Ми постійно дивимось західні стрімінгові серіали від Netflix, Amazon, Apple TV+, Disney+, HBO та Hulu. Проте, погодьтесь, дуже хотілося б обговорювати із задоволенням не тільки зарубіжний багатосерійний контент, а й вітчизняний. Якщо повнометражне кіно в Україні вже потроху починає вставати з колін (а інколи йому навіть вдається бути конкурентоспроможним на міжнародній арені), то з серіалами далеко не все так радісно.
Що потрібно для якісних серіалів і чому в нас цього немає — спробую розповісти простою мовою.
З чого взагалі народився цей текст? Як сценарист, я одного разу запропонував продюсеру ідею для серіалу, на що він відповів: “Це, звісно, круто, але ж ти розумієш, що тут таке дивитися не стануть? В нас телебачення працює зовсім по-іншому, ми тобі не Netflix, де є можливість втілювати сміливі концепції. Глядач звик до конкретних сюжетів!”.
Прогнозуючи всі ці “Але ж в нас є...” від аудиторії тексту, одразу скажу, що так, ми дійсно маємо кілька прикладів якісних, абсолютно нестандартних для українського телебачення робіт, які дивишся з великим задоволенням, а інколи навіть і по кілька разів. Справді, наші “Перші ластівки”, “Спіймати кайдаша”, “Схованки”, “Абсолютно брехлива історія” — дійсно привід для гордості та добрий знак того, що ми потроху рушаємо з місця. Проте, з телебаченням все набагато складніше, ніж з кіно-театральним процессом. У кожного телеканалу є своя аудиторія, за яку тримаються не тільки продюсери, а ще й акціонери з рекламодавцями. До прикладу, умовний “Донбас” Лозниці може нічого й не зібрати в прокаті, але отримати престижні нагороди в Каннах та на інших фестивалях і вважатися перемогою, адже світова престижність компенсує касові збори. З телебаченням така історія не спрацює. Якщо телеканал втрачає свою аудиторію, то страждають прибутки акціонерів та власників. Саме тому на українському ТБ так рідко погоджуються на експеримент, надто коли мова йде про виробництво серіалів.
Кадр з серіалу "Перші ластівки"
Якщо український глядач звик дивитися дешеві серіали про ментів чи мило з однотипними назвами на зразок “Колір помсти”, “Колір пристрасті” та “Нитки долі”, то в більшості своїй продюсери телеканалів і будуть випускати саме такий контент. З одного боку, їх важко звинуватити, адже телебачення — це великі грош і ризики, цілі алгоритми та схеми, за якими працюють люди.
Що ти зробиш, якщо народ дійсно дивиться подібне з великою радістю?
З іншого боку, проблема в тому, що саме телеканали ці роками у глядача підтримують, налаштовуючи на свій формат. І поки на заході всі дивилися “Друзів”, “Секс і місто”, “Клан сопрано” та “Твін Пікс”, ми спільно з Росією годували людей контентом в дусі серіалу “Ундіна”.
І ось після 2014 року все наче мало б змінитися, ми мали б перестати кликати російських акторів на головні ролі та почати створювати свій власний унікальний продукт. На превеликий жаль, реалізувати це повною мірою не вдалося. Звісно, ситуація з копродукціями та експортом змінилася, але форма та подача контенту залишилися такими ж, як і раніше. Через це можна інколи побачити нове українське мило на екрані з плашкою “Росія 1” чи “НТВ”. І ні, не потрібно звинувачувати в цьому акторів, адже все це знімається в Україні, українськими режисерами, українським продакшеном, українськими студіями. Просто ці “твори” заздалегідь роблять для продажу. Війна війною, але керівництво каналів не хоче втрачати такий великий ринок, як Росія, як би цинічно та сумно це не звучало.
Каст серіалу "Спіймати Кайдаша"
Тим не менше, навіть наші “сусіди” вже зрозуміли, що потрібно робити свої стрімінгові платформи з унікальними проєктами. І якщо придивитись, то російські інтернет-платформи таки досягають успіхів у цьому сегменті. Деякі проєкти, такі як “Епідемія” від Premier, потрапляють на Netflix з англомовною адаптацією, емблемою “N” на постері та роблять в США високі рейтинги (а потім у своєму твіттері про них пише, наприклад, Стівен Кінг!). Це не означає, що я агітую детально вивчати російський ринок — я намагаюся підвести до думки про те, що українському серіальному виробництву вкрай необхідні стрімінгові платформи.
