Останні вихідні стали тріумфальними для молодої режисерки Хлої Чжао, яка зняла нашумілу “Землю кочівників”: кінопремія BAFTA нагородила стрічку одразу у чотирьох номінаціях. Ця перемога — прекрасне доповнення до колекції нагород: раніше фільм вже отримав “Золотого лева”, “Золотий глобус”, а також численні статуетки від кінокритиків. Попереду в картини боротьба за премію “Оскар” (нагородження 25 квітня) і у цьогорічних перегонах вона є одним з фаворитів!
Якщо ви ще не переглянули стрічку, Yabl розповідає, чому варто почути й побачити історію героїні Френсіс Макдорманд, яка веде життя на колесах.
Епоха фрілансу і нестабільності vs кочівництво
Тема кочівництва близька нам не тільки з сюжету цієї своєрідної притчі-роудмуві. Кочовим стилем життя можна вважати й те, що все більше людей у наш час не мають власного житла — ми винаймаємо. Бо із зарплати менеджера середньої ланки можна накопичувати кошти до пенсії.
Ми живемо у час фрілансу, коли працювати можна з будь-якого куточка світу. Що зручно і водночас моторошно, адже після закінчення чергового проєкту чи контракту ти без власних фінансових заощаджень буквально опиняєшся на вулиці. Трудова книжка? “Ні, не чули”, — саме такою буде відповідь багатьох міленіалів, що, у свою чергу, відсилає нас до теми прекарності. Але чому ми говоримо тільки про молодь? COVID 19 змусив багато організацій замислитись над кількістю працівників і значно скоротити штат. Звідси депресії, невпевненість у наступному дні, в найбільш песимістичному варіанті навіть самогубство, в оптимістичному — пошук нової роботи.
Ми ж знаємо, що попри модні соціальні програми для людей літнього віку, у більшості випадків роботодавці віддають перевагу молодим та енергійним. І це ми ще не згадуємо локальні конфлікти та біди на кшталт зони АТО... Словом, світ “ковбасить” не на жарт!
Кадр з фільму
Ще Чарльз Дарвін, який жив два століття тому, заповів, що “виживає не найсильніший і не найрозумніший, а той, хто краще пристосовується до змін”. Тож всі якось намагаються пристосовуватись. Навіть у наш, здавалося б, дуже цифровий і демократичний час, у світі, що дозволяє працювати й замовляти будь-які речі, не виходячи з дому, найпростіші блага можуть собі дозволити далеко не всі. У кризові часи збільшується прірва між бідними й багатими, середній клас все більше “розмивається”, а ми все гостріше відчуваємо на собі правило природи, де виживає найсильніший.
Ну і, нарешті, переходимо до головної проблеми (та її вирішення) американсько-німецької драми “Земля кочівників” китайської режисерки Хлої Чжао! У 2011 році велика корпорація закриває шахту, розташовану в маленькому місті в штаті Невада, що призводить до масового відтоку місцевих жителів з регіону. Коли 60-річна Ферн позбавляється постійної роботи, жінка переобладнує особистий фургон в будинок на колесах: це дозволяє їй вести кочовий спосіб життя, подорожуючи по США і заробляючи сезонним підпрацюванням. У своїй непередбачуваній пригоді Ферн зустрічає нових друзів, а також вчиться навичкам виживання і самостійності на шляху, поступово осягаючи премудрості кочового життя у сучасному світі…
Автобіографічна рефлексія як лейтмотив стрічки
Для довідки. Режисерка Хлоя Чжао зростала, навчалася та формувалася як особистість у Пекіні, Великобританії та Лос-Анджелесі. Її батько став топ-менеджером успішної металургійної компанії Shougang Group. Пізніше працював у галузі нерухомості та інвестицій. Її мати працювала в лікарні. У 14 років Чжао пішла до школи-інтернату у Великобританії, де вивчила англійську мову.
Закінчила середню школу в Лос-Анджелесі, де жила одна в однокімнатній квартирі. Згодом ще раз переїхала східніше для навчання на бакалавраті, щоб закінчити політологію у Холіок, Массачусетс. Та після виконання дивних робіт Хлоя зрозуміла, що її більше тягне до людей, ніж до політики. Тому поїхала до Нью-Йоркського університету для отримання кіноосвіти.
І в той час як решта однокурсників обговорювали свої проєкти, Хлоя брала і робила кіно! Із такою біографією, здається, відсилки до сюжету дуже прозорі, правда?
Мультикультурність як основа США (світу)?
США — це країна, де знайдеться місце кожному. Знають навіть діти. Звісно, не без того, що зараз темношкірі обурюються, коли європеєць хоче перекласти їхню поезію, бо тільки темношкірі мають право це робити, повертаючись до того, по суті, з чим борються.
Чжао ж у дещо документальному стилі говорить не про це. Вона прагне повернутись до витоків і подивитись на “людське обличчя” Америки як маленьку модель суспільства загалом. Бо проблеми, якщо мислити глобально, у всіх схожі. Як і приводи бути щасливими.
Кадр з фільму
Висока оцінка кіноспільноти
Стрічка вже отримала "Золотого лева" — головну нагороду Венеційського кінофестивалю, де її показали вперше, а попереду ще 6 номінацій “Оскара”! Підозріло, бо соціальна тематика? Побачимо. Краще зробіть власні висновки після перегляду. Але, до слова, переможці нещодавнього “Греммі” — це просто no comments, бо політизація мистецької премії тут прямо дуже очевидна. Так чи інакше, у наших головах "кліше “Оскар”" добре вкорінилося як відзнака чогось достойного, тож побажаємо творцям кіно удачі!
Справжня і органічна Френсіс Макдорманд
Сказати, що Френсіс Макдорманд органічна у цій ролі — це нічого не сказати. Їй не вперше грати знедолену у розумінні суспільства, але не нещасну, сильну жінку, що в складних умовах самостійно бореться за справедливість та гідне життя і місце у шаленому світі з викривленими цінностями.
Френсіс встигла прогриміти у ролі вагітної поліцейської у “Фарго”. Та й не треба ходити так далеко, варто згадати хоча би шалену драму-комедію “Три білборди за межами Еббінга, Міссурі” від Мартіна Макдони, що увійшла до списку 250 найрейтинговіших фільмів IMDb та отримала безліч престижних профільних кінонагород (серед них три “Золотих глобуси” і два “Оскара”). Категорія, в якій перемогла Макдорманд — “Найкраща жіноча роль”.
Френсіс Макдоманд, кадр з фільму
Та й об'єктивно, без прив'язки до якихось призів і відзнак, ще з тих часів, коли кінотеатральній публіці брати Коени відкрили ім’я Френсіс Макдорманд, всі зрозуміли, що це “своя у дошку” дівчина. Не гламурна, не “натягнута” ботоксом чи іншими б'юті-примочками, з природним волоссям та шкірою. В індустрії вона вже майже 40 років!
Звісно, ми не перерахували всі чесноти і цікаві ходи “Землі кочівників”, але щиро сподіваємось, що ви це зробите самостійно і в процесі отримаєте справжнє задоволення. Отож, запасаємось терпінням, чекаємо на вихід стрічки на великих екранах і до нових розмов після “Оскара”!
На обкладинці: Френсіс Макдорманд та Хлої Чжао