Пріоритетність сфер державного фінансування – питання дискусійне. У часи пандемії обговорення того, чи повинна держава підтримувати культуру і якою саме ця підтримка має бути, ескалювало. Світові культурні інституції заговорили про фінансові труднощі, спричинені карантинною кризою. Музей мистецтва Метрополітен започаткував кампанію з хештегом #CongressSaveCulture, вимагаючи від уряду США фінансову допомогу для неприбуткових і культурних організацій.
Музеї та театри, бібліотеки, культурні центри й окремі особистості стикнулися з ризиками, результатами яких могли стати непоправні втрати, в першу чергу ціннісні. Дослідження, проведене в Італії за участі 488 митців демонструє, що основними видами діяльності, які постраждали від пандемії, є саме виставкові проєкти.
Європейський культурний фонд, Culture Action Europe та Europa Nostra (що представляє Європейський культурний альянс) спільно запропонували кампанію #CulturalDealforEurope. Ця стратегія пріоретизує культуру для розвитку ЄС та уможливлює необхідні для виживання, функціонування і розвитку культурної сфери ресурси та вплив.
Програмна менеджерка напряму «Візуальне мистецтво» Українського інституту Анастасія Євсєєва розповідає Yabl, що це все означає.
В мистецькому світі почали з натхненням згадувати започатковані Теодором Рузвельтом ініціативи Громадські твори мистецтва (Public Works of Art Project, PWAP) та Управління суспільних робіт США (Works Progress Administration, WPA). Основною метою цих програм було збереження майже 4000 робочих місць для творчих професій в часи «Великої депресії». Опосередковано саме цим програмам можна завдячувати появі феномену післявоєнного абстрактного живопису США, та зокрема таких імен як Марк Ротко і Джексон Поллок.
Національні мистецькі ради Австралії, Канади, Великої Британії, Нової Зеландії, Німеччини та інших країн Європи миттєво виділили бюджетні кошти для збереження робочих місць в гуманітарній сфері та підтримки культурних ініціатив. Україну ж чекав секвестр бюджету спричинений нагальною необхідністю скорочення бюджетних видатків, зокрема і за рахунок культури.
Дискусії про державну підтримку культурної сфери ведуться й зараз. Що краще — дотаційна система чи створення правової та податкової бази для стимулювання меценатства і спонсорства? Якими повинні бути пріоритети державної підтримки? Які сфери повинна фінансувати (чи можливо навіть контролювати) держава, а які варто залишити приватним ініціативам? Через складний процес розгортання інституційності у сфері культури ми лише розпочинаємо відповідати на ці питання.
У 2014 році команда Міністерства культури ініціювала зміни до законодавства щодо українського павільйону на Венеційській бієнале. Завдяки цьому у 2017 році Україна вперше як держава виступила повноцінним партнером національного павільйону та вже двічі (у 2017 та 2019 роках.) організовує та фінансує оренду павільйону для представлення України. До цього на цій одній із найважливіших міжнародних подій у сфері мистецтва Україна була представлена зусиллями приватної ініціативи PinchukArtCentre за підтримки Віктора Пінчука.
Серія робіт "Парламент" Бориса Михайлова на Венеційській бієнале 2017 року
Венеційська бієнале є однією з найдавніших і найпрестижніших подій мистецького світу. Подію, яка проводиться що два роки, відвідують десятки тисяч митців і представників мистецької спільноти та понад пів мільйона глядачів. Незважаючи на дискусійність формату “мега виставок” як таких, Венеція залишається центром культурної та, що мабуть навіть важливіше, геополітичної репрезентації. Тому не дивно, що саме національні павільйони є запорукою сталої популярності події у світі. З 1907 року європейські країни розміщують на основній локації бієнале — Giardini — перманентні будівлі національних павільйонів. Деякі з них запроектовані відомими архітекторами, як Йозеф Гофман (Австрія) чи Герріт Рітвельд (Нідерланди). Україна не має постійного павільйону, але представлена на виставці вже з 2001 року.
У 2017 році за ініціативи Міністерства культури започатковано Фестиваль молодих українських художників – кураторську виставку-конкурс для митців віком до 35 років. Перша едиція відбулася в Мистецькому Арсеналі в Києві. Кураторками виставки під назвою «Сьогодні, що так і не настало» були Лізавета Герман, Марія Ланько та Катерина Філюк. Оскільки виставка задумувалася як мігруюча (і повинна проходити щоразу в іншому місті), наступним право її проводити отримало місто Харків. Харківська виставка відкрилася у вересні 2019 року під зміненою назвою “Бієнале молодого мистецтва”. Кураторами виставки з концепцією «Здається, я заходжу в наш сад» стали Борис Філоненко, Дарина Скринник-Миська та Анастасія Євсєєва. Вже на початку підготовки, за рік до проведення виставки, стали очевидними інфраструктурні проблеми, з якими організатори залишилися напризволяще: відсутність виставкового приміщення з необхідною площею, достатньої кількості фахівців та фінансування.
Мабуть, так історично склалося, що українці з радістю сприймають усе нове. Ми ставимося до прикметника «перше» в назві події як до позитивного стану речей. Натомість, поява третьої, четвертої,… п’ятдесят дев’ятої бієнале цінується і сприймається радше як показник сталості та спадковості. Тої спадковості, яка дозволяє вивчати тенденції та відслідковувати розвиток і національні особливості мистецького життя країни.
