На великі екрани вийшов байопік Олександра Денисенка “Тарас. Повернення”, який розповідає про останні дні перебування Тараса Шевченка на засланні у Новопетровському береговому форті. І хоч фільм був готовий ще наприкінці 2017 року, до глядача він йшов майже три роки. Прем’єрі у квітні 2020 завадила пандемія, але вже з 24 вересня стрічка стала доступною на 145 українських екранах.
Ми сходили на перший показ в один з кінотеатрів "Планети кіно" і розповідаємо вам про цю легендарну роботу.
Фільмів про Тараса Шевченка та екранізацій його творів не є багато. На пам’ять приходять радянські фільми “Тарас Шевченко” із Сергієм Бондарчуком у головній ролі та “Сон” з Іваном Миколайчуком. Якщо копнути глибше, то існує ще німий фільм “Тарас Шевченка” Петра Чардиніна з Амвросієм Бучмою в ролі Кобзаря, вироблений ВУФКУ 1926 року. За часи незалежності знімався кіносеріал “Тарас Шевченко. Заповіт”, який так і не завершили через брак коштів.
Борис Орлов
Але 2020-й рік став просто якимось черговим роком Кобзаря, бо планується вихід аж трьох картин про Шевченка. Окрім фільму Денисенка, на екрани вийшла “Толока” режисера Михайла Іллєнка, яка бере за основу поему “Катерина”, а наприкінці року очікується реліз фільму режисера Романа Перфільєва “Безславні Кріпаки”, що спочатку мав робочу назву “Тарас Шевченко: Перший Самурай”. Схоже, на нас чекає кінокомікс.
Борис Орлов
Отже, фільм Денисенка переносить нас на півострів Мангистау у 1857 рік. Засланий у солдати Тарас Шевченко (Борис Орлов) отримує звістку від друзів з Петербургу, що цар Олександр II помилував його і невдовзі він зможе повернутися додому. Але Імперії невигідно його повернення, тож за ним висилають агента для ліквідації. Тоді ж комендант Новопетровського укріплення Іраклій Усков (Юрій Шульган) намагається уберегти Шевченка від зайвих очей і приховати інформацію про помилування.
Шевченко мучиться очікуванням, але в цей час продовжує спілкуватись як з дружиною Ускова Агатою (Ганна Топчій), так і з другом, польським офіцером Мацеєм Мостовським (Роман Луцький).
Складається враження, що його тут люблять усі.
Прості солдати називають не інакше як Батьком, казахи називають “акином” та й навіть російські офіцери кличуть “Тарасом Григоровичем”, ніби шестикласники на уроках української літератури. В якийсь момент може здатися, що все навколо у форті обертається лише навколо нього і навіть казахи-мусульмани, які ніби борються проти імперії, насправді воюють тільки за свободу поета.
Анна Топчій та Борис Орлов
Основна проблема фільму, яка стає помітною майже одразу і заважає насолоді від перегляду — закадрове озвучення українською усіх неукраїнськомовних реплік, яких у фільмі безліч. Російські офіцери говорять російською, поляк Мостовський польською, казахи — казахською, а Шевченко усіма одночасно, але це все не має жодного значення, бо замість них ви почуєте один монотонний чоловічий голос. Сам режисер пояснював, що це вимога законодавства, але ж який закон вимагає озвучити репліки усіх персонажів однією людиною?
У промо-матеріалах неодноразово наголошується, що робота є рекордсменом за кількістю ролей в одному фільмі.
Картина вмістила 113 персонажів.
Шкода, що ніде немає відповіді на питання “А навіщо?” За дві години хронометражу на екрані дійсно мерехтить безліч осіб, але навряд чи глядач запам’ятає когось, крім самого Шевченка, родини коменданта Ускова, антагоніста Косарєва, польського офіцера Мостовського і казашки Каті. Так, і Богдана Бенюка, у якого ніби немає імені, але сам він у фільмі присутній.
Борис Орлов
Коли хтось в сучасній Україні намагається звертатися до Шевченка, то звучать слова “актуалізувати”, “осучаснити”, “збити бронзу”. Так і цього разу Денисенко обіцяв дати Шевченка “без пафосу”, живу людину. І актор Борис Орлов з цим впорався, але взаємодіяти йому у цій картині, на жаль, ні з ким і ні з чим. Пустельні, безжиттєві краєвиди самі по собі не розповідають історій. Можна захопитися Шевченком, який опанував казахську мову, але неможливо споглядати це дві години. Шкода, але у перелік речей, на які можна дивитися безкінечно (вода, вогонь і т.д.) таки не входить наш Тарас.
Борис Орлов
Вердикт
Фільм “Тарас. Повернення” дивом дістався екранів. Власне, на цьому дива з картиною закінчилися. Вийшов черговий український фільм, який невдовзі зникне із розкладу кінотеатрів і не знайде свого глядача, бо замість історії про живих людей вкотре експлуатує романтичний образ. Тим не менш, це навряд чи скоротить потік тих, хто продовжує “осучаснювати” Шевченка у мистецтві. Схоже, цей період в українській культурі просто варто пережити.