У 2017 році «Російська ЛГБТ-мережа» заявила про масові переслідування представників ЛГБТ-спільноти у Чеченській Республіці. Невдовзі російські та світові ЗМІ повідомили про понад сто випадків затримань та катувань через «неправильну сексуальну орієнтацію» у Чечні. Російська влада відкидала всі звинувачення у свій бік.
Історія переслідувань та порятунку жертв стала основою для документального фільму Девіда Франса «Ласкаво просимо до Чечні». Його показали на Санденсі та Берлінале, а 30 червня він став доступний на стрімінговій платформі «HBO Max».
Відправна точка оповіді приблизно така: з Москви до Грозного летить дві команди рятувальників. Нинішня легенда — відвідати разом із дівчиною Анею весільний салон у Владикавказі. Замість приміряння сукні — зміна одягу, макіяж та інше авто в аеропорт. Схоже на сцену зі шпигунського трилера? Так, приблизно так і є. Насправді ж Ані треба допомогти пройти паспортний контроль та вилетіти за межі РФ. Вона — донька одного з чеченських силовиків і за приналежність до ЛГБТ-спільноти їй загрожує смерть. Видихнути вона зможе лише за кордоном, куди не дотягуються руки впливового батька.
Девід Франс
Російські та світові ЗМІ активно реагували на подібні переслідування у Чечні, але, як не дивно, це перший у світі документальний фільм про них. Американський режисер-документаліст Девід Франс до цього ніколи не працював у Росії, але дві його попередні роботи, картина “Як пережити чуму” та “Смерть та життя Марші П. Джонсон”, теж стосувалися ЛГБТ-тематики. Перша була присвячена вимогам американських гей-активістів 80-х сприймати ВІЛ як масову проблему, а друга оповідала історію відомого американського трансгендера. Тож і цього разу Франс собі не зрадив.
У якості продюсера та оператора йому допомагав Аскольд Куров, відомий українським глядачам документальним фільмом “Процес. Російська держава проти Олега Сенцова”.
Аскольд Куров
Сам Франс пробув у Чечні лише один день, саме коли вивозили Аню. Більшу ж частину фільмували у Москві, в шелтері, який організували правозахисники. У кожного з його мешканців своя історія, але з більш-менш схожим фіналом. Вивезли, катували, перевіряли контакти у телефоні, вимагали “здати своїх”. У кращому випадку відпускали живими, хоч і побитими. У гіршому… Так само одного дня зник співак Зелімхан Бакаєв, який поїхав у Грозний на весілля сестри, а потім ніби розчинився у повітрі.
Активісти «Російської ЛГБТ-мережі» допомагають врятованим отримати візи, наприклад, до Канади, щоб згодом попросити там політичний прихисток. Але це довгий і важкий процес. Майже та ж сама спецоперація, але вже у кабінетах посольств.
Кадр з фільму
Девід Франс не надто заглиблюється у причини переслідувань представників ЛГБТ, його значно більше цікавлять долі тих, хто зміг вирватись з пут “традицій”, які так любить відстоювати Рамзан Кадиров. У центрі фільму доля Гріши, який став першим, хто публічно заявив про катування та дав пресконференції. Насправді його звати Максим Лапунов, він приїхав працювати до Грозного з Пермського краю. Порівняно з іншими постраждалими, у нього є привілеї: він не чеченець, а його родина не відмовилась від нього. І тепер він зі своїми рідними, включно з партнером Богданом, мусить залишить Росію задля іншого, безпечного життя.
Рамзан Кадиров у фільмі
Також у центрі фільму опиняються працівники ЛГБТ-організації Давід Істєєв та Ольга Баранова. Остання буде змушена залишити Росію через тиск та страх за родину.
Історії героїв перемежовуються з реальними кадрами катувань геїв та лесбійок. Треба сказати, ці короткі, але страшні ролики, на жаль, працюють краще за будь-які оповіді мешканців шелтера, більшість облич яких ми не бачимо. Точніше бачимо, але це ширми. З міркувань безпеки, їхні обличчя замінені на обличчя західних ЛГБТ-активістів. Ця близька до Deepfake технологія дозволяє не перетворювати живих людей на темні силуети, як у кримінальних програмах.
Ольга Баранова у фільмі
«Ласкаво просимо до Чечні», як документальний трилер, чудово передає атмосферу страху та невпевненості. Але крім відкритої критики путінського режиму, режисер дозволяє собі шпильку в бік Трампа, зазначивши у фінальних титрах, що Штати не надали прихистку жодному з постраждалих від переслідувань в Чечні. І через те, що фільм неодмінно дійде до українського глядача завдяки своєму прямому антипутінському пафосу, хочеться нагадати: переслідування через сексуальну орієнтацію — це також частина і нашої української реальності.