Суспільство по-різному сприймає дивних людей. Одні їх поважають, інші їх бояться, треті їм заздрять, а решта — просто глузують. Але найчастіше їх просто не знають по-справжньому. Більшість диваків проявляють небачену завзятість у досягненні своєї мрії, а їхня дивина нерідко приходить на допомогу в цьому.
Yabl пропонує вашій увазі добірку кінострічок про дивних особистостей, які прославилися і зробили кар’єру завдяки своїй дивакуватості. Гайда дивитись!
“Король жахів”, “майстер саспенсу”, “батько трилерів” — якими тільки прізвиськами не називали славнозвісного режисера Альфреда Гічкока. А сам він носив ці титули з гордістю й пишався своєю майстерністю створювати тривожну атмосферу у кінострічках, що згодом стали шедеврами.
Найбільш цитованою та визнаною картиною Гічкока вважають “Психо” 1960 року. Але мало хто знає, що сам режисер переживав велику творчу кризу перед тим, як зняти свій шедевр.
Чоловік мав кепський характер, йому був притаманний чорний гумор і занадто сувора принциповість у кіновиробництві, але ця позиція була не завжди виграшною для такої професії. Він любив містику, кров, інтригу та білявок, яких знімав у своїх фільмах (їх так і називали — “гічкоківські білявки”).
Заінтриговані? Тоді американська біографічна драма 2012 року від режисера Саші Джервасі, знята за книгою Стівена Ребелло «Гічкок. Жах, породжений “Психо”», — це те, що вам потрібно. Скандали, депресія, кохання, відомий американський маніяк, Голлівуд 60-х і дивак-режисер у виконанні сера Ентоні Гопкінса не залишать вас байдужими та змусять дивитись стрічку на одному диханні.
Фільм “Кімната” 2003 року нещодавно почав набувати чималої популярності. І не через те, що кінокартину свого часу недооцінили кінокритики та глядачі. Відверто кажучи, це “найгірший кінофільм з коли-небудь знятих”. У ньому погано все — від сценарію, режисури та акторської гри до дубляжу героїв та декорацій. Погано настільки, що стрічка стала культовою. Її просто розібрали на меми!
Але якби не особистість продюсера, режисера та виконавця головної ролі Томмі Вайзо, цей фільм би канув у Лету. Вайзо вважають одним із найексцентричніших людей у кінопросторі. Ніхто точно не знає його справжньої біографії, як він потрапив у кіно та навіть скільки йому років. Чоловік навіть нагадує графа Дракулу з роману Брема Стокера. Але це йому не завадило зняти ще один документальний фільм та навіть сітком.
Якщо ви зацікавились історією успіху пана Вайзо та провалом фільму “Кімната”, радимо подивитись картину Джеймса Франко “Горе-творець”. Фільм повністю розповідає про створення стрічки та частину біографії Томмі.
Проєкт тепло сприйняли критики: його навіть було номіновано на премію “Оскар” у номінації “Найкращий адаптований сценарій”.
“І сміх, і гріх”. Саме так можна схарактеризувати цей фільм, якби ви попросили це зробити одним реченням.
Енді Кауфман все життя хотів розважати та смішити людей. Це заняття приносило йому неабияке задоволення. Саме тому він і вирішив стати коміком. Але специфічне почуття гумору Енді багатьом здавалося незрозумілим. Усі його гумористичні номери були абсурдною комедією, а згодом перетворилися на пранки (так і був створений цей жанр). Візитівкою Кауфмана вважаються його пародії та перевтілення у різні образи: іноземець Латка, співак із кепським характером і голосом Тоні Кліфтон та навіть Елвіс Преслі.
Багатогранність Енді допомогла йому зніматись на телебаченні у шоу Saturday Night Live та у сіткомі “Таксі”. Але тривало це не дуже довго, бо комік був неконтрольованим у своєму бажанні розіграшів (часом не найсмішніших). Кілька з них навіть зривали прямі ефіри на телебаченні, за що Кауфмана і було звільнено. На жаль, прожив гуморист недовго, померши від раку легенів, але він настільки “дістав” публіку своїми приколами, що люди спочатку не повірили у хворобу, а потім і у смерть Енді.
Фільм режисера Мілоша Формана “Людина на Місяці” охоплює життя та кар’єру коміка від початку і до смерті. Стрічка отримала престижну нагороду “Срібний ведмідь” на Берлінале 1999 року, а виконавець головної ролі Джим Керрі розкрив себе як актора не тільки комедійного жанру, за що був відзначений премією “Золотий Глобус”.
