Ми знаємо, як ви любите український театр, але виявилося, що британські режисери його теж обожнюють! У рамках міжнародної програми резиденцій Taking the Stage 2.0 від Британської Ради в Україні та Гогольфесту вони працюватимуть з п’ятьма вітчизняними театрами, з якими поділяться своїм досвідом та разом з акторами спробують створити щось незвичайне. Цікаво, що з цього вийде?
Андреа Ферран (Франківський драмтеатр)
«Як продюсерка, я зацікавлена у розвитку можливостей міжнародних гастролей. Мені цікаво дізнатись більше про будь-які можливості роботи в Україні та про те, як вона відрізняється від роботи у Великобританії. Також я дуже хочу познайомитися з іншими українськими драматургами, перекладачами та дізнатись більше про нову культуру написання творів».
Андреа — британська режисерка і продюсерка, яка з самого початку підійшла до своєї справи серйозно: вона навіть має власний вебсайт (маленький спойлер: не один)! Андреа займається кінопроєктами в США та Європі вже не перший рік. Постановниця працює над серіалом «Моя геніальна подруга» від HBO, продюсером якого став сам Паоло Соррентіно! Окрім цього, до списку її кіноробіт входить італійський політичний трилер «1992».
Та не фільмами і серіалами єдиними: у творчому доробку Ферран є купа театральних вистав. Вона кілька разів співпрацювала з композитором Філіпом Глассом (його музичні твори ви могли чути в картинах «Шоу Трумена» та «Ілюзіоніст») над адаптаціями творів Жана Кокто, Марі Ірен Форнес і Девіда Генрі-Хвана.
У 2015 році Андреа стала засновницею міжнародного фестивалю «Вольта», що знайомить британців з роботами закордонних письменників і таким чином полегшує співпрацю між британськими та міжнародними театралами. На сьогодні команда фесту підготувала дев'ять постановок та понад двадцять інсталяцій, читань і майстер-класів, присвячених громадським, політичним, культурним та соціальним питанням разом з такими літераторами, як Йонас Хасан Кемері, Евальд Палметшоффер та Жоель Помра.
Джозі Дейл-Джонс (Дикий театр)
«Мені подобається театр, тому що він об'єднує людей. Мені подобається, коли він політичний, і ще краще, коли він провокує дію або зміни в людях. Це щось живе і дуже важливе. Може статися все, що завгодно. Мені подобається театр, в якому форма важливіша, ніж розповідь. Люблю, коли емоційна подорож публіки формує шоу. А ще люблю сучасні вистави, які відгукуються на світ. Ось чому мене особливо цікавить театр в Україні».
Джозі — театральна мисткиня-самоучка. Вона багато працювала над жіночими постановками, тому хоче розширити можливості жінок, зокрема, допомогти їм вільно ділитися своїми історіями та вчитися контролювати своє життя. Після роботи з психологинею Лу Платт, що працює з митцями, британка почала усвідомлювати, що саме режисер відповідальний за визначення завдання для акторів та фідбек аудиторії під час дійства.
Постановниця керує театральною компанією ThisEgg, для якої продюсує і створює шоу з різними артистами. Її остання вистава під назвою dressed., прем’єра якої відбулася на Единбурзькому фестивалі Fringe у 2018 році, отримала визнання критиків та нагороду від премії Scotsman Fringe First, а також номінацію на премію Total Theater Awards' Emerging Company 2018.
За допомогою проєкту Taking the Stage 2.0 Джозі Дейл-Джонс хоче об’єднати свої знання зі знаннями українських професіоналів у сфері керівництва, режисури, маркетингу та створити щось прекрасне.
Метью Еванс (Театр драми і комедії на лівому березі Дніпра)
«Мені хочеться дізнатися, як Україна переживає конфлікт і як ще свіжа історія окупації та давня культурна спадщина впливають на реакції людей на різні потрясіння сьогодні. Ще я дуже хочу зануритися в естетику українського театру, щоб краще зрозуміти свою практику. За допомогою обміну і співпраці я б порівняв підходи до ролей режисера, продюсера і виконавця, драматурга і письменника».
