Здається, сьогодні епідемія — це вже щось звичне. Точніше, не так. Слово "епідемія" більше не жахає нас так, як раніше. Ми вчимося потроху жити з цим фактом та з цим знанням. А от уявімо собі на хвилину, що мова йде про опіоїдну епідемію!
11 березня у вітчизняний прокат виходить стрічка "Трафік" ( в оригіналі — англ. Crisis) Ніколаса Джарекі про те, як пігулочки чи інші форми сильнодіючих препаратів, від яких дуже добре і легко на початку, призводять до руйнівних для особистості наслідків.
Тема наркотиків вабила режисерів з давніх-давен і до сьогодні вона не перестає бути актуальною. Якщо вам набридло передивлятися "Страх і огиду в Лас-Вегасі" чи "Реквієм за мрією", маємо свіжу історію про стару як світ проблему.
А Yabl розбирається, чи здатне здивувати нове кіно про залежність.
Загалом, центральна тема цього прем’єрного драматичного трилера — те, як дрібні гангстери і корпоративні злочинці отримують вигоду від болю і страждань невинних людей, схильних до залежності. Тут в кожного свої мотиви: чи то не дати зламати зручний для комфортного життя світ, чи то докопатися до істини, бо світ вже зламано і їм нічого втрачати.
Тепер детальніше про сюжет. Наркоторговець організовує операцію з контрабанди фентанілу між Канадою і США. Архітекторка хоче знати правду про причетність сина до наркосвіту. Професор університету стикається з несподіваними одкровеннями про фармацевтичну компанію, на яку працює. (І, здається, взяти під сумнів безпечність нового, виведеного на ринок знеболювального, яке "не викликає залежності", таки варто…)
Що чітко зрозуміло з “Трафіку”? Три головні сюжетні лінії у трилері об'єднують питання залежностей, жаги до швидкого заробітку та мафіозних кланів, — тих, які діють відкрито й тих, що ні. Також зрозуміло і навіть очевидно, що там, де великі гроші, є велика влада.
Решта асоціацій — доволі хаотичні, так само, як і враження після перегляду. Бо мало що по-справжньому “чіпляє”.
У цій американській драмі хлопці з легкою параноєю люблять швидкість, гроші та машини. Мовчазна героїня Лілі-Роуз Депп ненавидить всіх довкола. А далі — постійна нескінченна балаканина братків-ділків, нервозність жертв, досліди над мишами.
Але це точно не "Зараження" десятирічної давності, що з початком пандемії отримало скажений рейтинг через злободенність тематики. І це вам не "На голці" чи "Обличчя зі шрамом", а така, скажімо, більш науково-популярна історія про синдром лякливих мишей, якими виявляються люди у критичних ситуаціях, коли їхній розум захоплюють небезпечні речовини чи хворобливе бажання наваритися на чужих стражданнях. І так, для повного ефекту присутності все ж варто подивитися щось на кшталт "У всі тяжкі", бо за дві години ми маємо, сказати б, "прев'юшку".
На жаль, “Трафік” — не ефектна картина про те, як побудувати наркоімперію з нуля і не до болю в печінці вражаюча історія про важкі наслідки гри із забороненим плодом. Це щось середнє (принаймні за стилем подачі) між "Грою на пониження" та "Пральнею" Содерберга, у якій теж брав Ґері Олдмен. Але остання набагато цікавіше як змістовно, так і за художніми прийомами.
Фільм дещо безпорадний через те, що оперує усталеними кліше, типу "я не вбивав вашого сина — його вбили наркотики". А також через шаблон “доброго дослідника”, що діє на противагу “злим дядькам” з набитими брудними грошима кишенями. Багато лірики, себто діалогів, які обриваються "на півшляху". Замість того, щоб все більше наближати нас до розв'язки, вони просто давлять на емоції у парі з нагнітаючою музикою.
Зазвичай подібні сюжети виїжджають за рахунок вкраплень чорного гумору та близьких знайомств з основними персонажами. Так виникає емпатія. Ми розуміємо, що мотивує героїв вести саме такий спосіб життя. Тут же все презентується холодно, ніби ми здалеку слідкуємо за всім цим безладом. Ви заперечите: "А як же скандинави? Чому їм вдається у витриманому стилі захопити увагу?” Мабуть, все надто індивідуально. Плюс історії явно бракує темпу та хорошого сценарію.
Так, правдива манера оповіді має місце, хоча вона не справляє такого сильного враження, як кіно, де під кінець фільму ми вже по вуха закохані у поганця через заплутаний сюжет. У “Трафіку” в цьому плані все на своїх місцях: хороші — це хороші, а погані — однозначно погані, без романтизації.
Та в одному можна бути певними: багато хто думає, що зло десь далеко, поки воно не торкнеться нас особисто. Цей фільм про те, що небезпека завжди поруч, вона ходить тими ж вулицями, що й ви. Про те, що злочинцям світить те ж сонце, що й добродіям. Без зла ми не розуміємо цінності добра, а що занадто — те не ок. Тож не будемо влаштовувати вам словесного передозу — краще один раз побачити і або погодитися з нами, або зробити висновки самостійно.
Фото: Kinomania Film Distribution