Хто такий Аарон Соркін має знати кожен поважаючий себе кіноман. Донедавна він був одним із кращих сценаристів в Голлівуді. Якщо Соркін працює над якимось фільмом, то більш ніж стовідсотково цей фільм потрапляв в номінацію на «Оскар» чи «Золотий Глобус»: «Соціальна Мережа», «Людина, яка змінила все», «Стів Джобс», «Кілька гарних хлопців», «Війна Чарлі Вілсона» і т.д. Два роки тому Аарон вперше виступив у якості режисера, знявши кіно за власним сценарієм — «Гру Моллі» з Джессікою Честейн. А вже сьогодні ми маємо змогу оцінити його новий проєкт на Netflix (теж режисерський), «Суд на Чиказькою сімкою» з Едді Редмейном, Сашою Барон Коеном та Джозефом Гордоном-Левіттом у головних ролях. Чому цей фільм один з найкращих в 2020 році, зараз спробуємо пояснити.
Якщо коротко, то фільм цілком справедливо можна назвати вже історичним. За основу стрічки беруться події США 1968 року. В той час вулиці Америки були наповнені протестами, пов‘язаними з війною у В‘єтнамі. Мітингуючі закликали припинити війну, повернути хлопців додому та не насаджувати «демократичні цінності» іншій країні, яка ніякої загрози для США не несе. В очах суспільства, завдяки маніпуляціям президента Ніксона та його оточення, протестувальники виглядали маргіналами. Поліція неодноразово влаштовувала їхні побиття. Саме під час одного з таких поліцейських рейдів було затримано 7 активістів та лідерів руху спротиву, щоб позбавити їх волі у в’язниці. І, по суті, весь фільм — це художня демонстрація судового процесу над сімкою.
Під час процесу ми спостерігаємо за тим, як система у вигляді судді Хоффмана, всупереч всім законам, Конституції США та кодексам, намагається зламати життя людей за їхнє інакомислення та бажання припинити війну.
Варто визнати, що Аарон Соркін «собаку з‘їв» на судових та залаштункових драмах, у яких весь екшн та динаміка заховані в діалогах, драматургії та міжособистісних конфліктах. І якщо ви дивились хоча б кілька його робіт, то «Суд на Чиказькою сімкою» не буде для вас великим кінематографічним відкриттям. Під час перегляду прекрасно можна розгледіти всі ті структурні прийоми Аарона, які ми бачили вже в «Соціальній мережі» з його паралельним оповіданням у вигляді двох часових ліній, у «Кілька хороших хлопців» з несправедливим судовим процесом, у «Стіві Джобсі», де всі конфлікти розгорталися «за лаштунками» та на сцені. В цьому сенсі нова робота Аарона не дає нам нічого нового з його боку, але! Є одне велике «але», яке полягає в тому, що фільм не стає від цього гірше. Навпаки — побачити всі ці художні ходи від Соркіна завжди хочеться, а в «Суді» вони ще й примножуються, адже геть усі на своєму місці.
Його «холодні», на перший погляд, технології розповіді історії не позбавлені сильних людських емоцій, що змушують тебе сидіти прикутим до екрану більше двох годин. Адже головними тут виступають не технології написання якісного сценарію, а люди, про яких розповідається історія, цинічна несправедливість, ідеї гуманності та поваги. Хтось скаже, що в Америці зараз мода на ліберальне кіно такого формату. Можливо, хтось буде правий. Та чи це погано в контексті ідей фільму, які він доносить до глядача? В жодному випадку. Об‘єктивним є той факт, що війна у В‘єтнамі — один з найбільш ганебних розділів в історії США; американська армія понесла тоді великі втрати у вигляді вбитих молодих хлопців, середній вік яких складав 23 роки. У В‘єтнамі гинув кожен 10-й солдат. Кожен 5-й вже під кінець війни сидів на героїні. Армія США не була готова до того спротиву, яким зустрів їх В‘єтнам. І коли молодь США намагалася припинити це жахіття, потребуючи повернути додому всіх солдат, то в цю молодь кидали каміння. Фільми на кшталт «Суда на сімкою» — це своєрідне вибачення сучасної Америки за свої минулі помилки. Вибачення потрібне, сміливе та важливе для нового покоління глядачів.
Нехай вас не лякає ярлик «судова драма». Повірте, нудно під час перегляду точно не буде. Що Аарон Соркін робить завжди круто, так це балансує між драматизмом та гумором, який втілився під час того процесу в обличчі одного з підсудних, Еббі Хоффмана (не родич судді, про що також неодноразово жартували у фільмі). Еббі на процесі постійно влаштовував стендап виступи, чим сильно дратував суддю та сторону звинувачення. Роль Еббі доречі виконав неперевершений Саша Барон Коен, якого ми звикли бачити в комедійних амплуа (до речі, дуже крутий контраст буде з очікуваною прем’єрою «Борат 2» на Amazon). Саша вже неодноразово доводив, що можно водночас бути дико кумедним і щиро драматичним. Фільм Соркіна тому пряме підтвердження.
Не менше вражає і Едді Редмейн з його персонажем. Це той випадок, коли весь фільм герой мовчки за всім спостерігає, а потім в кульмінаційний момент виходить на сцену і штовхає таку промову, що тобі хочеться потрапити у США кінця 60-х та піти з ним на протест проти свавілля поліції.
Класично крутий Марк Рейленс в ролі адвоката головних героїв, який у певний момент не витримує та починає зриватися на суддю за абсурдність його вчинків. Взагалі, Марк один з тих акторів, зовнішній вигляд якого є синонімом до слова «справедливість». Саме тому в подібних ролях він виглядає ну дуже на своєму місці!
Ось хто був ніяким, так це, на жаль, Джозеф Гордон Левітт, що виконав роль прокурора процесу. Його роль — це сильне підґрунтя для акторського перевтілення, але Джозеф зіграв типового себе, якого ми бачили вже у «Початку» Нолана, у «Петлі часу» та «Місті гріхів». Такий собі наївний парубок, який намагається бути цинічним та холодним. Можливо, це спроба зробити його персонажа більш людяним, проте спроба не сильно вдала. Тим не менш, великого роздратування це не викликає, на фоні всього бомбезного акторського складу і палітри прийомів.
У підсумку я точно раджу вам переглянути фільм Аарона Соркіна «Суд над Чиказькою сімкою». Це дуже міцне, якісне, сильне та емоційне кіно від справжнього професіонала у своїй галузі. В часи, коли Netflix знімає чимало «порожніх» фільмів, стрічка Аарона — скарб, який необхідно побачити.