Метью керує своєю театральною компанією Gameshow і працює позаштатним режисером. Gameshow створює п'єси та інші перформанс-проєкти, які допомагають по-новому зрозуміти світ навколо нас, зокрема, у сфері соціальної політики та влади. Остання постановка проєкту під назвою «Nuclear Future» — це шоу з однією акторкою про ядерну зброю, яке торік гастролювало всією Великобританією.
Попри те, що навчався театрал саме на режисера, його робота в Gameshow включає різні види діяльності: продюсування вистав і виконання ролей, драматургія, написання сценаріїв.
За роки своєї успішної кар’єри митець отримав премію Live Lab і стипендію Jerwood Arts за «Nuclear Future», приз суддів фестивалю Pulse за постановку 'Dancing Bear, Dancing Bear', а також премію People’s Theatre Award за виставу «Grown Up».
Метью вважає, що текст — це чудовий спосіб глибоко прожити будь-який досвід. Тому впродовж проєкту Taking the Stage 2.0 він планує вести щоденник та, можливо, опублікувати свої записи в мережі. Схоже, буде цікаво!
Пітер Кант (ЦСМ «ДАХ»)
«Саме в Україні у мене нарешті вийшло відчути, що можу об'єднати свої бажання щодо театру. Я знайшов «джерело енергії» в роботі з природними інстинктами акторів, виступах у закинутих приміщеннях, а також у формуванні духу співчуття в аудиторії. Також я виявив, що ми дійсно можемо показати й донести щось у просторі, створеному між артистами й публікою».
Пітер — один із британських режисерів, які точно знають, що таке Україна. Не вірите? Насправді театрал давно встиг познайомитися з нашою культурою, працюючи над виставою «Hooligan» у Мистецькому арсеналі та «If You Can't Find a Partner Use a Wooden Chair» для Гогольфесту.
Кожен свій твір він пише разом з акторами, художниками й музикантами. Кант відкидає традиційний поділ на глядачів і виконавців ролей, тому шукає способи, за допомогою яких аудиторія теж може додавати щось до вистави. Наприклад, публіка часто стоїть та рухається разом з артистами. Також у своїй роботі режисер робить акцент на індивідуальній свободі акторів експериментувати, вибирати, грати, писати. Це вимагає великої довіри та вміння слухати одне одного.
Своєю творчістю постановник хоче привернути активну бунтівну аудиторію (молоду або молоду душею) і запропонувати їй чуттєвий та поетичний досвід театру.
Зої Лафферті (Театр «Нєфть»)
«Мене найбільше цікавлять українські театри, які зосереджені на соціальних проблемах, виступають поза традиційними театральними просторами і працюють зі звичайними людьми».
Ця режисерка, креативна продюсерка та активістка співпрацювала з багатьма радикальними театрами по всьому світу. До речі, вона теж знайома з Україною: у 2014 році Зої відвідала Київ та Одесу, де досліджувала зв'язок між фемінізмом і релігією. І з тих часів їй дуже хотілося повернутися!
Ключові ідеї, що стали основою постановок Лафферті, почали формуватися у 2010 році. Тоді вона працювала в Театрі свободи в таборі біженців Дженін (Палестина). Вони використовували мистецтво як інструмент соціальної, політичної боротьби.
У Великобританії Зої працює з людьми, які у вирі соціальних і політичних змін борються з торгівлею зброєю, насильством з боку поліції, расизм і виступають за права ЛГБТК+. Постановниця також контактувала з людьми під час війн в Афганістані та Ємені, окупації Палестини, гуманітарних криз в Лівані та Гаїті, кризи біженців в Європі, сирійської революції й Маршаллових островів, де Америка проводила ядерні випробування.
Вистави Лафферті побували у великих театрах по всьому світу, серед яких в Young Vic (Британія), Schaubühne (Німеччина) і New York Skirball (США), а також у різних альтернативних місцях: таборах біженців, громадських центрах, в'язницях, вулицях, школах і коледжах.
Матеріал створений у співпраці з Британською радою в Україні. Більше про проєкт Taking the Stage дізнавайтесь на сайті.
