Класика та рок-музика мають більше спільного, ніж здається! Адже рок — це стан душі, а не просто музичний стиль. Ми впевнені, що серед класиків також є багато рок-зірок. І їхні імена — так само, як імена деяких рок-музикантів — занотовані на золотих сторінках музичної історії не тільки через музику, а й через знамениті вчинки.
Yabl вже розповідав про дивацтва Моцарта, Оззі Осборна, Еріка Саті та Кіта Річардса. Сьогодні дізнаємося більше про Бетховена, Баха, Джима Моррісона та Френка Заппу!
Людвіг Ван Бетховен
У багатьох це ім’я асоціюється лише з “Місячною сонатою” та “П’ятою симфонією” (часто пізнання закінчуються першими "Та-та-та-таааа!"). Більш досвідчений слухач знає, що Бетховен рано втратив слух і більшість власних творів, які принесли йому славу, він написав, будучи глухим. На цьому переважно завершуються всі короткі біографії у підручниках із музики. Але що насправді історики та біографи цього видатного німецького композитора говорять про нього?
Якщо зануритися не в геніальність творів пана Бетховена, а в особисте життя, то ви почуєте одне й те саме від всіх — Бетховен мав кепський характер. І якщо говорити відверто, то “кепський” — це надто м’яко сказано.
Незважаючи на доволі широку популярність та успіх серед своїх сучасників, композитор нехтував правилами гігієни і вдягався досить недбало. Не спорожнений нічний горщик під роялем, недоїдки серед партитур, скуйовджена шевелюра і заношений халат — таким, судячи з численних свідчень, був Бетховен. Життєрадісний юнак з віком і під впливом недуги перетворився на непростого неприємного персонажа.
Бетховен також був доволі егоцентричним, що є поширеною тенденцією і серед рок-зірок. Про це свідчать наступні випадки. Одного разу композитор гостював у князя Ліхновського. Князь захотів, щоб Бетховен зіграв перед присутніми. Останній відмовився. Ліхновський почав наполягати і навіть наказав виламати двері кімнати, де замкнувся музикант. Обурений композитор покинув маєток і повернувся до Відня. На ранок Бетховен відправив Ліхновському листа: «Княже! Тим, чим є я, я зобов'язаний самому собі. Князів існує і буде існувати тисячі, Бетховен же — тільки один!».
Людвіг був також педантом зі своїми ритуалами. Найвідоміший з них — заварювання кави. За словами дослідників, Бетховен був переконаний, що 60 — саме те число зерен, яке потрібно для приготування ідеальної чашки кави.
Джим Моррісон
Джеймс Дуглас Моррісон — американський поет, співак, автор пісень, фронтмен групи The Doors і один із найвідоміших музикантів 60-х, чия творчість актуальна донині. Та запам’ятався він не лише творчістю, а й епатажними вчинками протягом всього свого короткого життя.
Вже у школі одним з улюблених жартів Джима Моррісона було удавано непритомніти на сходовому майданчику і лежати, створюючи тисняву. Це називалося “великий жарт Джиммі”. У студентські роки у Джима і його друзів була незвична розвага — змагання із крадіжки книг з магазину. Перемагав той, хто протягом години виносив найдорожчу з книг.
За своє життя Джим Моррісон був заарештований поліцією принаймні одинадцять разів! Серед звинувачень — порушення громадського порядку і непристойна поведінка, публічне пияцтво, опір при арешті, оголення і вживання ненормативної лексики на публіці. Моррісон став першим в історії музикантом, якого заарештували прямо на сцені: це сталося 9 грудня 1967 році у Нью Хейвені, Коннектикут.
Коли в грудні 1967 року він впав зі сцени в Shrine Auditorium, це було частиною художнього задуму. Джим заздалегідь сказав партнерам по групі, що збирається напитися якомога сильніше, щоб потім не відповідати за себе. Це мав бути свого роду п'яний маніфест.
Звісно, такий стиль життя не міг не вплинути на здоров’я музиканта, внаслідок чого він помер у віці 27 років.
Йоганн Себастьян Бах
Він був нащадком славетного музичного роду Бахів, проте життя складалося не як гадалося. У віці десяти років він став сиротою, а опікуватися ним почав брат, який теж був музикантом і виростив Йоганна Себастьяна справжнім віртуозом та мультиінструменталістом свого часу.
