В часи, коли ми вже почали забувати, як це — ходити в кіно на нові блокбастери, в прокат виходить справжня рятівниця кіно-театральних розваг, що допомагає не лише світові у боротьбі з поганцями, а й деяким прокатникам та самим кінотеатрам. Я кажу про другу частину «Диво-жінки» із заголовком «1984». Чи зробить «Диво-жінка» те, чого не зміг зробити Нолан з його «Тенетом»? Чи збере в прокаті гідну касу, або довести, що випускати фільми на великому екрані сьогодні — це ок? Або ж, навпаки, виправдає страхи Ворнерів, чиє рішення випускати майбутні релізи водночас в кіно та на стрімінгах обурило багатьох акторів та режисерів?
Як ви могли здогадатися з назви, на цей раз події охоплюють пригоди Діани у 80-х роках. «1984» — назва символічна, адже мова у другому фільмі теж піде про своєрідну антиутопію (не Орвелла). Діана знаходить стародавнє каміння, до якого можна доторкнутися та загадати бажання. Проте, якщо каміння виконує найбажанішу мрію, воно забирає в людини те, що є найдорожчим для неї. Хитрістю цим камінням заволодіває бізнесмен-невдаха Максвелл Лорд, який все життя мріяв стати нафтовим магнатом. Він торкається каміння та загадує оволодіти властивостями самого каменя. Максвелл починає виконувати бажання своїх конкурентів та лідерів, аби отримати від них майно, владу, вплив та могутність. Дії Максвелла починають призводити до суцільного хаосу та руйнування світу. Зупинити його може тільки Діана та Стів Тревор, якого вона воскресила своїм бажанням. Але через здійснення бажання вона починає втрачати безмежну силу і стає вразливою в бою.
Якщо чесно, то чого у другої «Диво-жінки» не віднімеш, так це нерівності та незбалансованості. Від великої кількості яскравих сцен ти по-справжньому кайфуєш, отримуєш сильні емоції та навіть захоплюєшся сюжетом. В інші ж моменти тобі настільки ніяково від гіпербалюзованої наївної моралі в діалогах героїв, безмежного пафосу окремих екшн-сцен та спецефектів, що хочеться сховатись — наче все й справді з тих самих 80-х років (хоча припускаю, що це було зроблено навмисно, як оммаж на фільми про «Супермена»). А тому сказати однозначно, вдалася «Диво-жінка: 1984» або ж не вдалася, дуже складно.
Найкраща частина фільму втілюється у лінії героя Максвелла Лорда, чиї вчинки крок за кроком руйнують навколишню дійсність. Тут є сильна ідея, яка повністю працює і виправдовує себе. Народжується велика кількість паралелей з нашим реальним світом, де люди звикли жити в кредит, за яким вони потім вимушені віддавати більше, ніж здавалося спочатку — через свої хвилинні бажання, нав‘язані суспільством та власним его. В цьому також відображається суть людської жадібності: маючи вже достатньо, ми все одно не можемо зупинитись. Добре працює на розкриття антагоніста ще й той аспект, що Максвелл, знаючи про наслідки своїх вчинків (знищення всього живого на планеті, включно із собою), продовжує використовувати силу, штовхаючи себе у прірву. І ось до всього цього в мене взагалі не виникає питань. Якщо чесно, я б залюбки подивився фільм про одного Максвелла, який їде з глузду через власну могутність. Тим паче, що актор Педро Паскаль блискуче виконує цю роль — так, що викликає в глядача і ненависть, і співчуття.
Крім цього, сиквелу, як власне і першій стрічці, вдалося захопити глядача саме любовною лінією між Діаною та Стівом. Це один з тих супергеройських фільмів, де кохання дуже тонко та точно прописано, а не чисто номінально існує заради розтягування хронометражу. Ти страждаєш разом із Діаною від того, що їй доводиться обирати між силою та Стівеном, якого вона кохала всі ці роки після Першої світової війни. У деякі моменти стрічці навіть вдається вибити з тебе скупі чоловічі сльози. І, знову ж, актори Галь Гадот та Кріс Пайн чудові в цих ролях. Галь — це взагалі стовідсоткова Діана з коміксів. А Кріс Пайн просто надто харизматичний, талановитий та кумедний, аби погано зіграти свою роль.
Що у стрічці дратує, так це спотворена феміністичність. Бо «Диво-жінка» нам демонструє всіх чоловіків (якщо не рахувати Стів Тревора) або ідіотами, які незграбно залицяються до Діани, або алкашами та ґвалтівниками, або розбещеними і невпевненими у собі лиходіями на кшталт Максвелла Лорда та інших політиків. Їхні репліки наче прописував школяр, який уявляє всіх привладних карикатурними лиходіями, які тільки те й роблять, що розмовляють про силу та ядерні бомби. Фільм наче змушує тебе ніяковіти через те, що ти чоловік. І це дуже не ок, Голлівуду треба відрізняти рівні права від агресивного меседжу в бік усієї чоловічої статі. Тут одразу згадується серіал «Хід королеви», який теж називають феміністичним, але разом із тим герої-чоловіки там є різними і гідними головної героїні як персонажі.
Якщо б фільм не був з такою потужною ідеєю, то саме як супергеройський блокбастер він не спрацьовує — через своє моралізаторство і «правильність» у фіналі, яка сильний концепт зводить у просте та плоске «Зло творити не можна, потрібно цінувати те, що маєш». На мою скромну думку, сьогоднішні супергеройські блокбастери мають постійно видозмінюватися, бути деконструкцією жанру та чіпляти своєю оригінальністю. Бо коли Amazon випускає «The Boys», який вже висміяв жанр з ніг до голови, робити фільм, де «Диво-жінка» рятує світ завдяки пафосній промові у фіналі — ну якось вже недоречно, чи що. Навіть вчинок Супермена у «Людині зі Сталі» Зака Снайдера викликав більше емоцій та переживань, коли він усупереч своїм ідеалам був вимушений зламати шию генералу Зоду — останньому представнику своєї планети.
Хронометраж стрічки у 2,5 години — це теж, скажемо прямо, перебір. У сюжеті є багато чого, що можна було б викреслити, і фільм від цього тільки виграв. Та ж Гепарда у виконанні Крістен Віг ніякої функції у сценарії не виконує, тільки грає роль напівфінального боса, з яким треба відзняти сцену бійки. Але, чесно, її не прописали настільки потужно, або вона викликала хоч якісь емоції. До того ж, Крістен Віг — актриса комедійна і роль лиходійки їй дається не дуже органічно, при всій повазі.
Вердикт
Якщо ви запитаєте мене, чи порекомендую я «Диво-жінку 2» подивитись в кіно, то відповідь моя буде: «Скоріше так, ніж ні». Фільм містить досить круті моменти і транслює цікаву ідею, більше того, це непоганий атракціон. Але, на жаль, як атракціон він теж далекий від ідеального.