Через відсутність централізованих інформаційних джерел про українську культуру у міжнародному середовищі ще не сформувалося чітке уявлення про українське сучасне мистецтво. Частково це зумовлено недостатньою кількістю якісних англомовних досліджень та радше епізодичною появою українського мистецтва у світі. Попри випадки індивідуального успіху українських художників і художниць (як участь Жанни Кадирової в основній програмі Венеційської бієнале у 2019), Україна не може похвалитися регулярною присутністю на ключових мистецьких подіях світу.
Жанна Кадирова в основній програмі Венеційської бієнале у 2019 році
Уявлення про країну і націю формується в міжнародному середовищі саме через сприйняття її культури. Асоціації з культурними пам'ятками, окремими особистостями чи явищами формують в іноземної аудиторій певний образ країни. Через мову сучасного мистецтва та критичний погляд на реальність, маємо здатність звернути увагу закордонної аудиторії до проблем (чи, навпаки, досягнень), якими живе Україна зараз. Презентація українського мистецтва за кордоном – це наш спосіб комунікувати зі світом. Це потужна складова культурної дипломатії.
Одним із ключових форматів презентації візуального мистецтва є виставки. Вони є найбільш видимими і статусними подіями у світі мистецтва, які зосереджують професійну спільноту та привертають увагу ЗМІ. Виставка є важливим елементом розбудови інституційної співпраці між Україною та світом, можливістю залучити українців до міжнародних культурних процесів.
Актуальним залишається питання документування та архівування виставкових проєктів. Виставка минає швидко, залишаючи зазвичай основний матеріальний атрибут як підсумок – каталог. В часи пандемії набули особливого статусу різноманітні формати онлайн експонування: від оцифрування фізичних виставок на платформах на зразок Google Arts&Culture – до спроб створити альтернативні фізичному досвіду онлайн ініціативи. Збереження інформації про виставку чи мистецький твір має надзвичайно важливу мистецтвознавчу функцію – завдяки таким архівам формується розуміння мистецьких процесів та тенденцій. Це можливість “вписати” особливості сучасного мистецтва країни до глобального порядку денного.
Появу українського мистецтва на провідних мистецьких подіях та музеях можливо забезпечити лише консолідуючи зусилля фахівців сектору та держави. Міжнародні виставкові проєкти потребують багаторічного планування, послідовної інституційної залученості та фінансування. Програми впливових мистецьких центрів та музеїв зазвичай розписані на роки вперед, а підготовка виставки триває щонайменше рік. До прикладу, понад 5 років тривала підготовка виставки «Making Van Gogh. A German Love Story», наймасштабнішої виставки Музею Штедель в Франкфурті за всю історію інституції, присвяченої “легенді про Ван Гога” (23.10.2019 – 16.02.2020). А від ідеї до втілення подорожуючої виставки “Picasso to Hockney: Modern Art on Stage” про роль митців ХХ ст. в сценографії (17.10.2020–17.01.2021, Інститут мистецтв Дейтона, США), організатором якої був McNay Art Museum, пройшло 2 роки.
Саме тому Український інститут започаткував програму комплесної підтримки виставкових проектів Visualise. Програма зорієнтована на розвиток міжнародних партнерств та передбачає не лише дофінансування, але й долучення команди Українського інституту до програмування та комунікаційної стратегії проєктів. У 2020 році Український інститут провів перший відкритий конкурс у рамках програми підтримки виставкових проєктів за кордоном Visualise. Усього в першому конкурсі надійшло 24 заявки, серед яких конкурсна комісія Інституту обрала два виставкові проєкти: в Італії та Польщі.
Проєкт “EYES ON UKRAINE / Graphic Days® – 2021” передбачає проведення тематичної програми на міжнародному фестивалі дизайну Graphic Days у Турині у вересні 2021. Програма складатиметься з виставки-шоукейсу актуальної української ілюстрації від клубу Pictoric, виставки зінів від молодих українських авторів, а також воркшопів і лекцій від українських ілюстраторок та ілюстраторів.
Організатором виставки є Association for social promotion Print Club Torino (Турин, Італія), а українським партнером - Pictoric Illustrators Club.
Проєкт “Trees of Memory: Roots and Runners” у рамках 80-х роковин трагедії в Бабиному Яру передбачає проведення мистецько-наукової виставки у ЦСМ "Laznia" у Гданську у серпні-вересні 2021. Публічна програма проєкту буде включена до програми фестивалю "Solidarity of Arts" у співпраці з Європейським центром солідарності. Організатори: проєкт "Минуле / Майбутнє / Мистецтво", який реалізує кураторський колектив Оксани Довгополової та Катерини Семенюк за підтримки forumZFD (Форум громадянської служби миру) в Україні, іноземний партнер: Центр сучасного мистецтва "Laznia" (Гданськ, Польща)
"Сад пам'яті" - інсталяція французької художниці Ольги Кісельової, яка присвячена трагедії в Бабиному Яру
Visualise — довгострокова програма Українського інституту з підтримки виставкових проєктів за кордоном. Програма надає можливості співпрограмування, дофінансування та інформаційної підтримки міжнародних виставок, що сприяють просуванню мистецтва України у світі та налагодженню інституційної співпраці.
У 2021 році Український інститут оголошує другий прийом конкурсних заявок проектів, що відбудуться не раніше 1 квітня 2022 року.
Максимальний обсяг фінансування одного виставкового проєкту становить
1 млн гривень.
Подати конкурсну заявку можна до 1 серпня 2021 року. Більше інформації про прийом заявок на сайті Українского інституту: https://ui.org.ua/visualise
Фото: Андрій Яригін, Руслан Сингаєвський, Graphic Days