З 13 травня - в українському прокаті новий екшн-трилер від Гая Річі під назвою “Гнів людський”. Гілл (Джейсон Стейтем) здається холодним британським джентльменом, який вирішив спробувати себе в охоронному агентстві, бо має відповідні навички. Ледве здавши нормативи, він отримує бажане місце, однак його мотиви набагато глибші, ніж пристойна зарплатня та постійний викид адреналіну. Чоловіка не зупинило навіть те, що в останні місяці пограбування інкасаторів стали частішими, бо в грі, яку він веде, винні сповна пізнають гнів людський...
У 2004 році вийшла французька стрічка «Інкасатор» від Ніколя Букріфа, який міг зняти стандартне кіно про пограбування, але натомість додав до історії виразну та багатогранну помсту (вона очікувано стала одним із головних «двигунів»), не забувши також про драму маленького чоловіка, на плечі якого впав дійсно важкий тягар. Гаю Річі прийшовся до душі сюжет, тому він взявся за римейк після приголомшливо успішних «Джентльменів» (№1 за підсумками непростого 2020 року у нашому прокаті).
Якщо «Інкасатор» можна назвати психологічною драмою с елементами бойовика, то «Гнів людській» сміливіше ступає на екшн-територію і почувається там дуже добре. Акценти дещо змістилися, загальна атмосфера також відрізняється від французького оригіналу, бо Річі навмисне вирішив спростити історію, додавши трохи гумору – завдяки цьому те, що відбувається, не здається занадто похмурим та «важким». Тут деякі глядачі можуть розділитися на два табори, бо оригінал та римейк мають різні інтонації.
Для Річі та Стейтема це вже четверта спільна робота після «Карт, грошей та двох стволів, що димлять», «Великого куша» та «Револьвера». З того часу багато чого змінилося, тому «Гнів людський» вийшов не лише черговим фільмом режисера, він багато в чому зроблений з урахуванням того, який саме актор мав зіграти головну роль. Так-так, присутність Стейтема безперечно вплинула на те, що відбувається на екрані, тому перед нами – типовий голлівудській бойовик, який найкраще підходить саме Джейсону. Добре це чи погано – кожен глядач сам вирішить для себе.
Було цікаво показано, як саме працює інкасаторська служба – подібне занурення у ключове для історії середовище гарантує максимальне утримання уваги. Напружена атмосфера всередині колективу на тлі низки багатомільйонних пограбувань у Лос-Анджелесі – головний ворог для доведених до автоматизму дій, бо, крім грошей та маршрутів, постійним супутником робітників стає страх. Він – немов інфекція, яка поступово розповзається по всьому тілу, але у Гілла, що має свої мотиви, наче… імунітет.
Не час бути джентльменом, коли твоя мотивація не передбачає жалю. Зовсім. Якщо в «Інкасаторі» були відчутно виражені виснаженість та втрата віри, то римейк Річі використовує інші важелі управління героєм – він наділяє його кип'ячою всередині люттю, яка от-от вирветься назовні. Подейкують, що гнів – то принизлива зброя безсилля, але те, що штовхає героя вперед, не можна назвати поривом слабкості. Його дії підкріплюються контролем та розрахунком, і це робить Гілла дійсно небезпечним.
Гай Річі та Джейсон Стейтем демонструють, що помста може бути стильною, ефектною і підкріпленою переконливими подіями. Так, обійтися без крові в такому випадку – неможлива місія, але ж глядач, обираючи цей фільм для перегляду, саме цього і бажає. Головне – творці змогли знайти необхідний баланс, завдяки якому стрічка не перетворилася на фантастику (звісно, якщо не чіплятися до окремих моментів) та не потонула у нескінченній жорстокості, яка стає єдиною характерною рисою деяких стрічок, бо іншого запропонувати вони не можуть.
Нелінійна розповідь дозволила краще розкрити персонажа Стейтема, хоча всі основні сюжетні ходи достатньо легко вгадуються. Чи стало це проблемою? Ні, бо Гай Річі забезпечив дуже комфортні умови для перегляду – захопливі зйомки, добре підібране музичне супроводження, харизматичні актори (Голт МакКеллані, Джош Гартнетт та Скотт Іствуд обов'язково запам'ятаються).
В «Інкасаторі» головний герой ніби будував навколо себе тюрму, яка поступово руйнувала його сутність, закопувала у безнадійність. У «Гніві людському» ми бачимо протилежний підхід, бо тут персонаж готовий відправитися куди завгодно і ризикувати усім, аби знайти тих, хто стоїть за пограбуваннями у місті, а також викрити зрадника в охоронному агентстві. Звісно, це не повний перелік мотивів, бо ми не будемо розкривати всі карти.
Попри те, що римейк вийшов вдалим, назвати стрічку однією з кращих робіт Річі не можна. Фільм не захоплює настільки сильно, як «Джентльмени», не кажучи вже про його картини-візитівки. Фінальна третина була дещо в'язкою, немов реверанс інтонаціям «Інкасатора», і це трохи стомлювало. Не найкращим чином прописані антигерої – здебільшого їм уготована банальна присутність лише для того, щоб персонаж Стейтема виконав свою справу. Звичайна картина для бойовиків, чи не так? Саме тому якогось здивування під час перегляду не було, але такого розвитку подій можна уникати завдяки вже згаданій нелінійній розповіді. Це ж справжнісінький карт-бланш – можна зовсім інакше ввести в історію другорядних героїв, особливо у тому випадку, коли декому з них уготована доля стати центровою фігурою протистояння, але ми цього не дочекалися. На щастя, це було не критично.
Історія однієї помсти познайомила нас із сильною людиною, яка готова прийняти найважчий виклик свого життя. Ціна, яку доведеться заплатити, не має жодного значення, бо все перекриває лють. А вона накопичується заради однієї мети – вибухнути в потрібний момент. Це помста, що палає. Це навмисний спуск на самісіньке дно, де себе так добре почувають маргінальні шари суспільства, що тонуть у своїх споживчих запитах і жадобі наживи коштом інших. Це пекло, і щоб його покинути, потрібно розібратися з тими, хто на це заслуговує. Гнів вщухне тільки в одному випадку – вороги повинні померти.
Цієї весни конкуренцію «Гніву людському» може скласти лише «Ніхто» з Бобом Оденкірком, який теж у драйвовому стилі осідлав хвилю натиску та впертості задля досягнення поставленої мети. Іншими словами: не втрачайте можливості побачити якісне жанрове кіно на великому екрані.