Сьогодні, у Міжнародний день людей з інвалідністю, стартує форум-фестиваль Arts Acсess, присвячений інклюзивному мистецтву. Протягом 3 — 5 грудня на спеціальній платформі будь-який бажаючий зможе переглянути спектаклі та танцювальні перформанси одних із найбільш цікавих театральних груп сучасності — Candoco, tanzbar_bremen, Rimini Protokoll. Фестиваль передбачає також показ української інклюзивної вистави «Погляд», дві вітчизняні стрічки і дискусії з культурологами, іноземними танцівниками та художниками, що займаються напрямом ар-брют (Катерина Ботанова, Гюнтер Гролліч, Станіслав Туріна та інші).
Зазвичай, коли мова заходить про інклюзивність театру, на думку автоматично спадає арт-терапія, сурдопереклад та пандуси біля будівлі. Втім, такі практики й інструменти і близько не охоплюють поняття «інклюзія». Варто розуміти: мова йде не тільки про те, щоби зробити «звичайне», створене «профі» мистецтво доступним для різних категорій населення — завдяки системам адаптації/ перекладу тощо, тобто про включення людей з інвалідністю до категорії глядачів, а й про те, аби створити також можливість різним людям бути а́кторами мистецтв — включення до поля митців і професійних стандартів. У світі та в Україні зокрема функціонує маса театральних груп, що позиціонують себе не як гуртки самодіяльності чи простір арт-терапії, а як команди професіоналів, що займаються мистецтвом. Прикладом включення людей з інвалідністю до творчої команди можуть стати роботи Нового театру у Варшаві, яким опікується Кшиштоф Варліковський (зокрема, вистава Войтека Жемільського Jedno Gesto), роботи Бориса Юхананова наприкінці 90-х — початку нульових, постановки італійця Піппо Дельбоно тощо. Звісно, це стосується не тільки території танцю й театру — доречно згадати, наприклад, і наше об‘єднання «Ательєнормально», у якому спільно працюють художники з синдромом Дауна та без, без внутрішньої ієрархії та позицій «більш здібного» і «менш здібного» (Станіслав Туріна — співзасновник ательє), і в цілому історію напряму ар-брют в Європі.
Команда української вистави «Погляд»
Британська рада в Україні вже не перший рік опікується питанням інклюзивного мистецтва — проводить форуми, резиденції та фестивалі. Після перших гастролів Candoco в Україні був організований масштабний проєкт Unlimited, результатом якого став спільний перформанс британської танцкомпанії та українських митців з асоціації «УвіМкнені» (2018) й спектакль «Аргонавти», створений Candoco разом з трупою Lost Dog (2019).
Що саме пропонує шоукейс форуму Arts Acess, який є результатом багаторічної роботи, і чому це справді цікаво всім «без обмежень» — розповідаємо детальніше.
Rimini Protokoll, театр як дослідження соціального та публічного
Вистава Chinchilla Arshole, eyey
За німецькою театральною компанією Rimini Protokoll від самого початку їхньої роботи (нульові) закріпилась окрема сторінка в історії поворотних точок театру Європи — про їхні проєкти, надто серед театралів, не чув лише дуже, дуже лінивий. Поворотність полягала в оновленні інструментів і взагалі територій театру, що розгортається між вимірами документального та ігрового. Чи не більшу роль, ніж закони сцени, тут відігравали методи журналістського розслідування, соціології, біології, дослідження точних наук (до навчання на Applied Theatre в Гіссені творці лейблу були пов‘язані із журналістикою, біологією тощо). Rimini одними з перших створили променадні та сайт-специфічні вистави, сценою яких стало місто (Remote X; був реалізований також в Києві), їхні проєкти досліджували світові маршрути контрабанди зброї (Situation Rooms), кліматичні зміни (World Climate Change Conference), держконтроль та збір даних (Dreaming Collectives), політику на Кубі (Granma. Trombones from Havana), архітектуру й будівництво (Society under Construction) та багато чого ще.
Вистава Chinchilla Arshole, eyey («Дупа шиншили, є-є»), створена минулого року — це вистава про та з учасниками з синдромом Туретта. Постановка стала логічним продовженням радіоп‘єси 2018-го року, сюжетом якої є подрож Філіс та її батька Крістіана із синдромом Туретта дорогами Німеччини. У Chinchilla Arshole, що виводить на сцену кількох людей із синдромом, фактично, жоден елемент з акторської партитури не може бути запланованим і справді поставленим. Це не лише є темою з життя людей, які не можуть контролювати себе на публіці, а й способом дослідження природи театру: його неповторності, неможливості бути відтвореним знову.
