В темному-темному місті жив сумний-сумний детектив. Щоночі цей детектив виходив на вулицю та розслідував страшні вбивства… Як ви здогадалися, ми розпочали розмову про жанр нуару. Сьогодні Yabl хоче ближче вас познайомити з сучасними нуарними, або, точніше, – неонурнами стрічками. Можливо, ви здивуєтесь, але наразі цей жанр переживає справжній ревайвл – згадати хоча б нещодавній успіх серіалу «Перрі Мейсон» від HBO. На екранах сьогодні виходить достатньо стрічок і серіалів, аби можна було скласти цілий список: тут тобі і екранізації коміксів, і наукова фантастика, і класичні детективні трилери.
Тож, одягайте капелюх, наливайте собі скотч у склянку з товстим дном, кладіть цигарку в зуби та готуйте найсумніші думки.
«Місто гріхів» (2005 та 2014)
У 2005 грайндхаусний режисер Роберт Родрігес стрибнув вище своєї голови та здійснив справжню кінематографічну революцію, екранізувавши комікс Френка Міллера «Місто гріхів». Це був справжнісінький стилізований нуар, у який на момент виходу закохалися всі.Три головні герої – шляхетні аутсайдери, які намагаються не захлинутися у бруді власного міста і робити добро, нехай і далеко не найгуманнішими шляхами. Чорно-біле зображення, закадрові монологи, що пробирають до глибини душі, похмура музика та жорстокість у кадрі. Деякі сцени просто викликають естетичний оргазм, а акценти червоним кольором, коли це необхідно… ох, як же це смачно.
Перше «Місто гріхів» показало, що комікси – це далеко не завжди супергерої, а інколи й зовсім не герої. Що ж до другої частини, то вона багатьох розчарувала, але не тому, що геть невдала. Справа у тому, що перший фільм задав настільки високу планку, що очікування піднялися просто до небес. Саме це зіграло з фільмом злий жарт. Втім, сиквел «Міста гріхів» все одно вартий перегляду. Тут ви повернетесь до героїв в улюбленому сетинґу, а також познайомитесь з новими персонажами, як-от Джозев Гордон-Левітт, чия надздібність полягає у надкрутій грі в карти.
У головних ролях другого «Міста гріхів» – Брюс Вілліс, Міккі Рурк, Клайв Овен, Елайджа Вуд, Єва Грін, Джош Бролін і ще багато зірок Голлівуду. І кожен грає на весь свій гонорар, я б сказав.
«Драйв» (2011)
От хто заслужений майстер неонуарів, так це Ніколас Віндінг Рефн. Його неонові трилери – просто новий погляд на жанр. Найбільш культовим серед фільмів Рефна став «Драйв» з Райаном Гослінгом у головній ролі. Тут маємо історію про мовчазного та дуже небезпечного водія. Спочатку він просто допомагає грабіжникам за певний відсоток тікати з місця злочину так, щоб їх не схопили. Але потім, коли його близьких кривдять, Водій перетворюється на справжнього монстра і переживати вже починаєш не за нього, а за його ворогів. «Драйв» – це вишукане кіно. Воно досить довго набирає потрібний градус, але коли це стається, ти розумієш, що недарма чекав. Кожна нова хвилина фільму підсилює саспенс і підсаджує тебе на голку напруження. Варто зазначити, що без акторської гри Гослінга цього не сталося б. Те, як він грає, абсолютно не змінюючи виразу обличчя протягом всього фільму, вже робить стрічку вартою перегляду.
«Стрінгер» (2014)
Без сумніву, Джейк Джилленгол є одним з найкрутіших молодих акторів. Кожний його фільм викликає щонайменше цікавість, враховуючи те, наскільки прискіпливо він ставиться до вибору проектів. «Стрінгер», у свою чергу, – це приклад найбільш моторошної ролі актора. Джейк грає молодого та хворого на голову репортера, що знімає вбивства та нещасні випадки з жертвами і продає їх на телеканали. Через деякий час головний герой розуміє, що йому цього недостатньо і йде на жахливі речі заради репортерської кар‘єри. «Стрінгер» – саме те кіно, де зовсім не впізнаєш зірку Голлівуду в головній ролі. Замість цього бачиш реального персонажа, який лякає тебе, бісить і змушує ненавидіти. Джейк опрацював роль на всі сто і мусив би за неї отримати «Оскар».
«Вроджена вада» (2014)
Коли мова заходить про Пола Томаса Андерсона, повірте, я можу говорити дуже довго. Так, як він, сьогодні мовою кіно не говорить ніхто. Пол майстерний в будь-якому жанрі, і навіть детективний комедійний трилер не став винятком. Головний герой у виконанні Хоакіна Фенікса – детектив. Він полюбляє марихуану, бухло та не може навести порядок у власному житті. Одного разу його колишня дівчина зникає і він розпочинає її пошуки. Чим далі він заходить, тим більше страшних таємниць стають відомими. Ця стрічка – поєднання похмурого детективу та чорної комедії. Дисонанс при перегляді народжується ще й від того, що місце подій тут – не якийсь дощовий брудний Нью-Йорк чи Чикаго, а сонячний Лос-Анджелес. Додайте до цього гумор на межі фолу, жарти нижче поясу та відверті комедійні ґеґи. Тим не менш, це один з кращих неонуарів на сьогоднішній день. Режисура та сценарій Пола Томаса Аднерсона на вищому рівні. Що вже й казати про акторський талант Хоакіна Фенікса!
«Чорна орхідея» (2006)
Ще один геній режисури – Браян де Пальма. Він точно знає, як знімати кіно старої школи, бо є одним з ветеранів цього самого кіно. «Чорна орхідея» зроблена з любов'ю до саме старого класичного нуару. Лос-Анджелес, сорокові роки. Двоє поліцейських беруться за справу про вбивство молодої дівчини. Під час фільму з‘ясовується, що подружка одного з них причетна до злочину. Брайан зняв кіно, яке важко відрізнити від фільмів тієї епохи – і цим воно цінне. Якщо «Місто гріхів» виглядає як стилізація під нуарну тему, то «Чорна орхідея» кіно куди більш автентичне. Браян де Пальма свого часу отримав за картину «Золотого лева» у Венеції. Ролі виконали Аарон Екхарт, Скарлетт Йоганссон та Джош Гартнетт.
«Той, що біжить по лезу 2049» (2017)
І знову фільм з Райаном Гослінгом. Сучасний сиквел класичної фантастики з Гарісоном Фордом для багатьох став неочікуваним сюрпризом. Зазвичай від продовжень старих фільмів нічого особливо не чекають, окрім пустого викачування грошей з глядачів. Та «Той, що біжить по лезу» виявився іншим. Дені Вільнев зняв таке продовження, що змушує ледь не забути про оригінал. Стрічка є типовим нуаром, от тільки час подій – далеке майбутнє, в якому ймовірний робот намагається зрозуміти, чи є він роботом, чи людиною. Паралельно з цим він розслідує знищення старих роботів-реплікантів, що пішли бунтом проти людей заради власної свободи. Протягом усього фільму перед головним героєм постають екзистенційні питання: «Що означає бути живим?», «Що робить нас людьми?», «Чи є кохання справжнім?» тощо. Все це підкріплено божественним віжуалом, всепоглинаючим саундтреком від Ганса Ціммера та атмосферою, про яку можна лише мріяти.