Якщо вам цього замало, то після перегляду “Людини на Місяці” радимо переглянути документалку від Netflix “Джим та Енді” про створення фільму. У ній розповідається про те, як Джим Керрі ставав Енді Кауфманом на знімальному майданчику і як йому було психологічно важко виходити із ролі. Весь процес коментує сам актор і принагідно розповідає про життя відомого коміка.
Ефект Даннінга-Крюгера — психологічне явище, коли людина впевнена в тому, що вона талановита чи геніальна, хоча об'єктивно це не так.
Флоренс Фостер Дженкінс — американська піаністка і співачка, є яскравим прикладом цього ефекту.
Жінка все життя мріяла зробити музичну кар’єру. Вона навчалася вокалу, грі на фортепіано та навіть сама викладала. Але всі старання її були марними. На жаль, природа не дала їй найважливішого — хисту і таланту.
У Флоренс були зовсім відсутні музикальний слух та відчуття ритму, і вона зовсім не могла тримати ноту. «Вона кудкудакала і волала, сурмила і вібрувала», — писав критик Даніель Діксон у грудні 1957 року, згадуючи виступи мадам Дженкінс. Її постійний акомпаніатор Косме Макмун насилу міг придушити сміх під час концертів. «Коли приходив час співати, вона забувала про все. Ніщо не могло її зупинити. Вона думала, що велика артистка», — розповідав Макмун. Сміх публіки, що доносився із залу, Флоренс розцінювала як прояв професійної заздрості.
Мадам полюбляла екстравагантні образи для виступів, під час яких виконувала арії з творчості Моцарта, Штрауса, Брамса та власні твори.
На екрані її образ в однойменній стрічці 2016 року втілила трикратна володарка премії “Оскар” Меріл Стріп.
“Будь собою, решта ролей вже зайняті!” — саме так казав видатний ірландський англомовний письменник Оскар Вайлд. У шкільні роки юнак читав в оригіналі трагедії Есхіла і з дитинства привчався існувати у світі поетичних образів, поваги до краси, створеної людиною.
Погляди майбутнього автора формувалися в батьківському домі: тут же влаштовувалися поетичні вечори. Їх відвідували цікаві, творчо обдаровані люди. Саме таку атмосферу, що панувала вдома, Оскар сприймав, як єдину можливу для існування.
Поміж інших Вайлд виділявся і своєю гомосексуальною орієнтацією, яку не приховував, а навпаки — оспівував. Проте у вікторіанській Англії за гомосексуальність була передбачена кримінальна відповідальність. Тому поета було заарештовано і засуджено.
Після виходу з в’язниці Вайлд емігрував до Франції, де захворів на менінгіт і невдовзі відійшов у інший світ. Помираючи, Вайлд лежав у кімнаті зі “шпалерами без смаку”. Останньою стала його фраза: "Убивче забарвлення! Одному з нас доведеться звідси піти".
Британську біографічну драму про життя письменника і поета Вікторіанської епохи зняв режисер Браян Гілберт у 1997 році за книгою Річарда Еллманна «Оскар Вайлд». Варто згадати чудову акторську роботу Стівена Фрая, більш відомого за комедійними ролями в дуеті “Шоу Фрая та Лорі”. До речі, фільм став дебютною картиною для Орландо Блума.
Ще 40 років тому у світі й мови не було про права ЛГБТК-спільноти. Люди з іншою сексуальною орієнтацією вважалися “неправильними” і безправними. До них ставилися з презирством, тому частіше за все доводилося приховувати такі особисті речі. Але все змінилося, коли у США до політичних лав потрапив Гарві Мілк.
Він став першим у Штатах гомосексуальним політиком, який публічно заявив про свою нетрадиційну орієнтацію і зумів після цього перемогти на виборах до державного органу влади. Чоловік також боровся за права геїв і виступав проти утисків гей-спільнот.
Фільм американського режисера Гаса Ван Сента “Гарві Мілк” розповідає про життя, боротьбу і трагічну загибель політика, якого зіграв Шон Пенн. Хоч картина й починається із вбивства головного героя і його заповіту, її творець Гас Ван Сент говорить, що це кіно не про смерть, а про самопожертву: «Мілк жертвує собою задля ідеї. <…> Він не боїться смерті, жартує з нею, причепивши лист із погрозою на холодильник, вважаючи, що так зможе обдурити долю».
Стрічка отримала дві нагороди “Оскар” у номінаціях “Найкраща чоловіча роль” та “Найкращий оригінальний сценарій”.