Цьогорічна оновлена “Молодість” 2020 відкрилась драмою “Забуті” режисерки Дар’ї Онищенко. Багато хто чекав на прем'єру картини в Києві: окрім того, що стрічка створювалась в копродукції України та Швейцарії, Український інститут відмітив її минулого року як "проєкт з найбільшим міжнародним потенціалом". Вперше фільм показали на Варшавському кінофестивалі у 2019 році, а з 3 вересня він має вийти в український прокат. Yabl сходив на фільм-відкриття і розповідає про стрічку.
Дія фільму відбувається в непідконтрольному українському уряду Луганську. Головна героїня — Ніна (Марина Кошкіна), вчителька української мови. Життя у постійному воєнному стані її пригнічує, вона хоче виїхати на підконтрольну територію, але її чоловік Юра (Василь Кухарський) постійно знаходить причини, аби залишатися в місті. Перша з них — відсутність достатньої суми грошей для переїзду.
Марина Кошкіна
Через фактичну заборону на професію, Ніна змушена йти на платні курси перекваліфікації до однієї зі шкіл міста. Вона стає свідком зухвалого вчинку сімнадцятирічного Андрія (Данило Каменський), який серед білого дня вивішує на стіні школи синьо-жовтий прапор. Хлопця арештовують місцеві “силовики” і Ніна прагне його врятувати.
Данило Каменський
Перше враження від фільму приблизно таке ж, як і від багатьох інших українських фільмів про війну. Погляд режисерки неодноразово фокусується на елементах чинного режиму самопроголошеної “ЛНР” — торжество мілітаризму в освіті, повернення радянського наративу, діяльність журналістів-пропагандистів, які конструюють необхідну для режиму реальність. На щастя, режисерка Дар’я Онищенко не боїться йти далі і відверто говорить про “забутих” громадян за лінією розмежування, устами героя Каменського. Коли персонажі фільму переходять через блокпости, то стикаються зі зневажливим ставленням до себе. Так, ніби бути вихідцем з Донбасу — це великий гріх. Намагання дотримуватись в цій темі балансу безперечно є плюсом фільму.
Кадр з фільму
Також до переваг варто віднести роботу з мовою. З екрану люди говорять українською і російською мовами, не соромляться акценту і ненормативної лексики. Здавалось б, ну що ж такого дивного, що в українському кіно певні герої говорять російською, адже в реальності ми кожного дня стикаємось з двомовністю. Тим не менш, для деяких українських кінематографістів це і досі непросте завдання — включити у стрічку позитивного російськомовного героя.
Звичайно, що картина в жодному разі не позбавлена недоліків. Трапляються немотивовані вчинки героїв, питання до сценарію, неодноразовий вихід “роялю в кущах”. І дива неочікуваного гуманізму від негативних персонажів також викликають легкий подив.
Василь Кухарський
Якщо ж вийти за межі луганського сетинґу, то в центрі фільму, перш за все, опиняються стосунки Ніни та Юри. Фактично, їм картина і присвячена. Перед нами — подружжя, яке вже пережило перший період спільного життя і тепер стикається з новими викликами. Війна насправді є лише каталізатором, який пришвидшує певні процеси у ніби щасливій родині. А підліток Андрій, з яким знайомиться Ніна, стає лакмусовим папірцем і тим каналом, у якому Ніна шукає порозуміння.
Кадр з фільму
Висновок
“Забуті” навряд чи стануть сенсацією в українському прокаті — і не лише через карантин, який утримує глядачів від частого відвідування кіно. Проте фільм провокує довгу і складну розмову, яку в Україні досі важко вести. І дуже сподіваємося, що хтось її таки почує.