш нормальним вважаюється пригнічення волі актора «задля високої цілі», толерується фігура «всевладного режисера», особисті стосунки нерідко впливають на роботу.
Yabl вирішив розпитати відомих режисерів та худруків про те, які існують для них табу в роботі з актором та заразом нагадати всім, як не стати хамом.
Ден Гуменний, арт-директор PostPlayТеатру, драматург, перформер
На мою думку, проблема глибша, ніж просто «як правильно / етично запропонувати» актору роль у виставі 18+. Проблема у самій організації театрального процесу в Україні. Наш театр дуже вертикальний: всі, хто не на вершині, знаходяться у позиції підкорених. Процес застряг у ХХ сторіччі з його прийняттям ролі режисера-домінанта, бачення якого реалізує вся команда. Я не даю якоїсь оцінки цьому, просто констатую факт: наші засоби виробництва та спільнота дуже ієрархічні. Насилля, підкорення – звичні та буденні. Вони плоть і кров театру, частина його міфології.
Багато молодих і не дуже представників театральних професій просто не знають, що можна інакше.
Особисто я зараз не працюю з акторами та акторками. Всі проекти реалізую з перформерами та перформерками лабораторії PostPlayLab. Це дає можливість вийти з вертикальної парадигми і будувати горизонтальний театр. Більшість проектів, які ми робимо – дуже контроверсійні, наприклад, у «Трава пробивает землю» ми відтворюємо катування, яких зазнавали кримськотатарські активісти від рук ФСБ. Як можна запропонувати це зробити перформеру? Ніяк! Будь яка форма прохання або пропозиції, навіть дуже етична, тут не працює, тому я беру участь у цій роботі особисто.
Перформанс «Трава пробивает землю»
Так, у роботах PostPlay є доволі багато тіла, є речі, які наражають артистів на небезпеку, але всі вони – їхня особиста ініціатива та виважене рішення. Як куратор я можу лише підказати, але не диктувати свою вертикальну волю, маніпулюючи довірою.
Наша задача (разом з Галиною Джикаєвою та Яною Гуменною, співавторами – Yabl) – створити для артистів-перформерів та глядачів безпечний простір, у якому можливі непрості діалоги та найскладніші випробування для тіла.
У мене є кілька простих правил:
- Не може бути сексу з артистами. Ніколи.
- Так як ми разом з німецьким режисером Георгом Жено багато працюємо з неповнолітніми у прифронтових містах, то на проектах не вживаємо алкоголь або будь-які стимулятори.
- Я не пропоную артистам ніяких дій, які були б пов'язані із загрозою їхньому здоров'ю чи репутації. Будь-які контроверсійні ідеї мають йти від самих перформерів.
- Найскладніші штуки робити лише на собі самому. Наприклад, у перформансі "Досвід свободи" (фестиваль Джаз Коктебель, 2019) ми 10 разів з Яною Гуменною відтворювали "улюблене" катування ФСБ – придушення пластиковими пакетами для сміття.
- І найголовніше правило: «ні» значить «ні». Якби ми частіше користувалися ним, світ став би кращим.
Ярослава Кравченко, ведуча «Телебачення Торонто», засновниця «Дикого театру»
У Дикому, на жаль, менше еротики, ніж багатьом здається. Режисери більше полюбляють дивувати трешем і гострими соціальними меседжами. У нас багато жесті, крові, але не сексу. Та якщо в режисерському задумі є, наприклад, оголення, ми попереджаємо акторів про це перед кастингом або перед початком роботи. Просто щоб не витрачати даремно час одне одного. Яким чином? Так і пишемо: «п’єса – така-то, по сюжету ви – такий-то герой, типаж і вік – такий, маєте вміти співати і бути готовим роздягнутися». Або: «героїня, роль Дружина, хтива і красива, шукаємо актрису з хорошою пластикою, яка зможе станцювати еротичний танець».
У своїх оголошеннях про кастинг ми інколи спеціально «згущаємо фарби», щоб знайти безстрашних, диких акторів, відкритих до усього. В усіх акторів, з якими ми працювали, є позиція: якщо треба щось робити «специфічне», це має бути виправдано.
