В грудні на СТБ виходить довгоочікувана екранізація роману-бестселера Наталі Гурницької — «Кава з кардамоном». Творча група (режисерка — Марина Степанська, головні ролі — Олена Лавренюк, Павел Делонг) позиціює проєкт саме як кіносеріал, що розповість непросту історію кохання дівчини Анни до польського шляхтича Адама на фоні революцій «Весни народів».
Схоже, на телеглядачів і фанів письменниці чекає щось неймовірне: українські та польські зірки, розкішні сцени в історичних будівлях Києва та Львова, а також українське міське життя ХІХ століття, яким його ще не бачили.
Ми зустрілися з художницею Вікторією Шостак, що створювала образи героїв, та розпитали її про нешаблонне зображення українців, роботу з зарубіжними акторами та індивідуальний підхід до створення костюму.
Вікторіє, з чого для вас почалася робота в цьому проєкті?
Спершу скажу, що я ніколи раніше не працювала художницею по костюмах. Але задовго до «Кави з кардамоном» я була знайома з Оленою Лавренюк (виконавиця головної ролі та шоураннерка — Yabl): ми працювали разом над багатьма образами і для кіно, і для сцени, і для життя.
Олена запросила мене на зйомки тизера, де я брала участь як художниця з гриму. Тоді я також багато спостерігала за тим, як працюють над костюмами художники, аби розуміти, звідки саме такі сукні, чому саме така стилістика.
«Кава з кардамоном» — це мій дебют у сфері створення костюмів для кіно.
Останній раз я шила сукні ще для ляльки Барбі!
В дитинстві я обожнювала цим займатися — різала всі штори, мамині сукні. Тоді я гралася з образами й не могла навіть уявити, що колись буде нагода повторити це в реальному житті, тобто створити фантастичні костюми вже для дорослих героїв масштабного історичного кіно.
А чим ваш підхід відрізняється від підходу інших художників?
Мабуть, наша кіноіндустрія зустрічається з таким чи не вперше: як художниця я бачу образи героїв та героїнь цілісно. Це і зачіска, і костюм, і деталі, що личать саме цьому персонажу — все разом. Зараз у роботі над «Кавою з кардамоном» я об'єдную два департаменти — як художниця з гриму і художниця по костюмах.
Для нас з Оленою Лавренюк дуже важливо створити костюмом атмосферу. Не просто одягнути людину в щось, аби це відповідало історичній епосі, а зробити так, щоб вбрання у фільмі задавало настрій.
Олена Лавренюк та Павел Делонг
Наприклад, нам хотілося, щоб наші героїні сприймались глядачами як красиві жінки. При цьому, якщо просто заглибитись в суху історію костюму, то можна побачити, що далеко не всі тогочасні силуети прикрасили б сучасну жінку. Я шукала для себе гармонійне поєднання того, що красиво сьогодні, й того, що було красиво тоді.
Це було моїм основним завданням — створити костюм, що мав би красивий та історично правдивий вигляд.
Дорота Делаг та Бартек Каспшиковський
Розкажіть, якими були перші образи, ескізи? Перша сукня, пошита для серіалу?
Наперед хочу сказати, що на проєкті працює велика команда костюмерів, і я сама не малюю, а створюю костюми шляхом моделювання. Мої кравчині моделюють, наприклад, шаблон сукні — приблизні спідниця, ліф, рукав — і ми їх приміряємо на конкретній людині, яка буде це все носити. І вже враховуючи її тіло, пропорції, колір волосся, відтінок шкіри, ми створюємо ідеальний силует, тобто приколюємо шпильками на людині всі форми: форму рукава, талії, воланів тощо.
Особисто я дійшла думки, що найефективніший спосіб створення сукні — це якраз моделювання на конкретній людині, з конкретною тканиною.
Що також дуже цінно: костюм підтримує акторів у грі, дозволяє перенестися у час, ситуацію. Я намагаюся створювати вбрання так, аби актори також почувалися в ньому комфортно, враховую їхню пластику.
Серед перших костюмів, напевне, був увесь траурний ряд — сукні для героїні Олени Лавренюк. Саме з них ми починали роботу.
Олена Лавренюк
А у вас є улюблені образи — приклади того, як сукня ідеально «зійшлася» з актором, сценою, атмосферою?
Я не можу обрати якісь конкретні! В кожну сукню я вкладаю себе — це як обрати улюблену дитину! Всі образи дуже різні, ми старалися створювати їх так, аби вони не були схожі між собою, але водночас завжди резонували з характером героя.
В кожного персонажа є своя арка костюму: його дорослішання, етапи, життєві труднощі, що трапились йому на шляху, — вони теж показані в костюмі.
Дорота Делаг та та Бартек Каспшиковський
Розкажіть про команду. «Кава» — це масштабний проєкт, я знаю, що одних лише акторів масових сцен у Львові було понад 200 осіб.
