Пандемія, паніка, невідомий вірус... Ні, це не черговий випуск телевізійних новин, це в український прокат вийшов зомбі-екшн “Потяг до Пусана 2. Півострів”, який активно просувають як продовження південнокорейського фільму жахів 2016 року “Потяг до Пусана”.
Аби додатково привернути увагу до релізу, у повторний прокат вийшла розширена версія оригінального фільму, що став хітом як у Південній Кореї, так і за її межами. Творці “Пусана” обрали для себе таку стратегію: все можливе робилося задля створення ефекту довгоочікуваного продовження. Власне, тут і починаються проблеми.
На англомовному постері фільму назва виглядає ось так: “Train To Busan Presents: Peninsula”, а в оригіналі взагалі 반도, тобто просто “Півострів”. Та й сам режисер Йон Сан Хо в інтерв’ю виданню Screen Daily повідомляв, що фільм не є прямим продовженням роботи “Потяг до Пусана”, але події відбуватимуться у тому ж всесвіті. До того ж, вже був анімаційний приквел до оригінального фільму — “Станція Сеул”. Схоже, на нас чекає ще не один фільм за цією франшизою. Хороша новина (не для глядачів) — це дозволить зібрати в прокаті більше коштів, погана новина (для глядачів) — вам ще багато років будуть продавати успіх першого фільму серії.
Жарти жартами, але оригінальна картина Йон Сан Хо не в останню чергу чіпляла якраз через сетинґ. Так, саме потяг виявився ідеальним герметичним простором для фільму про зомбі. Але фільм оцінили не стільки через візуальні ефекти, скільки через демонстрацію поведінки людей у критичній ситуації. Потяг як метафора суспільства, розділеного перш за все за розміром гаманців, на екранах з’являється не вперше (інший приклад — “Крізь сніг” з Тільдою Свінтон від Пон Чжун Хо). Але додайте до цього лінію стосунків “батько-донька” та, власне, зомбі, і отримаєте рецепт міцної історії про цинізм капіталістичного суспільства, де є місце любові та самопожертві. Згадали за описом першу частину? А тепер можете забути, бо майже нічого з цього у сиквелі не лишилося.
Отже, пройшло чотири роки з початку пандемії. Люди були змушені залишити корейський півострів, який тепер знову єдиний, бо які ж суперечки на випаленій пандемією землі. У Гонконзі живе Чон Сок, колишній військовий, який під час евакуації втратив сестру. Йому та ще трьом корейцям, серед яких і чоловік сестри Чон Сока, пропонують нелегально повернутись на батьківщину і забрати звідти вантажівку із готівкою. Ціна питання — двадцять мільйонів доларів — і половину бандити обіцяють віддати сміливцям у якості гонорару. Чон Сок і його команда самогубців погоджуються, дістаються півострова, знаходять авто і… А далі, як часто кажуть в таких випадках “щось йде не так”.
По-перше, розповідати що саме пішло не так — це відвертий спойлер, по-друге — на жаль, це не має великого значення. Цього разу сюжет існує швидше задля збирання докупи екшну, а не заради соціального висловлювання. Так, на екрані з’являється безліч героїв, яких ви не запам’ятаєте, кілька разів вам дадуть драми, але все це тільки на поталу ще одній сцені із розстрілом сотні зомбі. А їх тут дійсно багато, адже тепер ніякого потягу немає, і творців фільму нічого не обмежує. Тепер є величезний відкритий простір знищеного міста і тому, що сенсів картина не акумулює, доводиться заповнювати його живою падаллю.
Чи потрібно вам дивитися дві години на це? Якщо скучили за кінотеатрами, то може бути. Але не треба розраховувати на цікаву історію, це просто заявка на літній блокбастер (хоч поки що не склалося ні з тим, ні з іншим).
Фото: компанія SVOEkino