В широкий український прокат (наскільки це можливо на сьогоднішній день) виходить вітчизняна стрічка-довгобуд «Безславні кріпаки», що спершу мала назву «Тарас Шевченко: перший самурай». Чим є цей фільм? Важко відразу сказати, адже ніколи ще раніше українське кіно не бачило подібного на своїх теренах.
Якщо говорити про сюжет, то нічого спільного з реальною історією він не має, що і так зрозуміло з назви, постеру, трейлеру та синопсису. Та іноді попереджати все одно необхідно, як демонструє практика. Кріпак Тарас Шевченко знайомиться у своєму полоні з японським самураєм українського походження, з яким вони з полону тікають. Тарас мріє звільнити з кріпацтва свою кохану жінку, що опинилась в руках його колишнього пана. До того ж Пана з візитом навідується японський Пан, аби здійснити з ним угоду. Самурай мріє помститися японському Панові та відібрати в нього свій самурайський меч. Спільна мета об‘єднує головних героїв, і самурай починає вчити Тараса Шевченко бойовим мистецтвам.
«Безславні кріпаки» — це постмодернізм в чистому вигляді.
Фільм є одним великим оммажем на стрічки якого-небудь Квентіна Тарантіно, що самі у свій час будувалися на оммажах, референсах та цитатах (що й стало фірмовим стилем Квентіна). Під час перегляду «Кріпаків» ви легко вгадаєте сцени з тих чи інших робіт Тарантіно: втеча з полону Тараса та його дружини — це «Джанго звільнений» (Джанго тікає зі своєю дружиною, а потім благає пощадити її); промова Богдана Чуби перед полоненими — «Безславні виродки» (як Альдо Рейн у виконанні Бреда Пітта казав про те, що потрібно вбивати німців); тренування Тараса та Самурая — чистісінький «Вбити Білла»; розмова Тараса та Самурая біля вогнища — знову «Джанго звільнений». Та й взагалі сюжет — багато в чому одне велике цитування «Джанго».
Сергій Стрельников (самурай) та Роман Луцький (Шевченко)
Проте важливо не про що автори створили картину, а як саме. Бо якісне цитування та оммажі — це завжди дуже круто, тут немає чого соромитись. І у випадку з фільмом «Безславні кріпаки» вони якраз дуже якісні та смачні! Коли дивишься стрічку, тобі не потрібно заплющувати очі на ось це вічне «ну воно українське, тому в принципі норм». Ні, це той випадок, коли українське зроблено не норм, а круто. Картинка відповідає всім канонам західного кіно. Монтаж, те, як поставлені сцени, музика, костюми — суцільне задоволення. При перегляді «Безславних кріпаків» розумієш, що це ледь не перший насправді якісний жанровий фільм за всю історію нашої країни, за який не просто не соромно — ним можна пишаєшся, його хочеться дивитися і навіть передивлятися.
Кадр з фільму
І це я ще не говорю про екшн-сцени та бої, від яких неможливо відірвати погляд. Якщо не рахувати ті моменти, коли герої б‘ють один одного на відстані півметра і відлітають назад, то хореографія боїв — як в кращих американських, японських та китайських бойовиках. Звісно, при цих словах робиться певна знижка на різницю в бюджетах і на відсутність досвіду наших режисерів у створенні подібного жанру, але повірте, що ця знижка ну дуже незначна. Стрічка є справді сміливою: якщо бійка, то з фонтанами крові, якщо стріляють, то навіть у дітей, якщо самураї, то вони стрибають на кілька метрів вгору за всіма канонами. І це настільки підкупає, що ти готовий аплодувати авторам за те, як вони спромоглися досягти такого ефекту при зйомці.
Звісно, якщо говорити про якісь відповідності історії, то, знову ж таки, їх тут шукати не потрібно. Всі японські персонажі та атрибутика побудована на канонах і стереотипах. Напевно, якщо показати цю стрічку десь у Токіо, японці будуть реготати з неї, але і в цьому нічого поганого немає.
Така собі жанрова суміш зі спагеті-вестерну, дзідайгекі та комедії.
Вона розважає і не напружує тебе зайвою драмою чи інформацією. Видно, як автори, наче малі діти, придумали собі гру, де все можливо, і втілили її на екрані, незважаючи на всю ризикованість ідеї. І за це їм великий респект, адже кіно для того і створено, щоб втілювати на екрані щось нереальне.
Роман Луцький (Шевченко)
Якщо говорити про акторський дует Романа Луцького то Сергія Стрельнікова, то під час перегляду складається враження, що дивишся на двох голлівудських персонажів в українському дубляжі. Настільки вони органічні в тому сетінгу, у який їх занурив режисер Роман Перфільєв. Луцькому дуже личить його характерна наївність та певна сценічна незграбність в образі Тараса Шевченка. Що ж стосується Сергія Стрельнікова, то це просто оголена харизма в чистому вигляді, від неї шаленієш протягом всього перегляду. Не кажучи вже про цей японський акцент…
Сергій Стрельников (самурай)
Ось що підводить певною мірою стрічку, так це, на жаль, її сценарій. Скажу заздалегідь, що плюсів у фільму набагато більше і вони все компенсують, але з точки зору сценарної майстерності історія трохи незбалансована. Головна проблема — в тому, що тут розпадається на частини трьохактна структура, а тому не відчуваєш потрібного катарсису у фінальних екшн-сценах, коли герої б‘ються з лиходіями. Фільму вдається зробити майже все, крім як вибудувати сюжет так, щоб у тебе увімкнулась емпатія. Тобі наче і цікаво спостерігати за ними, і весело, але ти не сильно за них переживаєш. Чомусь.
Ну і, нарешті, можна ще «придратися» до PR-кампанії та реклами. «Безславні кріпаки» — це проєкт, який заслуговує на те, щоб заробити великий бокс-офіс у прокаті, але люди тупо не знають про прем‘єру фільму. Зовнішню реклами ви мало де побачите, «вірусної» в інтернеті теж небагато, що, на мою думку, трохи несправедливо. Адже, в решті-решт, саме це стане причиною пустих залів і малої кількості сеансів, що для такого міцного жанрового фільму є неприпустимим.
Не знаю, наскільки рецензії впливають на це, але якщо ви читаєте мій текст, то обов‘язково знайдіть сеанс та підтримайте кіно. Воно дуже круте, веселе і нетипове для нашої країни. Це потрібно побачити на великому екрані.
Роман Луцький (Шевченко)
Фото: «Планета кіно», cinema.in.ua, 112.ua