Минув вже рік від моменту, коли театрам в Україні вперше заборонили покази живих вистав у зв’язку з пандемією. Сьогодні перформативний сектор вже звик до карантинної реальності, але добре знайомі нам обмеження залишилися.
Yabl вирішив розпитати зарубіжних і вітчизняних режисерів, дослідників і лекторів міжнародної лабораторії “Безпечний театр” про те, як комунікували театри з публікою під час карантину та що ж буде далі.
Ґай Біран
Театральний режисер і ментор, художній директор “Hazira” Performance Art Arena в Єрусалимі. Спеціалізується на сайт-специфік та документальному театрі. Поставив більше двадцяти вистав у різних жанрах та у різних просторах — вони були представлені на фестивалях в Ізраїлі та за кордоном. Навчає режисурі, акторству та руху в Академії візуального театру в Єрусалимі, Національній академії драми в Делі та Театральній академії Амстердаму.
Карантин для театру має не лише негативні конотації. Певною мірою це дуже добре для сфери (втім, не для її працівників, які втратили роботу). Це час відновити зв'язок з публікою, яка втратила довіру та інтерес до того, що театр може їй дати. Шанс для інкубації на шляху до відродження нових методів, а не для плачу та жалоби щодо втрати старих.
Вікторія Миронюк
Кураторка, перформерка, мисткиня, режисерка, дослідниця ритуалів, їхніх структур, меж та потенціалів у проєктах на перетині перформативних, партисипативних практик й візуального мистецтва. Освітній багаж: курс теорії культури у Києво-Могилянській академії, магістерська програма з сучасних сценічних практик й візуальної культури у Мадриді (MPECV), післядипломна програма з перформативного дослідження й сценографії в Брюсселі (A.PASS).
Пандемія, що трансформує наше уявлення про життя і смерть, здається, мала би остаточно вказати людству на його відповідальність за ті зміни клімату, до яких призводить наше ароґантське уявлення про власну видову вищість. Для театру, як на мене, ця критична ситуація мала б послугувати тестом на розуміння власної суті і zeitgeist ("дух часу" — Yabl). І тут йдеться не так про форми, які будуть випробовувати у зв'язку з можливими епідеміологічними обмеженнями, як про сенси, що будуть з'являтись на основі цього болісного уроку від природи. На жаль, українські реалії змушують передбачити, що більшість театрів і далі борсатимуться у постмодерній (чи навіть модерній) парадигмі, виправдовуючи своє визначення "театрально-видовищних закладів культури". Для них карантин стане прикрим непорозумінням у перманентному намаганні донести "прекрасне" до своєї аудиторії. Та мала частка сценічних митців і мисткинь, а також театральних курторів/ кураторок, які тримають руки на пульсі сучасної гуманітарної думки і глобальних процесів, можливо, спробують поекспериментувати зі способами розкриття теми зламу ієрархії, в якій людина з її проблемами була на п'єдесталі світового розвитку. Але, швидше за все, це будуть точкові "втручання", які не стануть визначальними в українському контексті.
Думаю, що непоганою вправою для перевірки власної професійної придатності у ці часи стала б спроба уявити собі дистопічну ситуацію, в якій ми вже не зможемо використовуючи звичні для нас ресурси, ситуацію, коли навіть перформативні проєкти онлайн стануть видаватись розкішшю. Що в такому разі може запропонувати митець/ мисткиня, щоб це не стало "бенкетом під час чуми"? Що театр може зробити для порятунку навколишнього світу і, відповідно, своєї цінності для людини?
Нік Акорн
Композитор та саунд дизайнер, який протягом останніх 6-ти років працює в галузі інтерактивного мистецтва. Нік є автором музики та саунд дизайну до різноманітних театральних вистав в Україні, Австрії, Німеччині та Англії. Нік був співзасновником колективу “Some Designers“, який протягом чотирьох років створював інтерактивні інсталяції для фестивалів та музеїв у Австрії, Німеччині та Італії. Зараз Нік є співзасновником Арт-Студії “Ninja Guru“, яка також працює з інтерактивними технологіями. Викладає в Університеті прикладних наук у Граці (FH Joanneum).
У зв'язку з сучасними заходами протидії розповсюдження covid-19, в більшості країн світу була обмежена або зовсім припинена работа театрів. Наразі, після року обмеження діяльності закладів, можно починати робити деякі висновки про позитивні та негативні наслідки розвитку театрів та мистецтва в умовах пандемії.
З одного боку, це не перший приклад в історії мистецтва, коли митцям та мисткиням потрібно було шукати нові способи, щоб продовжувати працювати. Існують ідеї, що начебто в таких умовах виникає маса геніальних та креативних рішень, які допомагають вирішити ті чи інші проблеми. Один з таких відомих мені прикладів — “Вистава в коробці” театру Нєфть. Я бачив та чув лише концепт цієї вистави, але сама ідея подібного рішення здалася мені дуже цікавою.
Проте, якщо подивитися на ситуацію більш загально, то зрозуміло, що позитивних прикладів дуже мало, а далися вони великою ціною. Немає сенсу порівнювати українську реальність з європейською, де митці та мисткині отримують фінансову підтримку від держави, яка надає їм можливість чекати кращих часів.
В Україні, на жаль, ще до пандемії були проблеми з фінансування незалежних театрів. У часи ж коронавірусу та карантину постає питання: скільки незалежних театрів залишаться та продовжать своє існування? Особисто я сподіваюся на позитивні зміни в майбутньому.
