Режисер Лука Гуаданьїно за останні кілька років своєї кінематографічної кар’єри вже встиг відзначитися номінованою на «Оскар» драмою про стосунки двох хлопців «Назви мене своїм ім‘ям», експериментальним горором-римейком «Суспірія» та досить скандальною мелодрамою «Великий сплеск». Чого Лука до сьогоднішнього дня не робив, так це не створював серіали. Тим не менш, режисер швидко виправив це упущення, презентувавши світові підліткову багатосерійну драму «Ми ті, хто ми є». Перша серія шоу вже у доступі — ми готові його обговорити.
14-річний хлопець Фрейзер переїздить зі своїми двома мамами до Італії на військову базу США, командування якої якраз має очолити його мати. Фрейзер, як типовий підліток, бунтує проти цього, адже його ніхто не спитав, чи хоче він взагалі покидати Нью-Йорк. Військова база побудована за принципом маленького містечка — тут є супермаркети, школа, кінотеатри, інші ознаки цивілізованого життя, свої персонажі та правила. Фрейзер знайомиться з Кейтлін — дівчиною, катастрофічно не схожою на нього. Глядачу невідомо, які саме будуть між ними стосунки, адже Фрейзер сумує за своїм «другом» Марком.
Ідейно та схематично сюжет, принаймні поки що, дуже нагадує «Клич мене своїм ім‘ям». Головний герой, схожий типажем на Тімоті Шаламе, — підліток, що намагається знайти себе і так само трохи бунтує проти оточуючого світу. Впізнаєш і характерну поведінку героїв, сором’язливість та інтровертні риси характеру. Але варто сказати, що «Ми ті, хто ми є» не стає від цього гіршим і менш цікавим. Авторський стиль Гуаданьїно досить сильно відчуваються у проєкті — починаючи з титрів та саундтреку і закінчуючи любов‘ю до Італії, яку можна відчути в усіх вищезгаданих роботах, крім «Суспірії».
Лука створює такий собі толерантний (в гарному сенсі цього слова) підлітковий серіал, і, прошу зазначити, якісний та цікавий. Переживати за долю головного героя починаєш одразу: чи це тому, що в цьому підлітку кожен впізнає себе, чи це особисто я в 14 теж був дивним. Образ Фрейзера більш ніж живий та справжній. Лука не робить типового кіношного хлопця з ідеальною зовнішністю та клішованим набором рис. Фрейзер непередбачуваний, своєї поведінкою він може дивувати не лише інших героїв, а й тебе як глядача серіалу.
Непередбачуваність вчинків Фрейзера тримає біля екрана і пробуджує неабиякий інтерес до історії. Можна припустити, що з психологічної точки зору серіал теж виявився би доволі глибоким та корисним. Підлітки можуть бачити, як справлятися з труднощами в житті, а їхні батьки — як краще розуміти своїх дітей. Це вже не кажучи про те, що подібні історії вчать прийняттю несхожих на себе людей.
Демонстрація життя на військовій базі теж варта уваги — власне, це одна з фішок серіалу. Лука демонструє зсередини все, що відбувається на таких територіях. Це приємний бонус до самої історії, адже особисто я раніше уявлення не мав, як там все влаштовано. Можу припустити, що більшість з вас також!
На користь серіалу також зарахуйте теплу італійську атмосферу, неповторне вміння Гуаданьїно знімати літо. Коли герой блукає маленьким містечком біля моря, ти й сам починаєш хотіти туди потрапити. Кіношна любов Луки до Італії дуже заразна: навіть якщо ти в Італії ніколи не був, він своїми фільмами змушує тебе покохати цю країну та провокує нею подорожувати. В умовах сьогодення це зробити нереально, але, сподіваюся, скоро у всіх нас з‘явиться така можливість.
Вердикт
Для всіх шанувальників фільму «Клич мене своїм ім‘ям» серіал «Ми ті, хто ми є» просто обов‘язковий до перегляду. Це дуже інтимна, багатогранна та оригінальна історія, яка пробуджує найкращі емоції та спогади. Чи не заради такого досвіду ми взагалі придумали фільми і серіали?