Незважаючи на любов до музики, композитор був далеко не янголом. Баха вважали запальною людиною, він часто зривався на своїх колег. Міг кричати, рвати ноти і ламати інструменти. І доволі часто притягувався до відповідальності перед законом.
Відомий такий випадок. 5 серпня 1705 року Себастьян Бах близько десятої години вечора проходив через Ринкову площу. Коли порівнявся з ратушею, із ним привітався Генріх Гайерсбах. Будучи незадоволеним якістю музикування, Бах прилюдно назвав Гайерсбаха "Zippelfagottist", що означає "фаготист-пискун". Далі показання сторін розходяться. Бах стверджує, що з Гайерсбахом були п'ять його товаришів. Всі спеціально чекали на нього пізньої години, щоб побити. Вони були напідпитку та озброєні кийками. Гайерсбах першим вдарив Баха по обличчю і обізвав "сучим сином". Гайерсбах заявив, що бійку розпочав Бах, вихопивши невеликий плоский кинджал.
Вже наступного року 21-річний Себастьян запросив незнайомку на верхні хори церкви, де був його орган. Бах стверджує, що метою запрошення була робота над його новим твором, а дівчина, ім'я якої він відмовився назвати, виявила готовність виконати вокальну партію. У той час жінкам не можна було співати в церквах і його запрошення було розцінене як злочин. Проте в подальшому він таки зміг вибороти право на виконання хоралів для жінок.
Окрім імпульсивності та проблем із законом, у композитора було доволі ексцентричне гастрономічне уподобання. Він дуже любив їсти голови оселедців. Існує легенда, що він їх полюбив нібито після того, як голодуючи знайшов велику купу голів, викинутих на вулицю. Але риб’ячі обрізки були з сюрпризом. Кожна голова містила в собі по золотому дукату, що допомогло йому не бідувати досить довго.
Френк Заппа
Головний музичний троль ХХ сторіччя завжди на слуху. Ви могли не чути його пісень, але скоріше за все бачили багацько фотографій худорлявого чоловіка з довгим чорним кучерявим волоссям, розкішними вусами та маленькою борідкою під нижньою губою (пізніше цю форму вус так і стали називати — “Заппою”).
Неможливо говорити про нього, не згадавши їдкий гумор, парадоксальний склад розуму і невід’ємну схильність до шокуючих висловлювань і провокацій. Ще у 1960-ті Френк Заппа став символом бунту. У хіпі-комунах популярною була фотографія музиканта зі спущеними штанями на унітазі — утвердження бунтарства і повного нехтування правилами гарного тону.
У 1969 році Заппа виступив як затятий пропагандист групи The Shaggs — трьох дівчаток-підлітків, які не вміють співати і грати на музичних інструментах. Просто їхній батько вирішив об'єднати доньок в групу і зробити їх "багатими та знаменитими". Над ними відверто сміялися, але підтримка зачарованого їхньою наївною простотою Заппи зробила бенд культовим феноменом. Анітрохи не вагаючись, він заявляв, що Shaggs "краще, ніж Бітлз”, а їхню платівку Philosophy of the World називав третім зі своїх улюблених альбомів.
У середині 1980-х переконаний лібертаріанець Заппа був на самому вістрі протидії кампанії, організованої майбутньою "другою леді" Америки Мері "Тіппер" Гор і заснованим нею "Центром батьківського контролю за музикою". Боротьба між пуристами на чолі з Мері Гор і бунтарями на чолі із Заппою розгорілася не на жарт. У ході боротьби 1985-го Заппа випустив альбом Frank Zappa Meets the Mothers of Prevention ("Френк Заппа зустрічає матерів-огородительок"), що обіграє назву його групи Mothers of Invention. Пуристи перемогли і на знак помсти абсолютно абсурдно навісили ярлик Parental Advisory на наступний, чисто інструментальний (!) альбом Заппи Jazz from Hell.
Також музикант здобув широку популярність завдяки своїм висловлюванням на кшталт «Джаз не помер, просто він дивно пахне», «Єдина різниця між релігією і сектою — в кількості нерухомості, якою вони володіють», а також «Говорити про музику — все одно що танцювати про архітектуру».