Макс Шумахер
Вивчав драматургію в Берліні та перформанс у Нью-Йорку. Він є співзасновником Post Theatre і працює режисером, драматургом, професором, а іноді й медіахудожником. Його роботи були створені та представлені у більш ніж 20 країнах світу з фокусом на Схід (Східна Азія, Східна Європа).
Існує багато різних категорій карантинних обмежень — в основному це ті, які пов'язані з установкою на дистанціювання, й ті, які мотивують аудиторію залишатися вдома і дивитися трансляцію чи записи вистав. Протягом одного року локдаунів і, отже, року викликів для театру, тут, в Німеччині, ми пізнали обидва варіанти. Повинен сказати, що я бачив чимало креативних відповідей на ці виклики.
Зараз багато театральних митців обирають не лише стрімити свої вистави безкоштовно (як у перший локдаун), але й продавати квитки на “живі” виступи, які паралельно пускають у стрім з інтерактивними опціями. Поки що, на мій погляд, ці спроби використати інтерактивність не були надто успішними. Як глядач, я спілкувався в чаті з іншими учасниками, і в якийсь момент ця комунікація ставала більш цікавою за саму виставу, що її ми мали дивитись, або ж я відчув себе змушеним брати участь у виставі і через це мені було некомфортно.
Хоч я і відкритий в театрі до нового, дотепер я не зміг побачити гарне співвідношення поетичності та комунікації в цих досвідах. Завжди було надто багато розмов про те, що саме має робити глядач технічно, і зрештою дуже мало чуттєвої винагороди.
Перегляд вистави у zoom може бути цікавим для аудиторії, яка не повинна дивитися у ці ж віконця zoom цілий день на роботі. Під кінець робочого дня пропозиція споглядати у вже звичній сітці zoom на акторів не резонує тобі. Це теж саме, якби технічний персонал при традиційному відвідуванні театру протягом 30 хвилин пояснював вам, як працюють світло та звук, як ви повинні поводитися на своїх місцях.
Оскільки пандемія ще далека від свого завершення, я впевнений, що ці ранні помилки можуть призвести до більш якісних вистав з використанням відеоконференцій, в яких ми побачимо необхідний баланс роботи з аудиторією та поетичності.
Фредерік Поті
Режисер, продюсер, митець, в минулому директор фестивалю вуличного театру та нового цирку в Авіньйоні, Festival Villeneuve en Scène, адміністративний директор THÉATRE DE LA MASSUE, Ніцца, Франція, член Advisory Committee IETM.
Чи є безпечний театр досі театром? У всьому світі театральні діячі думають, як втримати на плаву свою діяльність, незважаючи на пандемію. Багато країн не забезпечують достатнього фінансування мистецьким колективам. Тому питання виживання митців, природно, поєдналось з питанням підтримки культури загалом.
Як ми можемо продовжувати говорити про театр без можливості збирати публіку в одному фізичному просторі? Як ми можемо підтримувати зв'язок, який не викривляє той зв'язок, що є між митцем та публікою? Як ми можемо продовжувати говорити про театр, коли використання відеозасобів вимагає від над використання точки зору з місця глядача?
Багато відповідей на ці питання прийшли з використанням дігітальних рішень. Або для живої трансляції, або для трансляції вже записаного контенту.
Наприклад, Фестиваль Santiago a Mil у Чилі створив платформу для розповсюдження контенту, яка чергує живий запис і архіви — вона націлена стати Нетфліксом південноамериканських концертних виступів. Можна також змішувати різні медіа, як це робили Rimini Protokoll. Вони пропонують репліку їхнього виступу, яку відтворює реалістичний робот у великому приміщенні, з дотриманням дистанції.
Théâtre de la Massue пропонує (через свій проєкт Europe Creative INEUPUP) щось середнє між театральним представництвом та відеоіграми — це дозволяє викликати обмежену аудиторію віч-на-віч паралельно з розвитком відеогри, що, у свою чергу, дозволяє зустріти віддалену аудиторію.
З цих кількох прикладів реакції на період випливає те, що потреба в театральності не розмивається за відсутності вистав (можливо, лише на даний момент) і що кожна пропозиція відновленої театральної вистави викликає цікавість та ентузіазм. Ба більше! Це вимушене переосмислення має використовуватися для завоювання нової аудиторії за допомогою нових чи старих засобів масової інформації в інноваційний способ. Отже, "безпечний театр" буде не тільки дешевим театром, що подолав неможливість живої гри, але й таким, що може виконувати “конфісковані” функції театру, готуючи публіку до днів, коли свобода повернеться.
Нагадаємо, восени в Харкові проходила лабораторія “Безпечний театр”, присвячена потенціалу обмежень, що виникли в секторі у зв’язку з пандемією. Перед учасниками і учасницями, спікерами та спікерками стояло завдання: усвідомлюючи ризики, навчитися думати про карантинні обмеження як про можливості й спробувати ці можливості зафіксувати з точки зору їх креативного потенціалу.
За результатами лабораторії проєкт випустив методичку, що включає юридичні, технічні та мистецькі аспекти роботи театрів в нових умовах — вона є у вільному доступі, тож будь-яка компанія може нею скористатись.
Переглянути методичку можна за лінком: https://paradefest.com.ua/laboratory/book