Не встигли ми відійти від ТікТок буму, як за рогом на нас вже чекала експансія нової соціальної мережі. Не важко здогадатися, що мова йде про Clubhouse, який став популярним нещодавно завдяки твіту Ілона Маска. Для кінорубрики Yabl популярність нової соцмережі — чудовий привід згадати кінострічки, сюжет яких будується навколо тих чи інших інтернет-активностей. Не всі з цих фільмів були шалено касовими чи культовими, але всі вони варті вашої уваги.
“Чат” 2010
Знаєте, саме про такі фільми кажуть, що вони обігнали свій час. Дійсно, коли стрічка вийшла, вона ще не була актуальною. Якщо б вона вийшла сьогодні, то мусила би просто спричинити вибух!
Історія розповідає про п’ятьох молодих людей, які знайомляться у закритій чат-кімнаті та починають спілкуватися, відкриваючись одне одному. У кожного є свої психологічні травми, проблеми у реальному житті, а тому чат швидко стає для них порятунком, місцем, де можна побути собою і не бути засудженим. Хлопець на ім’я Вільям проявляє себе як справжній лідер в цій компанії інтернет-друзів — починає давати поради, як можна покращити своє життя. Але згодом виявляється, що Вільям — той ще психопат, йому подобається маніпулювати новими знайомими і штовхати їх в куди більш глибоку прірву.
Сучасних аналогій в “Чаті” дуже багато. Що цікаво, режисером виступив відомий в Японії майстер горорів Хідео Накато, якого багато хто знає по франшизі “Дзвінок”. А головну роль у стрічці виконав Аарон Джонсон, який в тому ж році зіграв у супергеройському стьобному фільмі “Піпець”. І якщо вам подобається Аарон, то ви просто мусите подивитись “Чат” — тут він розкривається з геть іншої сторони. Саме таким через кілька років ми побачили Джонсона в драмі Тома Форда “Нічні тварини”, де він зіграв вбивцю та ґвалтівника.
Про саму ж стрічку “Чат” можна сказати, що фільм протягом двох годин змушує тебе відчувати якийсь тваринний жах на глибокому, несвідомому рівні. І в цьому, я впевнений, полягає майстерність режисера.
“Соціальна мережа” 2010
Одна з кращих робіт у фільмографії одного з кращих сучасних голлівудських режисерів. Ніхто краще за Девіда Фінчера не зміг би розповісти про створення Facebook та про його засновника Марка Цукерберга (хіба що Денні Бойл). А помножте потужну режисуру на геніальний сценарій Аарона Соркіна і додайте ще музику Трента Резнора і Аттікуса Росса — як гадаєте, що ми отримаємо? Так, вибуховий коктейль! “Соціальна мережа” — один з тих фільмів, де гострі діалоги в сукупності з шалено швидким монтажем створюють динаміку набагато крутіше за екшн-сцени в блокбастерах. До того ж, Фінчер не став ідеалізувати головного героя, а, навпаки, продемонстрував його глядачеві фанатичним монстром, готовим на великі жертви заради мети.
Можна без перебільшень сказати, що це один з найцікавіших байопіків за всю історію кіно. Бо Фінчеру нецікаво сухо переказувати біографію Цукерберга з Вікіпедії, він будує нелінійну оповідь, грається з монтажем, акцентує на особистості Марка, яка подається у двох часових лініях, що поєднуються між собою ближче до фіналу. Це перш за все круто зроблене кіно, яке навіть без контексту реальних подій залишиться цікавим. А це, я вважаю, головне в байопіках.
“Немає зв’язку” 2012
Доволі непогана, хоч і не помічена широкою аудиторією драма, яка складається з кількох маленьких новел про людей, що стали залежними від соціальних мереж. І, варто визнати, більшість сюжетів у фільмі досить знайомі та реалістичні — це змушує замислитись над власним існуванням.
