«Крапка, лінія, можливості» — це перша виставка в PinchukArtCentre, яка відкрилась після карантину. Художники виставки — учасники «Майстерні можливостей», інклюзивної лабораторії, яка діє в арт-центрі з 2016 року. Кураторки — Ольга Шишлова та Катерина Бучацька. Ми розповідаємо детальніше про те, що таке мистецтво аутсайдерів, в чому особливість такого мистецтва та чому варто сходити на виставку.
Всього дві кімнати, тісно заповнені роботами художників. Близько одна від одної роботи, ніби натякають, що сприймати все, що ми зараз побачимо, можна як колективне мистецтво. Проте кожен з цих художників унікальний — він чи вона особливо відчувають життя, кольори та форми. І справа не в тому, що у всіх учасників виставки є певний діагноз, а в тому, що вони можуть звільнитись від умовностей та тем. І творити так, як хочеться.
Більшість робіт — якраз не абстрактні, як ми звикли уявляти наївне (чи аутсайдерське) мистецтво. Вони пов’язані з буднями та інформаційним простором, який оточує художників. Ми можемо тільки здогадуватись про те, як проходять їхні дні, яке у них коло спілкування, про їхнє дозвілля, навчання чи, можливо, роботу. Але все це точно дуже важливе для митців, які щодня вчаться сприймати навколишній світ. Так, художник Олексій Овдієнко представляє ряд робіт: «Минуло декілька днів», «Пейзаж», серію «Не родись красивой. Красный» та настінний розпис акрилом «Минуло … днів». Слова та фрази намальовані фарбами, а кожне слово має різні кольори. Він «занотовує» малюнками те, що затрималось і застрягло в голові з медійного середовища. Якщо ви дивились серіал «Не родись красивой», то у вас, можливо, з’являться не тільки флешбеки, але й образи, після прочитань текстуальних робіт художника. Овдієнко не може намалювати їх, проте створює колаж зі слів, який ми візуально відтворюємо у своїй голові.
Олексій Овдієнко. Минуло декілька днів, 2020
Назар Йоненко переносить на папір карти ліній метро, вулиць та загалом «замальовує» схеми. Таким чином, можна пройти шлях не фізично, а на папері. Можливо, завдяки цьому вдасться запам’ятати дорогу, зрозуміти логіку ліній та вулиць, якої в українській урбаністиці бракує. Інклюзивність на вулиці досі розуміють тільки як пандуси, випуклі пластикові «стежини» для незрячих, світлофор, який «говорить» і ще шрифт Брайля на інформаційних знаках та картах. Однак, ми не замислюємось про те, наскільки орієнтування у вулицях чи транспорті доступне для людей з інвалідністю. Про те, що оточує роботи й інших художників: Кирило Смерека малює кораблі та катери, Варвара Шишлова – очі тварин, Павло Хоменко – образи з анімації японського режисера Хаяо Міядзакі та інших анімаційних фільмів, Ольга Жолобецька – домашніх тварин.
Експозиція у PinchukArtCentre
Говорячи про образи в аутсайдерському мистецтві, які часто виникають з інформаційного оточення та навколишньої дійності, можна згадати художницю з Житомирщини Божену Чагарову. Вишивання з’явилось у її житті після арт-терапії, яку порадили їй після виписки з психіатричної лікарні. У своїх вишивках вона теж використовує цитати з журналів, книг, розмов сусідів. Її роботи досить критичні до сучасності та підкреслюють нерівність, яка існує між великим містом та селом. Минулого року про художницю вийшла книга у видавництві «Родовід». Це одне з небагатьох видань, присвячене українському аутсайдерському мистецтву.
Про особливість сприйняття світу та мови — живописна робота Дарини Малюк «Даринині тварини». Яскраві тварини зображені по колу: вони чи то йдуть один за одним, чи то зливаються в орнамент. Насправді, ці образи навіяні розмовою з мамою про те, що таке метафора та алегорія та чому людину порівнюють з тваринами. Дивлячись на зображення, можна розгадувати, яких саме людей зображує художниця. Це чимось нагадує дивних звірів Марії Примаченко, яка теж підписувала свої картини метафорами або наділяла їх людськими якостями. Якщо ж повернутись до проблематики буденного життя людей з особливостями розвитку — ми бачимо, що мова теж може бути не інклюзивною. Тобто через ускладненість мови (терміни, художні засоби, непрямий зміст) інформація може бути доступна для сприйняття далеко на всім. Проте, про всі ці особливості ми можемо тільки здогадуватись самостійно, якщо будемо вдумливо та чутливо розглядати роботи художників.