Переглянути виставу можна за посиланням: https://artsaccess.org.ua/1-performance/
tanzbar_bremen, занурення у невербальне і тілесне
Проєкт BALLROOMBUSTERS
Так само, як Rimini, колектив tanzbar_bremen почав працювати у нульові. Спочатку група функціонувала як проєкт steptext dance project, згодом виросла у танцювальну компанію та неприбуткову організацію, що систематично працює з людьми з інвалідністю за допомогою форм сучасного танцю. Як повідомляють організатори Arts Acсess, група стала першим колективом у Німеччині, що створила постійні й надійні робочі місця для своєї інклюзивної команди танцівників. Tanzbar_bremen протягом більш ніж 10 років працюють з людьми з ментальними порушеннями (зокрема, людьми із синдромом Дауна), людьми з карликовістю, людьми, що пересуваються на візку тощо; інклюзивне мистецтво — їхній основний вектор діяльності. Зі своїми проєктами вони відвідали безліч фестивалів, в тому числі, наприклад, і минулорічний «фестиваль особливого театру» в ЦИМі.
Вистава Touch me («Дотик»), яку показують на форумі — це хореографічна постановка на трьох танцюристів, у якій працюють учасники з синдромом Дауна. Вона досліджує дотик як окрему мову та інструмент пізнання. З одного боку, це мова неймовірно проста і знайома кожному, з іншого, це не означає, що її варто ігнорувати як інструмент розуміння себе. У виставі також йдеться про роль дотику у процесі дорослішання, власне, про відчуття дитиною опіки батьків, про ті незамінні меседжі, які може подарувати нам чуже тіло.
Переглянути виставу можна за посиланням: https://artsaccess.org.ua/3-performance/
Українська вистава «Погляд», нерівність і дитячі проблеми
Команда української вистави «Погляд»
Українську сторону у шоукейсі презентує режисерська постановка Анни Єпатко, що говорить з глядачем про проблеми соціалізації дітей — або ж різке неприяття, або ж надмірну опіку, знайому дітям з інвалідністю.
Особливістю спектаклю є те, що він побудований виключно на невербальному — русі, зображенні й музиці. «Через поєднання професійних мистецьких та терапевтичних цілей театральна вистава стала місцем знайомства та розвитку усіх її учасників – великої команди акторів, музикантів, художників, танцівників», — розповідає сайт форуму. Проєкт поєднав учасників інклюзивної театральної студії зі Львова та професійних митців із цього ж міста.
Переглянути виставу можна за посиланням: https://artsaccess.org.ua/6-performance/
Candoco, майстерність та інклюзивна естетика
Вистава Beheld, що гастролювала в Києві
Британська компанія Candoco (з англ. — «can do») є найстарішою з тут представлених, вона працює вже більше 20-ти років і неодноразово гастролювала в Україні, в тому числі, й на фестивалі сучасного танцю Zelyonka fest та в рамках проєкту Unlimited. Один з двох її засновників, Селест Дандекер, був змушений пересісти в інвалідний візок після нещасного випадку, тож про бар‘єри для людей з інвалідністю знає не з чужих розповідей — звичайно, той факт, що ти можеш бути травмованим ментально чи фізично, не означає, що ти не мусиш мріяти танцювати. У перші роки свого життя колектив функціонував саме як осередок для таких мрійників, які марять хореографією, не маючи при цьому традиційно бездоганного тіла.
Команда Candoco, так само, як і tanzbar_bremen, поєднує людей з інвалідністю та без, при цьому всі учасники команди — професійні танцівники. Левова частка постановок Candoco — це не стільки камерні чи експериментальні дослідження тілесності, скільки справді масштабне видовище, сфокусоване на естетиці ефектного жесту та акробатиці.
Сьогодні Candoco є справді культовою компанією, яка часто представляє масштабні заходи та форуми, пов‘язані із доступністю — до прикладу, у 2012 році вони виступали спільно з Coldplay у Лондоні. Проєкт Unspoken Spoken («Невимовлене сказане»), який пропонує переглянути форум, є невеличким 17-хвилинним фільмом; його героями стають люди, для кожного з яких існують свої межі й бар‘єри у поведінці — хтось не здатний ходити, хтось говорити, хтось — діяти не за правилами. Тим не менш, вони змінюють одне одного, взаємодіючи у мінімалістичному просторі кімнати.
Переглянути відеороботу можна за посиланням: https://artsaccess.org.ua/4-performance/
Матеріал створений у партнерстві з Британською Радою в Україні. Форум-фестиваль відбувається завдяки співпраці Британської Ради, Ґете-Інституту, бюро «Креативна Європа» в Україні, Українського культурного фонду та НГО «Інша Освіта».
Фото: Британська Рада в Україні, tanzbar_bremen, Hugo Glendinning