Ми працювали в екстремальних умовах, у період локдауну, мали півтора місяця на створення 350 костюмів! Крім того, було дуже багато ручної праці: вишивки, розшивання бісером, камінням, тобто складна декоративна робота. Виходить, на нас працювала справжня костюмна армія!
Що для вас є найцікавішим у проєкті?
Для мене «Кава з кардамоном» — це шанс показати українців модними й сучасними.
У серіалі ми хочемо зламати шаблон і дати зрозуміти, що в Україні у XIX столітті теж були люди, що добре одягалися, добре заробляли, мали можливість носити красивий європейський одяг, виписувати собі кравчинь з Франції. Це правда, але це не так часто можна побачити у вітчизняному кіно.
Наші герої нічим не гірші за тогочасних французів, поляків. Як і зараз: можна приїхати в будь-яку європейську країну і побачити, що ми, українці, десь так само вдягаємось, маємо смак, так само освічені та вміємо працювати.
Павел Делонг
Я ретельно готувалася до проєкту, читала сценарій, вивчала міський роман. Мені також було дуже приємно, коли пані Наталя Гурницька (авторка роману «Мелодія кави в тональності кардамону» — Yabl) приходила до нас майданчик і коментувала «Боже, яка сукенка, я її такою собі й уявляла!». Або я перейнялася матеріалом, або ми з нею були на одній хвилі, але вона кожній сукні раділа, ніби дитині!
Олена Лавренюк
А як вам працювалося з акторами?
З Оленою Лавренюк ми працюємо разом вже давно і, як правило, розуміємо одна одну з перших слів. Але для мене було здивуванням, коли Павел Делонг (він дуже скрупульозний в усьому, що стосується костюму!) сказав, що вперше за всю свою кар'єру «відпочиває на костюмах» в історичному серіалі — йому все подобається. Він навіть захотів, аби йому подарували один сюртук!
Які у вас були референси? На що орієнтувались?
Для мене основним референсом був живопис того часу. Я передивилась майже всі серіали, дія яких відбувалася у ХІХ сторіччі, але все ж дійшла думки, що мій орієнтир — живопис. Як приклад можна згадати роботи Франца Ксавера Вінтерхальтера.
Часто я просто сиділа в мережі, знаходила якусь деталь на тій чи іншій картині й, відштовхуючись від цього фрагменту (бант, драпірування тощо), створювала сукню.
Олена Лавренюк
Розкажіть більше про тканини, матеріали, які використовуєте. Будуть у серіалі дуже дорогі сукні?
Є сукні з матеріалу, що, умовно коштує 40 гривень за метр, і вони мають не гірший вигляд, ніж ті, що шилися із тканини ціною 70 євро за метр. Але це історія навіть не про ціни, а про те, що ми зайшли в проєкт у період локдауну, коли все було зачинено. І в нас немає таких бюджетів, як у Голлівуді, де команди можуть собі дозволити навіть спеціально створювати тканини, замовляти одяг у брендів. Мені б дуже хотілося, щоб і в нас колись були такі можливості — створювати не просто костюми для кіно, а цілі витвори мистецтва!
Ми загалом дуже серйозно працювали над колористикою кадру. Наприклад, замовляли тканини з Італії для того, аби колір сукні відповідав інтер‘єру і відповідав людям, що знаходяться в цьому ж кадрі паралельно.
Олексій Гладушевський
Наостанок — назвіть улюблені стрічки, де, на вашу думку, просто шикарна робота з гримом та костюмами.
Якщо говорити про класику, то, звичайно, я дуже люблю «Віднесених вітром».
«Анна Кареніна» з Кірою Найтлі — це такий мікс сучасного й історичного, неординарне кіно, що більшою мірою нагадує театральну постановку, ніж фільм. Ця театральність там у всьому: в атмосфері, в музиці. У цій стрічці порушили багато історичних канонів! Але результат захоплює: коли візуальна складова відповідає завданню, яке поставив режисер, та атмосфері, ти в це віриш.
Анна Чесляк
У фільмі Джо Райта якраз є елемент, який для мене був важливий: якщо я розуміла, що якийсь капелюшок, так, історично достовірний, так, його тоді носили, але він абсолютно нічого не говорить про людину, яка в ньому зараз, я відмовлялася від таких варіантів. Я могла купити якусь тканину, прикласти її до актора і зрозуміти, що ось ця жінка з таким характером ніколи у житті цього не одягне. Це не в її стилі просто. Так само, як не в моєму стилі вийти по хліб на підборах.
Спершу я намагалася зрозуміти, хто ця героїня, що стоїть переді мною, і потім загадувалася над питанням, що б вона надягла, як би себе прикрасила, що б носила на пальці або у волоссі, яку б сумочку взяла. Із відповідей на ці питання і народжувались наші герої.
Фото: пресслужба «Кави з кардамоном», Олександр Пілюгін