Безсумнівним є той факт, що Аль Капоне для історії американської мафії, культури і навіть політики – особистість дуже знакова. Хто тільки його не грав на екрані у свій час: Роберт де Ніро, Ерік Робертс, Джон Бернтал, Стівен Грем та багато інших відомих акторів приміряли на себе образ гангстера у драмах. Ось прийшов час і Тома Гарді погратися з персонажем. Фільм «Капоне», який першочергово мав назву «Фонзо» (так називали Капоне близькі й рідні) очікували, мабуть, усі, але в якийсь момент про проект почали говорити все менше, його прем‘єру перенесли з кінотеатрів на стрімінги, а сам реліз пройшов майже непомітно і ніхто його не подивився (говорячи «ніхто» ми маємо на увазі дуже маленький відсоток людей). Чи справді фільм такий поганий, чи це просто невдала кампанія? Давайте з‘ясуємо.
Фільм за стилістикою може нагадати «Ірландця» від Мартіна Скорсезе. В будь-якому разі, як і «Ірландець», «Капоне» від Джоша Транка акцентує увагу не на всій біографії і кримінальному шляху головного героя, а саме на його старості. Тут – на періоді, коли славетний дон, відсидівши у в'язниці, повертається додому з цілим букетом смертельних хвороб. У Капоне авторства Транка й Гарді водночас і деменція, і сифіліс, і галюцинації, а ще він постійно ходить під себе. Тим часом всі – від ФБР і до родини Альфонсо – хочуть дізнатися, де той сховав накопичені несплатою податків 10 мільйонів доларів. Іронія в тому, що сам гангстер через деменцію цього не пам'ятає.
Том Гарді у стрічці «Капоне»
Фільм «Капоне» – провальний з усіх боків. Ми чудово розуміємо, що саме нам хотів показати Джон Транк: ідея ніби непогана, але справа в тому, що Транк – аж ніяк не Мартін Скорсезе. Якщо «Ірландець» розкриває драму людину з важким минулим, що опиняється сам на сам за крок до смерті, то «Капоне» вражає одноманітністю, безкінечними самоповторами і очевидністю головної думки. Очікувати від Транка шедевру, на жаль, не доводиться: інколи думаєш, що після жахливої «Фантастичної четвірки» на режисері взагалі можна було сміливо ставити хрест. Правда, у випадку «Фантастичної четвірки» таки можна списати все на студію, яка диктувала свої правила. У випадку ж з «Капоне» Транк мав повну творчу свобода (може, краще б не мав).
Том Гарді у стрічці «Капоне»
В принципі, всю цю кінокартину можна звести до двох годин кривлянь та пускань слини від Тома Гарді. Чи додає це глибини історії? Ні. Чи розвивається герой якось протягом двох годин, чи працює це на розкриття драми? Ні. Постать самого Капоне, прописана режисером і водночас сценаристом картини, виявляється геть пласкою: ні передісторії, ні об'ємного характеру, нічого, що могло б вас зацікавити. Якщо ж говорити про роботу Тома Гарді, то це без перебільшень найгірша роль актора за всю його кар‘єру. Навіть «Веном» не був таким провальним, як Аль Капоне. Міміка, голос, жестикуляції… Том наче не розумів, де знімається, кого грає, що від нього потрібно. За ним справді огидно спостерігати – і далеко не через філігранно виконану задачу.
Кайл Маклаклен у стрічці «Капоне»
Другорядних героїв, які додавали би фарб чи нового виміру історії, тут також немає. Проблема в тому, що всі персонажі, які з'являються поруч із Капоне – це функціональні фігури, які не розкриваються самі по собі, а є сірою масовкою і ледь не декораціями. Навіть справді круті актори на ролях (як-от Метт Діллон, Кайл Маклаклен чи Лінда Карделліні) не в змозі змінити режисуру і вплинути на загальний рівень картини.
Метт Діллон у стрічці «Капоне»
Насамкінець, можна констатувати: фільм не тягне ні на кримінальну, ні взагалі на будь-яку іншу драму. Драма тут полягає у тому, що ви це подивилися.