Дарина Малюк. Даринині тварини, 2020
Тепер повернемось до самої експозиції і кураторської роботи. «Починаючи з 2016 року PinchukArtCentre запрошує художників із особливостями розвитку (аутизм, синдром Дауна, розумова відсталість) взяти участь у «Майстерні можливостей». Так, у співпраці з художниками Катериною Бучацькою, Нікітою Каданом, Давидом Чичканом та Анною Щербиною розпочалася творча подорож довжиною в чотири роки», — читаємо на сайті арт-центру та в тексті виставки. Ці два речення спричинили дискусію у мережі та серед професійної спільноти. Адже, якщо вказані діагнози «художників з особливостями розвитку», чому тоді не виникає ідеї вказати діагнози професійних, вже відомих та інституалізованих художників? (До речі, спочатку на сторінці виставки у фейсбуці не було списку художників з «Майстерні можливостей», вони лишались анонімними.) Здається, ніби куратори акцентують увагу на тому, які саме діагнози є у митців, щоб іще раз наголосити, що це «мистецтво аутсайдерів».
Єлизавета Букіна. Пташка, 2020
При цьому, якщо почитати експлікації до робіт, складається враження, ніби цих художників, як не дивно, хочуть інституалізувати: тут дають опис творчості, стилю, використовуючи словосполучення «художня практика» та прирівнюючи роботи митців до мистецьких напрямів. (Наприклад, кураторський текст до робіт Олексія Овдієнка звучить так: «Художня мова Овдієнка тяжіє до концептуальних практик. У своїх творах художник надзвичайно велику увагу приділяє кольору. У фокусі його мистецьких досліджень — інформаційне середовище, у якому він перебуває. Це медійне та перенасичене середовище трансформується в його роботах у мінімалістичні композиції, де кожний елемент знаходить своє вивірене місце».) Це кидається в око, адже найчастіше наївне мистецтво/ар-брют не знайоме з художніми напрямами, а митці діють ніби підсвідомо, виражаючи через творчість свої емоції та думки.
Серед робіт учасників ««Майстерні можливостей» присутні також роботи «інсайдерів» — Катерини Бучацької, Нікіти Кадана та інших. У залі можна побачити їхні маленькі автопортрети олівцем («аватари»), які вирізняються серед портретів, створених іншими учасниками. Чому кураторки чи організатори вирішили вписати ці імена у виставку? Для піару чи щоб засвідчити вплив на художників-аутсайдерів?
Експозиція у PinchukArtCentre
Тут з’являється ще одна неточність в артикулюванні мистецтва художників, які займаються у «Майстерні можливостей». Адже outsider art — це перш за все мистецтво тих, хто ніколи не навчався цьому, мистецтво самоуків. Про учасників «Крапка, лінія, можливості» читаємо, що «деякі з них ще декілька років тому не могли навіть доторкнутися до чистого аркушу паперу. Згодом на аркуші з'явилася крапка». Тобто митців вчили малюванню, формам та найпростішим технікам? Чи все ж це була спочатку і насамперед арт-терапія? Чи мислять себе всі ці люди художниками? Чим вони займаються у житті, про що мріють? Чому ми бачимо їхні фотографії, але не чуємо їхніх історій?
На жаль, ці питання виставка залишає відкритими.
Довідка
Інтерес до мистецтва людей з психічними захворюваннями, дітей та аматорів вперше продемонструвала група Der Blaue Reiter: Василь Кандинський, Огюст Макке, Франц Марк, Олексій Явленський та інші ще у 1920-х роках. Вони вважали, що їм властиве особливе бачення світу, від якого не можуть звільнитись митці-абстракціоністи. Можна сказати, що в чомусь модерністи наслідували цих митців — використовували яскраві фігури, лінії, точки та абстракцію. Згодом німець Ганс Прінцхорн на основі колекції картин пацієнтів з психічними захворюваннями видав ілюстровану монографію «Художня творчість душевнохворих», а зовсім скоро з’явився термін «ар-брют». «Аутсайдер-арт» з’явиться у 70-х, коли мистецький світ почнуть ділити на «інсайдерів», тобто професійних художників, та аутсайдерів.
Вперше в Україні голосно заговорили на тему ментальної інклюзії кураторки Оксана Грищенко і Тетяна Гершуні у 2010 році міжнародним проектом АУТ. Цей проект поєднанував художників-аутсайдерів та професійних митців, досліджуючи тему аутизму як один із способів світосприйняття. Згодом були ще дві виставки — у 2011 та 2013 році.
У 2018 відбувся проєкт «Що важливо? Виставка про та за участі людей із синдромом Дауна», де кураторки Марія Ланько та Лізавета Герман не зосереджувались на синдромі та історіях людей, а обрали фокус «людини», незалежно від гендеру, віку, національності та особливостей. Після проєкту сформувалось «ательєнормально», художня майстерня, де разом працюють художники з синдромом Дауна та без. Минулого року вони презентували виставку у The Naked Room, а прямо зараз готують новий онлайн-проєкт «Виставка-розпаковка Резиденції Нормально», де представлять публіці нові роботи.
Фото: надані PinchukArtCentre, фотограф Максим Білоусов