Культурна сфера переживає досить складні часи, через пандемію коронавірусу в тому числі. Загальна ситуація в країні й у світі внесла значні корективи в ритм життя всіх представників культури.
Сьогодні дуже важливо, щоб всі ті, хто вже пов'язав своє життя з мистецтвом, могли бачити мету, до якої варто йти, могли йти разом і мати можливість отримувати підтримку на цьому нелегкому шляху. Ця можливість здається нереальною в нинішніх умовах, але насправді її зовсім нескладно реалізувати через великі інституції та культурні проєкти.
M17 Sculpture Prize — перша скульптурна премія не тільки для М17, а й для України. Молодий проєкт поставив перед собою амбітні цілі — запропонувати суспільству, бізнесу, містах України рішення того, як завдяки скульптурі та іншим видам тривимірного мистецтва змінити уявлення про образ навколишнього простору, зробити місто туристично привабливим, а також сприяти налагодженню міжкультурного діалогу. Роль міжнародних експертів тут важлива, адже подібні скульптурні проєкти — щось дуже нове для нашої країни.
Разом з Yabl Центр сучасного мистецтва М17 розповідає про митців-учасників, зокрема й про те, як сьогодні переживається тема історичної спадщини та які образи у них народжуються у 2020-му.
Митців сьогодні турбує тема пам’яті, належності, відображення історії в послідовну та правильно аргументовану систему візуальних образів. Адже кожен мистецький об’єкт — це певного роду документ, яким, як і літературою, історичними описами, музикою оперує суспільство.
Тема радянського минулого є однією з найскладніших та суперечливих. Адже сьогодні, за 29 років незалежності, наше суспільство все ще має розбіжності у трактуванні та сприйнятті цього періоду. Процеси декомунізації, їх методи, реакція суспільства на них доводить, що молода у своїй незалежності держава все ще не зорієнтувалася — яким чином правильно адаптувати свої особливості до розвитку на світле майбутнє.
Наприклад, Данило Галкін, що працює зараз над темою урбанізму та public art, створює проєкт “Зорепад”. Використовуючи естетику оздоблення декору будинків радянського періоду, автор звертається до теми декомунізації та порушення певної етики в опрацюванні історичної спадщини: “Якщо порівнювати коренеплід рослини з фундаментом споруди, то радянське минуле для України є «коренеутворювальним» — базовим елементом всіх нинішніх структур. І його фізичне викорчовування, яким воно бачиться нинішній владі, загрожує лише знищенням монументів, пам'ятників архітектури та інших об'єктів культурного значення”. У своїй творчості автор досліджує тему декомунізації та руйнації сенсів, замість адаптації.
Данило Галкін
Тему символічності радянської архітектури продовжує художник Михайло Алексеєнко у своїй роботі “Кришталева мрія”, в якій митець розкриває тему нездійсненних очікувань, певної утопічності, закладеної у філософії багатьох елементах радянського побуту.
«Після смерті моєї бабусі залишилося багато кришталю. Вона збирала і ретельно зберігала його, як і багато “пострадянських” громадян. Використовувати кришталь за призначенням у родині було заборонено. Бабуся берегла його для особливої події. Яка так і не відбулася. Бабусі вже давно немає серед живих, а мрія залишилася. <…> Радянська ідеологія будівництва кращого життя, стрімкий рух угору, пафосна велич знайшли свій відбиток у побуті звичайних людей. За допомогою колекції кришталю демонструвалися статки та заможність. Крихка мрія залишає по собі тінь, створюючи відчуття мінливості та нестабільності всього, що існує».
Михайло Алексеєнко
Тему карбування пам’яті дуже інноваційно розкриває скульптор Тарас Попович у творі “Лабіринт часу”, що являє собою інсталяцію з використанням вебкамери та сенсорних екранів. Інсталяція дозволяє глядачу подивитись одночасно на минуле та теперішнє. У ній накладається та одночасно транслюється відображення того, що відбувається прямо зараз і того що відбулося в цьому ж лабіринті раніше.
Часовий розвиток та умови в яких розвивається країна, нація, впливає на формування образу її культури. В Україні процес культурної самоідентифікації є дуже актуальним для українського суспільства і відповідно постійно червоною лінією проходить у творчості художників.
Роботи Тараса Поповича
А мисткиня Катерина Бучацька вважає, що не існує однієї й назавжди усталеної історії чи постійної пам’яті. Культура повторює себе, але її сенсовий зміст у той самий час не змінюється. «Створення історії» означає необхідність розуміти також і своєрідні «правила», які включають в себе необхідність пам’ятати, що ми окреслені в нашому розумінні минулого хоча б тому, що перебуваємо у сьогоднішньому. Основна релевантність історії полягає в тому, що у світі, в якому ми знаходимося зараз, діє пряма спадкоприємність людей та дій минулого, і те, як ми розуміємо історію зараз, також нерозривно пов'язано з подіями минулого. «Як ми знаємо те, що знаємо?» Неважливо, до якої саме форми звертатися, коли звертаєшся до теми минулого, коріння, тому що попереднє проявлене всюди та прямо зараз. Через об’єкти, через нашарування історії, через текст. Ми визначаємо текст, він визначає нас. Вона пропонує сучасному глядачу твір Preset у якості дослідження у якості аргументу своїх думок.
Робота Катерини Бучацької
Василь Грубляк, що працює зі світловими інсталяціями, пропонує своє бачення розвитку культури та демонструє у своїй роботі “Егрегор” систему вибудови зв’язків та традицій.
“Щоб наочно уявити, що таке «еґреґор», уявіть гурт, колектив людей, об'єднаних ідеєю, наприклад, фанатський клуб, партію політиків. Вся їх енергія, думки та емоції будуть формувати якусь субстанцію. Таким чином, можна розуміти під «еґреґор» сукупність загальних мислеформ людей. Кожен елемент складається з трьох ліній, які перетинаються між собою утворюючи об’ємне перехрестя. Хрест один самих древніх символів. Символізує постійний перетин, думок, подій та їх взаємозв’язок.
Може вказувати на місцеперебування речі, бути позначкою власності, табу або оберегом. Світло символізує початок, зародок”.
Василь Грубляк
Серед художників проєкт також викликав ажіотаж: з 200 конкурсних пропозиції журі відібрали тільки 12 творів молодих українських художників, про роботи деяких з них ви вже встигли прочитати вище. Побачити їх на власні очі можна вже з 17 грудня в стінах Центру сучасного мистецтва М17.