Чи знаєте ви, що лежить у коробці? Чи зможете назвати 10 правил того, про що ні з ким не можна говорити? Чи знаєте ви, куди Нік Данн заховав свою дружину? Якщо відповіді на ці запитання «так», то ви прийшли за адресою.
Зараз весь світ дивиться та обговорює новий реліз від Netflix «Манк», повз який ми теж не змогли дозволити собі пройти. Причина такого галасу криється в режисері фільму. Адже зняв його легендарний Девід Фінчер, ім‘я якого знають навіть ті, хто кіно майже не цікавиться. В цьому матеріалі нам хочеться згадати творчість Фінчера, а також спробувати зрозуміти, чим він відрізняється від інших режисерів і чому ми всі так сильно від нього шаленіємо.
Всю біографію постановника переписувати з Вікіпедії ми не будемо, але варто розуміти, що з самого дитинства Девід був захоплений магією кіно. Його батько Говард «Джек» Фінчер працював автором журналу Life, а також писав сценарії. Сусідом Фінчерів був великий засновник всесвіту «Зоряних війн» Джордж Лукас. Девід з дитинства знімав на камеру 8 мм, вона ж «Super 8».
До того, як почати знімати кіно, він мав величезний досвід у зйомках реклами та музичних кліпів. Майбутній кінематографіст працював над відеокліпами для Майкла Джексона, Джорджа Майкла, Біллі Айдола, Мадонни, Aerosmith та Rolling Stones. Також Девід був помічником оператора та фотографом на зйомках «Зоряних воєн» та «Індіани Джонс» у вищезгаданого Джорджа Лукаса. Та сьогодні ми поговоримо саме про фільми постановника, яких не так багато, але майже всі вони варті вашої уваги.
У 1992 році Фінчер дебютує як режисер із голлівудським блокбастером, який є продовженням легендарної на той час вже франшизи «Чужий». Проте, на відміну від перших двох частин, третю критики прийняли не так тепло, як всі очікували. Пізніше Девід розповів, як сильно ненавидить цей фільм і що зйомки для нього перетворилися на справжнє пекло.
Під час зйомок у режисера не було творчої свободи, він був вимушений грати за правилами продюсерів студії. Чи можна сказати, що «Чужий 3» і правда вийшов поганим? Скоріше ні, чим так. Триквел франшизи дуже відрізнявся від її попередників, але в нього був самобутній авторський стиль Фінчера, який, що б там не казав сам Девід, можна було помітити вже тоді.
Цікаво, що ще у «Чужому» Фінчер (свідомо або підсвідомо) використав свій вічний наратив, який можна розгледіти у кожному його наступному фільмі. Йдеться про тему монстра всередині людини, який в певний момент лізе на поверхню. Проте, якщо у тут цей монстр був фізичним і буквальним, то у наступних стрічках кінематографіст демонструє його внутрішнім станом головного героя, героїні або антагоніста.
Через деякий час після «Чужого» агент підкинув Девіда Фінчеру сценарій до нуарного трилера «Сім». Вона йому здавалася банальною, нецікавою та тривіальною, аж доки він не дійшов до епізоду з «коробкою». Ось в цей момент режисер загорівся ідею фільму.
Що ж таке «Сім»? Історія про маніяка, який вбиває своїх жертв через сім смертних гріхів. Детективи Сомерсет та Мілз намагаються його знайти та зупинити. Вбивця Джон Доу робить це не заради розваги, а через бажання повернути громадянам моральні принципи, про які вони давно забули. По факту, Джон Доу — такий собі середньовіковий кат, який вирішує, хто заслуговує любові Господа, а хто — ні. Ця картина — один із найжорстокіших детективних трилерів. І в ньому Фінчер не боїться шокувати свого глядача сміливими рішеннями, несподіваними вбивствами та провокативними промовами маніяка у блискучому виконанні Кевіна Спейсі.
Якщо говорити відверто, то «Сім» цілком можна назвати революцією в жанрі нео-нуару. Це досить постмодерністське кіно, яке поєднує в собі холодний детектив, кривавий слешер та філософську притчу з релігійними мотивами. А монолог Джона Доу про те, що всі вбиті ним жертви були винні, вже став культовим. Пізніше картину будуть цитуватимуть у різних стрічках та пародіях, а також робитимуть спроби зняти щось схоже і додаватимуть її у списки найкращих фільмів в історії кіно. А спочатку Девід навіть не хотів дочитувати сценарій до кінця.
Цей фільм не став настільки культовим, як «Сім» та майже всі наступні проекти Девіда, але звернути на нього увагу варто. «Гра» — це досить оманлива картина. В цьому її головний плюс і найбільший недолік водночас. І це залежить від того, хто на що сподівається та чого очікує від перегляду.
Сюжет розповідає про Банкіра Ніколаса Вон Ортона, який переживає затяжну депресію. Він майже ні з ким не спілкується, розірвав стосунки з колишньою дружиною, а ще його переслідують спогади про самогубство батька. Та у день народження герой зустрічається зі своїм молодшим братом Конрадом, і той дарує йому сертифікат на досить незвичну гру, яка має змінити його життя.
