Після того, як СТБ випустили шедевральну, на мій погляд, кінороботу «Спіймати Кайдаша» від Наталки Ворожбит, рівень довіри до їхнього продукту підскочив миттєво. Саме тому новина про те, що для каналу зніме серіал талановитий український режисер Аркадій Непиталюк («Припутні», «Кров’янка», «11 дітей з Моршина»), не могла залишити байдужим. А щойно з‘явився крутий перший тизер, а за ним і не менш крутий трейлер з молодими українськими акторами на головних ролях, рівень сподівань взагалі підлетів до небес.
Всі вітчизняні кіномани чекали 14 вересня, аби насолодитись новим якісним українським кінопродуктом. Yabl подивився всі 6 епізодів, доступних на сьогодні, і готовий про них розказати.
Фактично, серіал є антологією різних історій українських людей з ХХ сторіччя — ці історії перетинаються між собою, герої стають свідками та учасниками страшних подій, зіштовхуються з радянським режимом і намагаються просто жити на фоні всього цього. «І будуть люди» складаються з 12 серій, кожна з яких акцентує увагу на тому чи іншому персонажі.
Якщо говорити про саму концепцію, то першоджерело у вигляді роману Анатолія Дімарова дає дуже крутий та глибокий матеріал, що дозволяє створити героїв рельєфних, розкрити різні їхні сторони та уникнути поділу на «поганих» і «хороших».
Могла б вийти українська версія «Ста років самотності».
І серіал намагається бути саме таким, але на етапі реалізації ідеї все, на жаль, йде не зовсім так, як цього хотілося б. Так, забігаючи наперед, візьму на себе сміливість сказати: серіал вийшов радше невдалим, аніж успішним. Але давайте більш предметно.
З перших хвилин у кадрі відчувається штучність відзнятих подій — коли ми бачимо білосніжну, ідеально випрану вишиванку на героях, їхнє помешкання, що схоже більше на декорації музею Пирогово, аніж на реальні хати, та ледь не музейний посуд, з якого усі їдять. Ти намагаєшся заплющити на це очі, і тобі навіть вдається — десь від третього епізоду. Проте не одягом єдиним — разом зі штучністю декорацій з‘являються й інші проблеми, від яких вже неможливо абстрагуватись.
Катерина Григоренко
Наприклад, через слабку і трохи примітивну роботу режисера монтажа ситуації у серіалі виглядають дещо награними і гротескними, а тому вірити в історію стає складніше. Чого варта лише сцена з серії 1, у якій герой Віктора Жданова вбиває у своєму будинку солдата, що прийшов до нього: після вбивства ми бачимо інших солдатів, які тупо не знають, що їм робити в кадрі, тож починають перед нашими очима кружляти будинком. Вирізати цей момент з ефірної версії — і сцена виглядала б набагато потужніше. Натомість нам доводиться стримувати сміх від не наймайстернішої театральності в кадрі (і таких сцен на весь серіал дуже багато!)
Остап Дзядек
До мінусів «І будуть люди» варто віднести й те, що глядачу тут все подається в лоб — аби навіть сліпий побачив, що відбувається. В якості прикладу згадаю сцену знайомства Олени та Василя Ганжи. Олена приносить Василю їжу, коли той працює, і при синові свого чоловіка починає, не ховаючись, дивитися закоханими очима на Василя — так солодко, що ти не можеш збагнути, куди ж подівся страх Олени перед чоловіком, який може просто забити її за зраду.
Кадр з серіалу
На цьому етапі ти ще сподіваєшся, що епізоду до четвертого серіал розкриється та захопить. Пам‘ятаєте, як було з «Першими ластівками» — пілотна серія викликала сумніви, але вже після третьої ти розумів, що перед тобою крутий український продукт? Під час перегляду «ІБЛ» такого, на жаль, не відбувається. Коли ж в кадрі починаються протистояння комуністів та селян — надія, що називається, таки покидає останньою. В якості альтернативи можна згадати, як подібне показували у «Спіймати Кайдаша»: тут все відбувалося на півтонах, тема політичного протистояння красиво й тонко відтіняла стосунки двох братів, які, по суті, обидва були непоганими людьми.
Ні, замість цього «ІБЛ» ділить все не чорне та біле.
Якщо комуніст, то обов‘язково штовхає промови в стилі «злого росіяна» та американських бойовиків 80-90х (хоч Роман Халаїмов дуже талановито це грає). Якщо борець за свободу, то буде видавати патріотичні монологи про «Батьківщину» та «злих загарбників». Такі діалоги замість того, щоб розповідати неоднозначну та цікаву історію персонажів, роблять з героїв функції, яким співчувати не дуже вдається. А тому коли вбивають Гайдука старшого (про це казали ще у промо матеріалах, тож це не спойлер), емоцій це не викликає жодних.
Олена Борозенець
Що більш-менш рятує історію, так це акторський склад та саундтрек від гурту «Leleka». Серед акторів хочеться виділити Акмала Гурезова, Романа Халаїмова, Віталія Ажнова, Остапа Дзядека та Віктора Жданова, якого, на жаль, підвезли в серіал лише на один епізод. Інші ж актори або грають те, що вони вже неодноразово грали, або просто не можуть органічно вжитися у роль. Саундтрек, у свою чергу, таки робить атмосферу і викликає бажання послухати його окремо від самого серіалу. Чи компенсує це всі інші аспекти? Ні, але приємним бонусом все ж виступає.
Вердикт
Вочевидь, «ІБЛ» — не найжахливіших з усіх українських продуктів останніх років, хоча дуже шкода часу, нереалізованого потенціалу та невиправданих очікувань. Тим не менш, пристрасно відмовляти від перегляду серіалу я таки не став би — надто вже хочеться, щоб вітчизняне кіно рухалося у бік ідейних та тематично складних проєктів, які мають свого глядача.
Костянтин Темляк та Олена Борозенець