Давайте будемо чесними: це літо виявилося дуже слабким на якісні серіали. Жодного потенційного хіта, який би запам‘ятався і за яким було б цікаво спостерігати. Лише Netflix зуміли порадувати продовженням «Академії Амбрели». Вже в серпні на допомогу прийшли HBO з головним проєктом сезону – «Країною Лавкрафта». Непогані промо, високі оцінки критиків та актуальні висловлювання стосовно сьогодення. Що це, чергова спекуляція, яку всі бояться сварити, чи реально новий флагман HBO Max? З‘ясовуємо на матеріалі пілоту.
50-ті роки. Темношкірий ветеран Аттікус (Джонатан Мейджорс) повертається до США з Корейської війни. У країні пік расової сегрегації, періоду, коли темношкірі не мали жодних прав, ходили в окремі заклади, їм відводились особливі місця у громадському транспорті тощо. Аттікус намагається знайти свого батька. Для цього йому потрібно здійснити подорож. Допомагати йому беруться рідний дядько Джордж (Кортні Б. Венс), що якраз пише путівник по країні для темношкірих, а також подруга дитинства Летіша (Джерні Смоллетт-Белл). Трійця бере автівку і вирушає в дорогу. З ними починають відбуватися містичні речі.
Головні герої серіалу
Тут на мене нападає легкий ступор, бо не знаю, як обійтися без спойлерів. Річ у тім, що анотація до серіалу розписує сюжет, який почнеться у фіналі першого епізоду і продовжиться – очевидно – у наступних. Перша ж серія слугує своєрідною підготовкою до основних подій з таємничим маєтком, страшними монстрами і містичними штуками, заради яких всі чекали на серіал.
Джонатан Мейджорс
Як би там не було, пілот теж містить сюрпризи. Сама сегрегація тут продемонстрована у форматі напруженого трилера. Наприклад: в інших фільмах подібної тематики поліцейський міг заарештувати темношкірого героя і на цьому сцена завершувалась. У «Країні Лавкрафта» все набагато крутіше. Поліцейський підходить до головних героїв посеред лісу та каже їм, що вони мають 6 хвилин, аби зникнути з вулиці, або зі штату, де він має право чинити «закон». Головні герої сідають до автівки і намагаються у неможливий строк дістатись кордону. Завдяки таким трюкам серіал завжди тримає тебе у тонусі і напрузі. Рука Джордана Піла та Джей Джей Абрамса (продюсери) відчувається на всі 100%, вони – майстри з подібних ефектів.
Джонатан Мейджорс та Джерні Смоллетт-Белл
Щодо ідеї серіалу: звісно, «Країна Лавкрафта» – це не екранізація одного з творів Говарда Лавкрафта, але це екранізація роману Матта Раффа, який було написано у 2015 році. Чому така назва? По-перше, через кількість оммажів на твори Говарда – аж до незвичних за дизайном монстрів. По-друге, важливим є те, що Говард Лавкрафт був страшним расистом. Лише гляньте на його вірш «На створення негрів»:
Коли, давним-давно, Боги створили світ,
За образом Юпітера постав весь людський рід:
Він нескінченно вищим був за всі творіння інші,
Не Бог чиїм був образом, а речі значно гірші.
Щоб не було розриву між світом та людьми,
План мудрий на Олімпі узгодили Боги:
Зробили звіра, вади всі у нього вклали,
І, напівлюдський вигляд давши, негром обізвали.
© Олександр Артамонов, переклад з англійської, 2015
Кадр з серіалу
Тобто, «Країна Лавкрафта» має таку назву саме через те, що бачення Говарда Лавкрафта відповідало ситуації в США в минулому сторіччі. І тривогу в серіалі не так сильно відчуваєш через монстрів і містику, скільки через прояви расизму. «Країна Лавкрафта» чітко ставить питання: а що страшніше для людини? І ми розуміємо, що найбільший монстр – сама людина.
Кадр з серіалу
Візуальна стилістика тут на такому ж високому рівні, як і сценарій. В цьому сумнівів не було і до перегляду, бо HBO не бояться витрачати гроші на свої проєкти. Фінальна сцена виглядає дорого, видовищно та натуралістично. Ці пекельні створіння просто можуть стати в один рядок з Демогорганом з «Дивних див». Єдина різниця між ними: Демогоргон відчувався одним великим спецефектом, а ось тварюки «Країни Лавкрафта» об‘ємні та живі.
Я дуже рекомендую серіал до перегляду, але краще дочекатися хоча б третьої чи четвертої серії. Бо після першої дуже захочеться ще!
Джерні Смоллетт-Белл