Останні вибори президента в Білорусі та протести, пов’язані з ними, не можуть залишити байдужим. Багато хто з українців уболіває за прагнення білорусів жити вільно у своїй країні, право змінити владну верхівку вперше за 26 років. Тим не менш, цей текст – не про політичні перипетії, а про культурний вимір братського народу. Yabl почало цікавити питання: а як виглядає білоруський андеграунд? Як і про що знімають в країні молоде кіно?
Ми занурились у тему і підібрали для вас 5 сильних і небанальних стрічок, які дуже радимо подивитись.
«Вище неба», 2013
Музичну драму, яку почали знімати у 2011 році, планували як молодіжний серіал на 8 епізодів. Згодом автори змінили формат на повнометражний. Це рішення продюсера Андрія Курейчика (п‘єси якого, до речі, активно ставились в Україні) та режисера Дмитра Марініна було просто 10/10. Фільм подорожував масштабними міжнародними кінофестивалями: від Нью-Йорка до Вірменії. Деякі рейтинги називають «Вище неба» кращим фільмом Білорусі 2012 року.
Сюжет розповідає про 20-річного хлопця Микиту. У нього свій музичний гурт, дівчина, багато друзів, щасливе повноцінне життя. Проте все змінюється, коли після короткого курортного роману Микита дізнається, що має ВІЛ-позитивний статус. Через це друзі відвертаються від Микити, суспільство відштовхує на кожному кроці через страх невідомої хвороби. Тим не менш, Микита не втрачає любові до життя і намагається повернути все, що йому було важливим.
Повна версія «Вище неба» є на YouTube. Автори виклали її з дисклеймером, який попереджає: «Сьогодні авторська версія заборонена до показу для білоруських та світових глядачів чиновниками... Дивлячись версію «Вище неба», не затверджену авторами, ви підтримуєте політичну цензуру в Білорусі». Yabl закликає не підтримувати і дивитись оригінальний варіант.
«II», 2019
«II», або ж «Дві» – смілива драма про сучасних школярок в Білорусі. Зняла її режисерка й постановниця Влада Сенькова, картини якої білоруські та російські медіа порівнюють з роботами Германіки й Твардовського. Підлітки, повірте, тут зображені не в стилістиці якої-небудь «Школи» чи «Ранеток», а такими, якими ми їх знаємо насправді: у їхньому світі, датованому 2020, є уявлення про токсичність та особистий простір, про Гречку та Alyona Alyona, про права ЛГБТ-ком’юніті і особливо – про недолугі спроби законсервувати й зберегти у їхній країні радянський час.
Тут вам і проблеми секс-просвіти, і геть не надумані спроби прийняття себе, і також, до речі, тема життя з ВІЛ-інфекцією.
Фільм показали минулого року на фестивалі «Лістапад» у Мінську, він також потрапив на екрани у Гетеборзі й Варшаві.
«Кришталь», 2018
Стрічка молодої режисерки Дар’ї Жук два року тому спричинила справжній бум на Одеському міжнародному кінофестивалі. Тоді вона опинилась у всіх кіноманів та представників індустрії на вустах. В чому ж феномен «Кришталя»? Все дуже просто: він про 90-ті та про мрію бути вільним. Молода представниця рейв-руху Веля з Мінську робить все можливе, щоб отримати візу в США. Для цього їй потрібне перфектне резюме і запис про роботу, якої в неї не було. Веля нічого кращого не вигадує, ніж збрехати, і дає фейковий номер телефону незнайомої їй родини під виглядом робочого. Ця родина живе у маленькому містечку, куди Веля і вирушає на випадок, якщо з американського консульства зателефонують.
Дуже нетиповий сюжет – частково можна було б провести паралелі з українським хітом «Мої думки тихі». Це стрічка про молоду людину, яка вирушає у досить незвичну подорож своєю країною і зустрічає колоритних екземплярів на своєму шляху.
Фільм і кумедний, і сумний, і глибокий. А про шедевральність діалогів тут і говорити не потрібно!
«ГараШ», 2015
Ще один проєкт Андрія Курейчика, але на цей раз не просто продюсерський, а й режисерський теж. Він дуже особливи для білоруського кіно, бо став найкасовішим за всю історію прокату в країні. «ГараШ» – це невелика за хронометражем трагікомедія, яка теж ставить на порядок денний конфлікт різних світоглядів. Хлопець Віталій після 5-ти років роботи в Америці за програмою Work and Travel повертається до Мінську. В нього багато рекомендацій та великий досвід, але все це не має значення, адже тепер він працює в гаражі у старого механіка. Останній починає навчати Віталія життю і доводити, що весь його американський досвід – ні про що.
Знову ж таки, в основі фільму – супер актуальний текст, який чудово зрозуміє будь-який міленіал на пострадянській території.
«Вилікувати страх», 2013
А от ця стрічка особлива саме для нас. «Вилікувати страх» зняли у копродукції з Україною, а одну з головних ролей виконав наш актор Андрій Самінін (донедавна грав в Театрі на лівому березі Дніпра). До його створення долучилося також Держкіно.
«Вилікувати страх» – це історична драма, що розповідає про життя хірурга та священнослужителя Святителя Луки. Лука зі своєю родиною переїздить до Ташкенту в період, коли там триває громадянська війна. Крім того. його дружина важко хвора на туберкульоз. Саме в цей період свого життя Лука вирішує присвятити себе служінню Богу, не забуваючи і про місію лікувати людей. За основу картини взяли долю реальної людини – Валентина Войно-Ясенецького.
Історія демонструє, наскільки сильною може бути людина, з усіх боків оточена стражданнями близьких.
Режисером фільму став Андрій Пархоменко. У 2013 році стрічка отримала нагороди у Києві та Мінську.
Текст: Богдан Панкрухін, Олена Мигашко