Після того, як Ніколас погоджується на пропозицію брата, в його житті все починає йти ще гірше. Чоловік втрачає всі свої статки. Головне питання полягає в тому, що з цих подій у його в житті є тією доленосною грою, а що є справжнім. Фінал може багатьох вразити, або ж навпаки — розізлити. Тим не менш, сценарна та режисерська робота над фільмом фундаментальна. А акторська гра Майкла Дугласа та Шона Пенна лише загострює емоції від перегляду.
Цей легендарний фільм бачили абсолютно всі! Він стовідсотково є візитною карткою режисера. «Бійцівський клуб» — це наш культурний спадок кінця дев'яностих, який сьогодні набув актуальності ще більше, ніж в часи виходу. На момент релізу стрічка майже не зібрала ніяких коштів, глядачі на прем‘єрному показі були в шоці від такої зухвалої історії, а Рупперт Мердок (голова 20th Century Studios) взагалі не розумів, навіщо потрібно було знімати настільки агресивний проєкт. Проте, як ми всі бачимо, час розставляє все по своїх місцях. «Бійцівський клуб» не просто почав подобатись людям: більшість глядачів взяли філософію стрічки (і твору Чака Паланіка) за життєве кредо.
Картина розповідає про чоловіка, що страждає від безсоння. У нього нормальна робота з високою зарплатнею, квартира мрії будь-якого офісного клерка, яка обставлена найкращими шафами, столами та стільцями з IKEA та ще багато різних радощів, нав‘язаних суспільством. Та він чомусь не може нормально спати. Для цього герой починає відвідувати анонімні групи смертельно хворих, після яких йому стає дуже добре, і він спить, як дитина. Пізніше його житті з‘являється загадковий чоловік на ім‘я Тайлер Дерден, який змінює буквально все. Тайлер спалює його квартиру, і через це головний герой вимушений переїхати до нього. Разом вони створюють підпільний бійцівський клуб, який пропагує філософію саморуйнування.
Фільм у постіронічному форматі критикує спосіб існування людини у суспільстві, яке націлене лише на культуру споживання всього, що нам нав‘язують медіа, реклама та інші. Чому постіронічному? Тому що до кінця не зрозуміло. Чи є ця історія критикою самого споживання чи критикою ось таких філософів-максималістів, які відштовхують від себе все суспільство, намагаючись його підірвати зсередини?
Як би там не було, «Бійцівський клуб» — фільм-головоломка, при перегляді якого щоразу відкриваєш для себе щось нове: як сюжетні деталі, так і філософські значення самої історії. Це той приклад кіно, де, знаючи головний твіст історії, вам буде все одно цікаво її передивлятися. А дует Едварда Нортона та Бреда Пітта назавжди залишиться в наших глядацьких серцях.
Найслабкіша стрічка у фільмографії Фінчера. У ній відсутні сильні сюжетні кроки та конкретна ідеї, від якої у глядача б перехопило дух та розум. Історія дуже проста: Мег зі своєю донькою переїздять після розлучення в новий будинок. У ньому є кімната-бункер, яка розрахована на захист від злочинців, грабіжників та терористів. І, за всіма законами «чехівської рушниці», в будинок потрапляє банда грабіжників, і головні героїні вимушені скористатися цією кімнатою.
Це звичайнісінький трилер, але при згадуванні прізвища Фінчер хочеться побачити щось більше. По факту, ми дві години спостерігаємо, як мати з донькою намагаються врятуватись від жорстоких грабіжників. І все.
Після довгої кіношної паузи і роботи над кліпами та рекламами Фінчер повертається на великі екрани з тріумфальним «Зодіаком». Зодіак — це відомий американський маніяк, який наприкінці 60-х почав вбивати людей та тримав у страху все населення Сан-Франциско. Його особу не вдалося встановити навіть сьогодні! А ще неможливо порахувати точну кількість його жертв, бо деякі вбивства, які Зодіак не скоював, він приписував собі.
Картину можна порівняти з фільмом «Сім», бо теж історія маніяка, але оскільки вона базується на реальних подіях, то вийшла прозаїчнішою. Головними героями виступають двоє журналістів та один поліцейський, які неначе змагаються за те, хто раніше зможе викрити Зодіака. Ну й трійка акторів на головних ролях тут відповідають рівню крутості Фінчера: Джейк Джилленгол, Роберт Дауні-молодший та Марк Руффало. Оскільки цей проєкт в нашій країні в прокат не виходив і не є дуже популярним порівняно з іншими роботами Фінчера, рекомендую його до перегляду.
