Олдос Гакслі у світі літератури є справжньої легендою. На його творах виросло ціле покоління людей середини минулого сторіччя. Культовий співак 60-х Джим Моррісон назвав свій гурт The Doors саме через книгу Гакслі «Двері сприйняття», де письменник описав свої експерименти з мескаліном. Та найвідомішим твором Гакслі є таки його антиутопія «Прекрасний новий світ» – саме її екранізував канал Peacock у формати серіалу й презентував вчора свіжу першу серію. Чи це той випадок, коли можна відмахнутися й сказати «книжка краще»? З’ясовуємо.
Сюжет «Дивного нового світу» розповідає про те, як влада нового Лондону створює суспільство, повністю побудоване на культурі споживання та сексуальної свободи, так би мовити. Людям забороняється заводити моногамні стосунки і мати одного сексуального партнера. Дітей тут створюють штучно. Навіть споживацьким божеством обрано Генрі Форда – легендарного американського підприємця. За межами цього світу існує інший, дикий, де люди не підпорядковуються встановленим правилам. Саме там ми знайомимось з головним героєм Джоном Дикуном, який буде лідером спротиву у майбутніх серіях.
Кадр з серіалу
Без сумніву, роман Гакслі є визнаним шедевром, але чи потрібна його екранізація зараз? Ось у чому питання. Стрічки-антиутопії часто скочуються до знайомого кліше: жанр є популярним, і нам у різних варіаціях демонструють сюжети, які ми вже неодноразово бачили. Якщо й створювати екранізацію Гакслі, то у відповідній стилістиці, близькій до першоджерела. Адже Гакслі помітно відрізняється від Орвелла, Замятіна та їм подібних. Гакслі скоріше висміює світ споживання, ніж застерігає й моралізує. На мою думку, в цьому полягає головна проблема серіалу: він занадто серйозний, пафосний, як і сотні таких самих фільмів-антиутопій (хіба що з особливим акцентом на сексуальності й полігамії).
Олден Еренрайк у ролі Джона Дикуна
Візуальна складова «Дивного нового світу» від Peacock вилизана й штучна. Так, відчувається бюджет і якість роботи, але цього недостатньо. Сетинґ створений за шаблоном таких фільмів як «Еквілібріум», «Голодні ігри», «Дивергент» і тому подібне. Можливо, хтось скаже, що світ роману і має бути штучним, адже це фантастика. Я ж відповім, що є дуже тонка, але разом із тим велика різниця між тим, щоб створити химерний і нереалістичний світ всередині серіалу, і тим, аби зробити таким сам серіал. У випадку з екранізацією Гакслі ми зіштовхуємось саме з другим варіантом – через вже знайомі шаблони не віриш у те, що на екрані.
Кадр з серіалу
Не тягне проект і акторський склад, на жаль. Брати на роль протагоніста Олдена Еренрайка, який свого часу не впорався з молодим Ханом Соло у спін-оффі «Зоряних війн» – ідея так собі. Чувак далеко не найталановитіший з молодих голлівудських акторів і поки що його піком успіху є роль у фільмі братів Коенів «Аве, Цезар» (тут він грав актора, який не міг нормально зіграти свою сцену!) Більш-менш цікаво спостерігати за службовцем Бернардом у виконанні Гаррі Ллойда, який на початку виглядає законослухняним громадянином, а вже під фінал епізоду в ньому зароджуються сумніви щодо світу, у якому він живе.
Гаррі Ллойд у ролі Бернарда
Звичайно, це ознака дурного тону – засуджувати серіал після першого епізоду. Але важко проігнорувати факт того, що початок надто, надто слабкий. «Дивний новий світ» вже точно не стане хітом телебачення, який будуть обговорювати абсолютно всі в очікуванні наступної серії. Цей серіал скоріше підійде для тих, хто хоче собі фоном щось увімкнути, не вмикаючи мозок, та влаштувати «рекламну паузу». Дисонанс у тому, що книги Гакслі ніколи не виконували такої функції і робили з своїм мозком геть протилежне.
Джессіка Браун Фіндлей у ролі Ленайни
Фанатам першоджерела я вкрай не рекомендую торкатися даної екранізації (не вірите мені – можете відгуки на різних сайтах почитати), а всім, хто ще не читав роман – раджу почати робити це прямо зараз.
Кадр з серіалу