Ми вже розібралися з тим, що наші телеканали — це складна система, яку майже нереально різко змінити. Але якщо ті самі канали візьмуть та створять окремі інтернет-платформи, з'явиться можливість писати та знімати без ряду обмежень. Врешті-решт, саме контент для платформ і може вивести українську серіальну індустрію на новий рівень! Тут вже не стоятиме питання рейтингів та нагодованої аудиторії. Інтернет-платформи — це переважно майданчики для тих, хто або зовсім не дивиться ТБ, або звик до різних нестандартних історій, божевільних концепцій від Netflix та HBO. Тут не потрібно буде берегти нещасного глядача від експериментів, що змусять вимкнути серіал з бажанням піти до церкви через занадто відверті сцени сексу або насилля.
Але тут ми зіштовхуємось з іще двома питаннями, які ускладнюють цей, здавалося б, зрозумілий процес створення українського Netflix. По-перше, у свідомого глядача немає довіри до українських фільмів та серіалів.
Навіщо переглядати українське, коли є американське?
Він звик, що українські серіали — це “Нитки долі” чи “Школа” від 1+1. По-друге, немає культури та звички платити за контент навіть на західних ресурсах. Набагато ж легше дивитися все на піратських HDrezka чи Baskino! Тому власники каналів можуть цілком логічно запитати “Оце я зараз відкрию свою платформу, витрачу купу грошей, заплачу молодим та крутим сценаристам, але в чому сенс?”. Питання дійсно конструктивне і складне, але і воно, в принципі, вирішується.
Кадр з серіалу "Секс, інста і ЗНО"
Для початку потрібно робити так, щоб глядач захотів подивитися серіал, і це питання маркетингу. Ось я, наприклад, теж скептично ставлюся до ТБ, але коли у свій час вийшов трейлер “Перших ластівок”, я схопив себе на думці, що мушу це побачити. До початку другого сезону я вже рахував дні і реально чекав моменту, щоб прийти додому ввечері та увімкнути епізод. Тобто, якщо вкластися в піар-кампанію серіалу, реально побороти скепсис: крутий трейлер, різні вірусні матеріали, стильні постери, обговорення — шляхів якісного просування чимало, головне знайти справжнього спеціаліста в цій галузі. Проєкт, досвід якого можна взяти до уваги — спроба каналу 1+1 зробити щось схоже на стрімінг з власним порталом і серіалом “Секс, Інста та ЗНО” Антоніо Лукіча. На жаль, хоч яким перспективним не був серіал, але “плюси” все “змазали”: у серій не було реклами, проєкт не розкручувався в мережі, творці навіть не використовували типове “Від режисера фільму “Мої думки тихі”, а ті, хто таки чекали на вихід, зіштовхнулися з нерозумінням, як саме працює платформа. Коротше кажучи, перед нами — ряд помилок у проєкті, який справді міг вистрілити.
Щодо інших інструментів — також потрібно моніторити всі піратські сайти і банити злиття продукту, аби в глядача не було можливості переглянути серії безкоштовно. Ну і більш складна штука, але цілком реальна — створювати контент такого рівня, щоб його після прем’єри хотіли придбати умовний Netflix, або ж запрошувати іноземних партнерів та знімати в копродукції. (Один такий серіал ми і створили нещодавно спільно зі словаками — “Слов’яни”, і скоро він мусить вийти в Україні).
Підсумовуючи все це, скажу, що прекрасно розумію, наскільки подібні задуми не просто реалізувати на практиці.
Однак навіть останні кілька років показали, що якісний український контент у різних сферах — не міф, а реальність. Реально як знаходити для нього спонсорів, так і формувати талановиті команди, і заохочувати споживання. І якщо ми дійсно бажаємо створювати продукт світового рівня, то рухатись потрібно саме в напрямку експерименту, нових форматів і розвитку нових аудиторій. Інакше словосполучення “український серіал” так і буде викликати у всіх сумні асоціації.