Чи можемо ми ставити Ру Пола, Вєрку Сердючку та героїню Джареда Лето з фільму "Далласький клуб покупців" в один ряд, розмірковуючи про трансгендерність? Відповідь здається очевидною, та не все так просто. Багато хто досі припускається грубої помилки: чоловіків та жінок, які хочуть змінити свою стать, нерідко пов'язують з епетажними дреґ-квін, забуваючи про те, що перші не обов’язково прагнуть підкорювати сцену, телебачення чи модний подіум.
Джаред Лето в ролі Райана, "Далласький клуб покупців"
Дреґ-квін наслідують відомих особистостей чи вигадують власний гротескний образ, запасаючись накладними віями, перуками, сукнями з люрексом, боа та босоніжками на височенних підборах. В основі трансгендерності ж – невідповідність фізичної статі людини її внутрішньому відчуттю. Перехід роблять і чоловіки, і жінки, що можуть бути гетеросексуальної, бісексуальної чи гомосексуальної орієнтації.
Звернувшись до історії та світового мистецтва, ми побачимо, що згадки про гермафродитів – людей з ознаками жіночих і чоловічих статевих органів, так званої третьої статі, зустрічались ще у древніх єгиптян, східних народів та античних греків. Їм поклонялися як міфічним створінням і божествам, але про медичне втручання і повне володіння своїм тілом навіть не йшлося. Син Гермеса та Афродити, на честь якого і виник термін, має мало спільного з сучасними трансгендерними людьми.
Статуя Гермафродита, III ст. до н.е., Археологічний музей у Стамбулі
Вчені не можуть дійти спільної думки у питанні: чи була середньовічна церква так само жорстока до людей із ознаками двох статей, як до жінок, звинувачених у відьомстві? Дослідники Крістоф Ролкер і Генрі де Брактон стверджують, що роль таких людей у суспільстві вирішувалась залежно від того, які риси в них переважали – чоловічі чи жіночі, і ніякого хейту на свою адресу вони не отримували. У XVIII-XIX сторіччі інтерсекс-люди також мали змогу жити відкрито, не соромлячись своїх особливостей, і їх активно вивчала медицина. Слід нагадати, що мова йде про вроджені фізичні особливості.
Відома дреґ-квін Ру Пол
Перша офіційна операція зі зміни статі була проведена у 1931 році німецьким ученим Магнусом Хіршфельдом, одним із засновників сексології, автором терміну “транссексуал”. Магнус активно відстоював права гомосексуалістів і трансгендерних людей. Його пацієнтка Дора Ріхтер стала першою жінкою в історії, якій зробили вагінопластику. Через два роки на Інститут сексуальних наук Хіршфельда у Берліні здійснили напад нацисти, які майже повністю знищили напрацювання вченого. Справу доктора продовжили Гарольд Гілліс та Ральф Мілард, що у 1945 році провели революційну операцію зі зміни жіночих статевих органів на чоловічі, подарувавши молодій аристократці нове життя під іменем Майкл Діллон. Через кілька років у США почали проводити гормональну терапію, а у 1951-му перед суспільством постала перша повністю трансформована транссексуальна жінка – Роберта Ковелл.
Роберта Ковелл, 1950-ті
Боротьба трансгендерів за свободу бути собою та право на сприйняття активізувалася в Америці наприкінці 50-х. На початку нового десятиліття в Англії та США з’явилися благодійні організації, що надавали фінансову і психологічну підтримку ком’юніті – Erickson Educational Foundation та The Beaumont Society. Перший масовий протест транссексуалів, відомий як Compton’s Cafeteria Riots, відбувся у 1966 році у Сан-Франциско – він призвів до прийняття місцевою владою ряду важливих законів, направлених на медичний захист та соціальну підтримку трансгендерного населення. Згодом транссексуали і дреґ-квін також заявили про себе у Лос-Анджелесі і взяли участь у серії демонстрацій у Нью-Йорку, спрямованих проти агресії поліцейських – “Стоунволлські повстання”.
Не дивлячись на розбіжності, захищати свої права трансгендерам і дреґ-квін часто доводилося пліч-о-пліч. На початку 1900-х артистів дреґ-шоу почали асоціювати з ЛГБТ-спільнотою і світом криміналу, а колись популярні номери, споріднені з водевілем, десятиліттями демонструвалися лише в андеграундних клубах вночі, через страх поліцейських рейдів та нападів. Відомий сценарист Райан Мерфі присвятив ціле шоу (“Поза”) дреґ-балам, на яких артисти танцювали vogue, вчились позувати і рухатись у Нью-Йорку 80-х.
Постер серіалу “Поза” на Netflix
У мистецтві трансгендерні люди презентовані не так вже й широко. Та одним із найвідоміших художників, що присвячував їм роботи, став король поп-арту Енді Воргол. У 70-х він створив понад двадцять портретів афроамериканських та латиноамериканських дреґ-квін і транс-жінок. На початку 80-х художник також позував американському фотографу Крістоферу Макосу в образі дреґ – з яскравим макіяжем та у перуках. Приблизно в цей же час транссексуалів помітила Американська кіноакадемія: за роль трансгендерної жінки вперше номінували на “Оскар” Джона Літгоу у стрічці “Світ за Гарпом”, а потрапила омріяна золота статуетка до рук Вільяма Хьорта за фільм “Поцілунок жінки-павука”. Визнання за роль трансгендерного чоловіка вперше отримала від Академії Гіларі Свенк за стрічку “Хлопці не плачуть” вже на зламі нового тисячоліття.
Енді Воргол в об'єктиві Крістофера Макоса
Сьогодні трансгендерні люди беруть участь у гучних фешн-шоу і прикрашають обкладинки Vogue та Playboy, відкрито розповідають про свій досвід у мемуарах, знімаються у серіалах та ведуть власні телешоу і канали, як-от член сімейства Кардашян-Дженнер – Кейтлін, чи українська Діва Монро. Тим не менш, боротьба за їхнє визнання у суспільстві і безпеку ком’юніті продовжується. Лише уявіть: у деяких країнах до транссексуалів ставляться геть не так прихильно і досі застосовують стерилізацію!
Кадр з серіалу “Поза” на Netflix
Аби ви мали змогу глибше дослідити тему, Yabl підготував кінопідбірку, яка допоможе не ступати на граблі Джоан Ролінґ та переконатись, що кожен має право на самоідентифікацію.