Про Бенджаміна Баттона також знають всі, але далеко не кожен знає, що режисером цього фільму є також Девід Фінчер. «Історія Бенджаміна Баттона» вибудовується навколо чоловіка, який народився одразу старим. Батько не знав, що з ним робити, і підкинув до дитячого будинку. Там місцева медсестра вирішила забрати Бенджаміна собі, хоча лікарі казали, що він на межі від смерті. Та Бенджамін починає з кожним роком молодшати. З діда він перетворюється на чоловіка, з чоловіка на парубка тощо. Все своє життя Бенджамін був закоханий у дівчину на ім‘я Дейзі, яка була приблизно одного віку з ним. Але ніхто не сприймав його як дитину через зовнішній вигляд. І поки Дейзі дорослішала, то Бенджамін навпаки — молодшав.
Першоджерелом цієї історії є коротенька розповідь Скотта Фіцджеральда, яку Фінчер зміг розтягнути у потужне кіно на 3 години з великою кількістю подій у житті головного героя. Протягом фільму Бенджамін подорожує світом, бере участь у Першій світовій війні, бачить технічний прогрес, зустрічає різних дивакуватих людей і вчиться жити. Фінчер демонструє магію часу глядачеві так, що складно не закохатися в це кіно.
Однозначний голлівудський шедевр, від якого зриває дах. Блискуча колаборація Девіда Фінчера з одним із найкрутіших режисерів Аароном Соркіним. Динаміка розмов та конфліктів у стрічках Соркіна настільки швидка, що за нею ще потрібно встигати стежити. А оскільки Фінчер приблизно таким же чином монтує свої фільми, то з цього виходить убивча комбінація. «Соціальна мережа» — це байопік про Марка Цукерберга та про створення Фейсбуку, де ви й побачили цю статтю.
Фінчер демонструє нам, наскільки маніакальним та соціопатичним може бути справжній геній. Його Цукерберг — це не приємний бойскаут, який мріє змінити світ на краще. Він справжній егоїст, готовий йти по головах друзів. Цей образ досконало втілив у фільмі Джессі Айзенберг, який наче був народжений для цієї ролі.
Також це перша стрічка Фінчера, композиторами в якій виступили його давні друзі Трент Резнор та Аттікус Росс із гурту Nine Inch Nails. Ці чуваки завжди відчувають настрій фільму, над яким працюють. Саме тому їх саундтреки не просто додають певних емоцій під час перегляду, а створюють атмосферу навколо історії на рівні операторської роботи та монтажу. «Соціальна мережа» отримала 8 номінацій на «Оскар» і три премії за «Найкращий сценарій» (Соркін), «Найкращу музику» (Резнор і Росс) та «Найкращий монтаж» (Енгус Роул). Також «Мережа» отримала «Золотий глобус» за «Найкращий фільм», «Найкращого режисера», «Найкращий сценарій» та «Найкращу музику».
Ще одна холодна, безкомпромісна, безжалісна та неймовірно крута детективна історія. На той момент це була вже друга поспіль екранізація роману Стіга Ларсона. Та стрічка Девіда є більш жорсткою і водночас більш масовою, через голлівудську картинку, акторів та англійську мову. Відомого журналіста та дівчину-хакера запрошують до старого родинного маєтку, щоб ті допомогти голові родині Вангера розкрити таємницю зникнення його племінниці близько 40 років тому.
Це теж один із тих моментів, коли всі компоненти на своїх місцях: дивовижний каст у вигляді Деніела Крейга та Руні Мари, музика Трента Резнора та Аттікуса Росса та шалений сюжет письменника Стіга Ларсона. Фінчер одразу попередив студію, що не збирається пом‘якшувати його заради збільшення глядацької аудиторії. Складно сказати, чи погіршило це ситуацію з касовими зборами, але ті опинилися не дуже вагомими, хоча відбити бюджет удвічі студії вдалося.
Екранізація Фінчером однойменного роману Гіліан Флінн є фаворитом багатьох фанатів режисера у його фільмографії. Причин тут одразу кілька. По-перше, найкраща роль Бена Аффлека в усій його кар‘єрі. По-друге, магічний та загадковий саундтрек від Трента Резнора та Аттікуса Росса, який наче переносить глядача в іншу реальність під час перегляду. По-третє, дуже тонка психологічна історія, яка розкриває глядачу всі етапи стосунків між чоловіками та жінками. Ця межа, від романтичного захоплення до ненависті, майже непомітна, але коли герої її переступають, їхній шлюб перетворюється на справжнє пекло.
І сюжет «Загубленої» тримає глядача від початку до самого фіналу. А Емі Данн у виконанні Розамунд Пайк назавжди увійде в історію кіно як одна з найхаризматичніших жіночих антигероїнь. Її перетворення на екрані з жертви на шалену психопатку просто дивовижне, і нічого з цим не поробиш, залишається лише насолоджуватися.
Також, окрім режисури фільмів, Девід Фінчер виступив режисером та виконавчим продюсером кількох топових проєктів на Netflix: «Картковий будинок», «Любов, смерть та роботи» та «Мисливці за розумом». Всі вони обов‘язкові до перегляду! Проте головним творінням Девіда сьогодні є його останній фільм «Манк» про сценариста культового «Громадянина Кейна». А ми бажаємо Фінчеру не зупинятися і створювати свої шедеври й надалі! Адже він ще жодного разу не розчарував.