Вистава «Лалалайно»
Наприклад, була вистава «Лалалайно», де Марина Ейсмонт грала одну з фемок. Тут зробити образ без віночка і заклеєних сосків було неможливо. Або у «Вій 2.0» була еротична сцена, де актриси Кобізька і Вишнева обливалися з банки молоком, і сорочка прилипала до тіла. Це було красиво.
Акторам потрібне розуміння естетики, виправданість жесту – ми цю позицію поважаємо і підтримуємо.
Чи отримують актори, що роздягаються більший гонорар? Ні. Із бонусів – теплий чай і пледик, щоб швиденько зігрітися після сцени, а якщо дуже повезе, то ще й тепла вода в душі.
Чи було у нас хоч раз, щоб актори відмовилися від ролі через оголення? Ні, бо вони знали умови заздалегідь. Інколи навпаки потрібно було відмовляти акторів від особистої ініціативи. А от через політичні, релігійні чи етичні погляди відмови були, на моменті читання п’єси. І це нормально.
Дмитро Захоженко, головний режисер Театру Лесі у Львові
По-перше, я абсолютно спокійно ставлюсь до оголення на сцені. Проте, ясна річ, це має узгоджуватись із концепцією, ідеєю постановки. Якщо всі в тємє і розуміють, що і навіщо вони роблять, то проблем ніяких не виникає. Зазвичай ідея когось роздягнути приходить у процесі репетицій і виглядає досить логічно для всіх учасників. Але нещодавно ми в театрі робили читання тексту «Європа» і у тексті двоє дівчат рази три-чотири пристрасно цілуються – одна з «табуйованих» тем прописана в драматургії. Я вимушений був перед початком репетицій проговорювати з актрисами, чи вони на таке погодяться і залишав за ними право брати участь у цьому або ні. Благо, всі погодились і вийшла дуже мила читка. Аж тепер вся команда хоче зреалізувати це як повноцінну виставу.
«Європа», перформативна читка в Театрі Лесі
У будь-якому випадку, чи ти бігаєш голяка, чи мастурбуєш, цілуєшся, імітуєш статевий акт, якщо це єдине і центральне, що ти робиш, то варто замислитись.
Я намагаюсь пропонувати проект і роль (бо цікаві саме вони), зокрема проговорюю можливість/ необхідність роздягатися (бо для багатьох це реальна проблема). Чи є для мене табу в театрі? Я досить інтелігентна людина, тому безліч. І набагато більше їх у методі роботи з акторами, ніж у темах, про які можна говорити зі сцени.
Стас Жирков, режисер, худрук Театру драми й комедії на лівому березі Дніпра
В оголенні, статевому акті абощо для мене немає ніякого табу. Але я не зовсім розумію, навіщо режисеру використовувати якусь імітацію цього – будь-яка імітація завжди буде дуже помітною. Тобто я за що: коли робиш на сцені подібне, то або роби ледь не по-справжньому, або змінюй це на умовність.
Звичайно, ставити такі сцени слід лише зі згоди акторів і лише тоді, коли сама ситуація (п'єси чи спектаклю) так диктує. Бо в мене інколи таке враження, що режисери це роблять просто задля епатажу.
В тому-то й справа, що це не епатаж і не табу.
Я чітко розумію, що люди бувають одягнені й роздягнені, пристрасні чи не дуже, цим ти точно глядачу нічого нового не розкажеш.
В мене у виставах було два-три епізоди з оголеними акторами. Один з них – німецька вистава «Чому не вижив Михайло Гурман?» І справа якраз у тому, що тоді актор сам це запропонував. Він вигадав цікаве рішення для сцени. Інші вистави – «Отелло» і «Клас». В «Отелло», скажімо, це сарказм, і актори без проблем на це пішли – ми розкривали тему недоречної гомофобії у нас в країні.
Для мене завжди актор на першому місці. Я дуже поважаю артистів і мені страшенно важливо створити їм комфортні умови як на сцені, так і поза нею.
«Чому не вижив Михайло Гурман?», копродукція Theater Magdeburg та Театру «Золоті ворота»
Фото: teatrlesi.lviv.ua, PostPlaylab, Олексій Товпига, Nilz Böhme, Julia Weber, facebook-сторінки героїв