Правильно написано в одній з анотацій до фільму: це історія про те, як люди намагаються встановити більш тісний зв’язок, але натомість створюють між собою величезну прірву.
“Інгрід їде на Захід” 2017
Ось ми і торкнулися теми сталкерінгу через соціальні мережі. Це теж дуже актуальне питання з того часу, як ми почали викладати на сторінки інформацію про себе, ділитися геолокацією і тому подібне. “Інгрід їде на Захід” — історія про психічно неврівноважену дівчину Інгрід, що фанатіє від зірки соціальних мереж Тейлор Слоун. Їй дуже подобається життя Тейлор, яке та постійно виставляє на показ. Інгрід вирішує вирушити в подорож, щоб познайомитися з кумиром і стати її найкращою подругою. Проте чим ближче до предмету своєї любові наближається Інгрід, тим більш неврівноваженою вона стає. Питання полягає ще й в тому, чи насправді у Тейлор таке ідеальне життя, як вона змальовує на сторінці в Instagram?
Фільм, як то кажуть, з подвійним дном, але краще один раз подивитись, аніж десять разів прочитати. Скажу одне: актриси Обрі Плаза (“Легіон)” та Елізабет Олсен (“ВандаВіжн”) тут зіграли неперевершено. Особливо Обрі, яка ідеально передала стан шаленою фанатичності й втілила на екрані той тип людей, які сприймають за чисту монету все, що їм продають блогери та зірки.
Короче, дуже сумне і терапевтичне кіно, яке варте перегляду. Премія від “Санденс” за кращий сценарій тому підтвердження.
“Пошук” 2018
“Пошук” — це один зі скрінлайф фільмів, які започаткував російсько-голлівудський режисер та продюсер Тімур Бекмамбетов. Можна було б розповісти про всі, але “Пошук” видається найпотужнішим. Для тих, хто забув або не в курсі, нагадаю, що “скрінлайф” — жанр фільмів, у яких оповідь відбувається через екрани електронних пристроїв: телефонів, ноутбуків, планшетів. Протягом усього фільму ми спостерігаємо за інтерфейсом головного героя, що намагається знайти свою зниклу доньку: він це робить за допомогою дзвінків її друзям, детектива, порпанні в особистих сторінках і повідомленнях. Якщо більш загально, то це неймовірно напружений детективний трилер, який перенесли з поліцейських відділків та різних локацій в один електронний пристрій.
Комусь подібний формат може здатися нудним, але, повірте, в “Пошуку” він працює на всі 100. Неможливо навіть на секунду відволіктись — ти сидиш у напрузі і хочеш дізнатися, що ж сталося з дівчиною.
А тепер уявіть собі, що стрічка при бюджеті в 1 млн доларів збирає в прокаті 76 млн, ще й тріумфально демонструється на “Санденсі”. Хто-хто, а Бекмамбетов знає, як зробити з крутого кіно успішний бізнес!
“Соціальна дилемма” 2020
Цю документалку від Netflix ви мусите пам’ятати, адже вийшла вона нещодавно. І ефект від неї такий, що довго не забувається. Особисто моїми першими думками після перегляду були думки про те, що потрібно якомога швидше видалитися звідусіль і почати жити в реальному світі. Якщо фільм пройшов повз вас, розповідаю: тут колишні менеджери провідних компаній — від Google до Facebook — пояснюють, за допомогою яких механізмів веб-гіганти роблять так, щоб ми якомога більше часу проводили в мережі і якомога менше в реальності. І не сказати б, що документалка відкиває нам Америку, але коли інформацію систематизують і візуалізують, це працює геть не так, як обривки з різних постів та статей.
Складно сказати, з якою метою Netflix створили стрічку, адже вони так само збирають інформацію про своїх користувачів, як Facebook чи інші сервіси, але переглянути її таки варто. Це не обов'язково має підштовхнути вас до видалення профілю з соцмереж, але змусити замислитись над свідомим їх використанням.