Світовий кінопрокат потроху оживає, і цьому можна лише порадіти. Мабуть, зокрема через це прем'єра драматичного трилера «Ті, хто бажають моєї смерті» (що вже чотири дні у вітчизняному прокаті) викликала неабиякий інтерес – Тейлор Шерідан у режисерському кріслі та дуже заманливий акторський склад на чолі з Анджеліною Джолі. В основі фільму – однойменна книга Майкла Коріти, який також долучився до написання сценарію.
Що ж із цього вийшло? На жаль, повне розчарування, бо крім величних лісів Монтани позитиву було зовсім небагато. Подробиці – в огляді Yabl.
За сюжетом, Ганна Фабер (Анджеліна Джолі) не може забути про загибель трьох підлітків, яких вона не врятувала під час лісової пожежі. Одного дня, перебуваючи біля вишки для спостереження за лісом, жінка випадково зустрічає 12-річного хлопчика (Фінн Літтл), котрий потрапив у біду. Навіть не здогадуючись про це одразу, вона невдовзі стає його порятунком, але за це прийдеться дорого заплатити…
Якщо ви дивилися «Вітряну ріку», попередню повнометражну роботу Тейлора Шерідана (він також номінувався на «Оскар» за оригінальний сценарій до драми «Будь-якою ціною»), тоді на вас з великою часткою ймовірності чекає розчарування.
Ми не будемо проводити паралелі між двома стрічками, тому сконцентруємося лише на фільмі з Анджеліної Джолі, бо є що обговорити.
Чому концепція «Шерідан + міцний акторський склад + тема пожеж та особистих трагедій» не спрацювала?
У першу чергу камінці претензій мають полетіти у бік адаптованого сценарію, бо авторам не вдалося зробити найважливіше – виразну історію з послідовним розкриттям та розвитком героїв. Це призвело до того, що навіть на жанровій території фільм почувається не надто впевнено – драма не переконує, трилер «не чіпляє». Передумови до більш вражаючого результату були, але вони потонули у хащі посередності та стрімко зростаючої байдужості до того, що відбувається на екрані.
На першому плані очікувалась боротьба за виживання у складних умовах – ліс, пожежа, професійні кілери, які вийшли на слід.
Що пішло не так? Майже усі складові не працювали так, як це було потрібно для історії – ця маленька подія згодом розрослася до масштабів катастрофи для сюжету. Найстрашніше – при перегляді постійну прописку отримала невіра, і до самого фіналу її позбутися не вдалося. На початку, коли нам показували команду пожежників, усі їхні дії були занадто непереконливими; бачимо лише акторів, а зовсім не групу друзів та колег, які пройшли крізь пекло у прямому сенсі (причому не один раз). На жаль, це також стосувалося й Анджеліни Джолі, яка зовсім не пасує на роль пожежниці – до завершення фільму ця думка так і не змінилася.
Якщо сконцентруватися лише на тих героях, які були важливі для сюжету, то їх можна поділити на три пари: пожежниця та хлопчик, два кілери на завданні, яке пішло не за планом, поліцейській та його дружина.
Незважаючи на те, що у фільмі задіяні досвідчені актори, усі стосунки між героями настільки відвологлі, що іскри там бути не могло. Жодної глибини та влучного розкриття персонажів також можна не очікувати, бо все вийшло разюче поверхневим (з перерахованих пар героїв лише поліцейський з дружиною викликали хоча б трошки емоцій). Кілери, яких зіграли Ніколас Голт та Ейден Ґіллен, претендують на звання найбільш карикатурного та плаского зображення антигероїв у 2021 році – статичні дії, нульовий розвиток, передбачуваність у кожному кроці. Це фіаско.
Навіщо у фінальній версії фільму залишили сцену с Тайлером Перрі, яка сочиться напускним пафосом? Якщо ви вводите персонажа в історію, то хоча б мінімально його розкривайте, або ж поясніть за рахунок інших героїв чи флешбеків, ким він є насправді, яку владу він має.
Схожу пустку після себе залишає невтримний вогонь: замість гідних героїв ми отримали лише їхні образи, бо все інше – суцільний попіл, який поступово розносить вітром.
Повернемося до героїні Джолі та її спілкування із хлопчиком. На папері все це, напевно, виглядало багатообіцяюче, бо завдяки протиставленню за віком і досвідом іноді навіть вдавалися жарти. Об'єднували їх і трагедії – у кожного вона своя, але це те, що у перспективі могло значно краще розкрити пожежницю, пам'ятаючи зав'язку з підлітками, яких їй не вдалося врятувати. Не вийшло.
Під час перегляду одна думка була дуже нав'язливою: не вірю. В її слова, в її вчинки, в її героїню в цілому. Що означає для перегляду будь-якої стрічки відсутність емоційної залученості пояснювати не треба.
У деяких моментах дуже не вистачало переконливих зйомок, якісної графіки та оголеного нерву, щоб мимоволі втискатися в крісло. Навіть вогонь не змогли зробити таким, щоб в його існування можна було повірити, тому не покидало відчуття, що дивишся картину зовсім не 2021 року. Звісно, все це легко пробачається (і пробачалося в минулому) за умови міцної історії, але ж ситуація така, що творці нас цим не балували.
Однак, фільм не можна назвати повним провалом, скоріше – посереднім практично в усьому (операторська робота – приємний виняток). Будемо вважати, що Тейлор Шерідан зробив цей крок назад лише для того, щоб потім повернутися із більш сильнішою картиною, бо зовсім не хочеться знову бачити відверто застаріле за подачею кіно з персонажами, яких доставили у стрічку з найближчої картонної фабрики.
Краще передивиться «Вогнеборців» Джозефа Косінські чи скандинавські трилери, які більш уміло тримають напругу під час перегляду та захоплюють природою!