Вже з 30 липня ви зможете побачити у кінотеатрах трилер "Безжальний" з Расселом Кроу, володарем не тільки "Оскара", але й вбивчої харизми. У випадку з прем’єрною стрічкою – харизма дійсно вельми вбивча. Роль така, що навіть актор з досвідом перевтілення у поганців погодився не одразу: одна справа грати жорсотких чоловіків і зовсім інша – людину без гальм, яка після суперечки з дівчиною у заторі влаштовує для неї пекло на Землі... "Але я люблю складні акторські завдання і цікаві концепції", – сказав Кроу своєму агенту, підписавшись на проєкт.
Разом з компанією VOLGA Ukraine розповідаємо усе, що треба знати про свіжий інтелектуальний трилер.
Сценаристом "Безжального" виступив Карл Еллсворт, відомий глядачеві в першу чергу динамічними трилерами "Нічний рейс" та "Параноя". У першому мила дівчина-менеджер (Рейчел Мак-Адамс) протистоїть лякаючому Кілліану Мерфі, а в другому підліток у виконанні Шаї Лабафа, покараний американською системою правосуддя, займається улюбленою справою жителя передмістя, – стеженням за сусідами. З фатальними наслідками, безумовно.
У свою чергу режисер "Безжального", Деррік Борте, прославився стрічкою "Сімейка Джонсів" – оригінальною комедією про upper middle class і його безперервний конс'юмеризм. За сюжетом групу привабливих маркетологів (Демі Мур, Девід Духовни, Ембер Герд) під виглядом успішної американської родини відправляють продавати кращий товар кращим людям. Тобто тим, хто, купивши сумку за 5 тисяч доларів, обов'язково пожертвує ще двадцятку на порятунок дельфінів. American dream?
Кадр з фільму "Нічний рейс"
Загалом, команда зібралася якраз підходяща для фільму, де road rage переростає в справжню атаку з боку одного дуже розгніваного чоловіка. І коли молодій матері-одиначці знадобиться допомога системи – система обов'язково не зможе відреагувати прямо тут і зараз. Адже дівчина у соціальній ієрархії опинилась "посередині" – на щаблі недостатньо заможних, щоб твій дзвінок перевели на начальника поліції, і недостатньо бідних, щоб поліція вже чатувала на кожному кроці.
Кадри з фільму "Безжальний"
Американському кіно не звикати рефлексувати про представника середнього класу, якому зірвало дах під дією власного або колективного божевілля. Навіть частіше – обох цих факторів. Та насправді ця тема – рідкісний випадок, коли попит перевищує пропозицію. Епоха “золотого віку” Голлівуду відрізнялась ескапізмом та чітким розумінням: добро перемагає зло, злодій повинен бути нестерпно зловісним, в кінці – тотальний геппі-енд. Від того ми до сих пір, як малі діти, радіємо кожній появі по-справжньому цікавого і неоднозначного антигероя або лиходія. А про середній клас, який повинен бути опорою суспільства, втіленням тієї самої американської мрії, ніби й взагалі не треба знімати нічого складного.
Першим під сумнів цю тезу поставив театр, а слідом і картини-екранізації п’єс, наприклад, з блискучою Елізабет Тейлор – "Кішка на розпеченому даху" чи "Хто боїться Вірджинії Вулф?" Авторське кіно 70-х, йдучи проти студійних принципів, концентрувалося більше на В'єтнамі, "злих вулицях", боротьбі робітничого класу, меншин та жінок за свої права – це було їхнє десятиліття. Потім настали 80-ті, Рональд Рейган став президентом і розпочалися часи яппі, передмість у стилі “правильних 50-х” та лозунгів про першість Америки. За роками спекуляцій на біржі вже послідували і економічний спад, і рефлексія.
Кадр з фільму "Кішка на розпеченому даху"
У жанровому кіно Голлівуду вона проявилася дуже яскраво! Першими відреагували фільми жахів і слешери. Відповіддю на них стала пародійна комедія "Передмістя" від режисера "Гремлінів" Джо Данте з Томом Генксом у ролі втомленого батька сімейства, який навіть не в силах поїхати у відпустку. Зате в силах шпигувати за дивною родиною Клопиків, не розуміючи, чи то вони дійсно лиходії, чи то він поїхав дахом. У той час американське суспільство вкотре розривали расові, економічні, політичні протиріччя. На початку 90-х Лос-Анджелес був у вогні від бунтів через побиття поліцейськими чорношкірого чоловіка (збіг?). І вже у 93-му році на екранах з'являється фільм покійного Джоела Шумахера "З мене досить!", де втомлений від навколишнього хаосу Майкл Дуглас наводить свої порядки в місті Ангелів.
Кадр з фільму "З мене досить!"
Та головним роком для рефлексії на життя “білих комерців” став 1999-й. Кінець століття ми зустріли з "Бійцівським клубом", "Матрицею" і "Красою по-американськи", що отримала "Оскар". Адаптуючи роман Чака Паланіка, Девід Фінчер створив культове кіно, в якому критика корпоративної культури і конс’юмеризму перетинається з внутрішніми психологічними проблемами людей на краю прірви. Новий головний представник середнього класу, програміст, і зовсім стає Обраним у "Матриці". І вінець цієї рефлексії – оскароносна картина Сема Мендеса про кризу середнього віку і внутрішній бунт нереалізованих представників середнього класу.
Кадр з фільму "Краса по-американськи"
У нашому непростому 2020-му гнів та втома від системи знову вириваються назовні – як у житті, так і в мистецтві. І на екрани виходить не камерна драма, а по-справжньому масове жанрове кіно. Сумніву немає: в культурі дійсно оцінили пік подібного настрою і з комерційної точки зору.