Максим Голенко, головний режисер та ідеолог київського приватного «Дикого театру». Півроку тому він переїхав з Києва в Одесу, де замінив Івана Уривського на посаді головного режисера державного Одеського академічного музично-драматичного театру ім. В. Василька.
Yabl зустрівся з Максимом у Києві, щоб поговорити про одеську «доброту», театральну трансформацію, гроші, майбутні прем'єри і роботу театру в карантинних умовах.
Хто ти?
Голенко Максим, режисер.
Чим займаєшся?
Театром і режисурою.
Чим знаменитий?
Намагаюся робити хороші вистави, і іноді це виходить.
Ти вже півроку працюєш, як головний режисер в Одесі. Як тобі?
Я закохуюся в Одесу. Сам я родом із сусіднього Миколаєва, і так вийшло, що відкрив для себе Одесу роки три тому. І як відкрив, так і закрив, тому що займався виключно роботою і спектаклем. Зараз, перебуваючи в Одесі, почав її відкривати, і бачити в переїзді переваги. Зрозумів, що втомився від божевільного київського ритму. Хоча під час своєї першої одеської вистави «Енеїда» ледь не збожеволів.
У чому були складнощі з «Енеїдою»?
Занадто глобальний спектакль. І якби не зробили в Одесі, то він не побачив би світ. Другий спектакль «Собаче серце» робили легко, і в процесі замислилися: «Чому б не продовжити роботу?». Зараз простіше, тому що налагодили процес. Люди змінюються, до цеху приходять нові кадри, і це позитивно відбивається на театрі.
Спектакль «Собаче серце»
Про які зміни в кадрах українського театру говориш?
Близько десяти нових людей з’явилося.
Це перший раз, коли ти на постійній посаді в державному театрі?
Так. Мене частіше уникають і запрошують тільки для постановки фестивальних вистав, щоб потім, перехрестившись, не бачити ніколи в житті. Я давно хочу потримати державний театр за горло. Сподіваюся, що мої обійми будуть ніжними та дружніми.
Як керувати державним театром після приватного з фінансової точки зору?
У нас є директорка та художня керівниця Юлія Пивоварова, і всі фінансові питання повністю на ній. Коли дивлюся на керівництво, то розумію, що якщо це поєднувати, то моя творчість швидко закінчиться. Я не розумію, як люди фізично це поєднують. Чи будуть хорошими вистави після того, як ти сам рахуєш, скільки грошей потрібно витратити на антисептик? Тому правильно, коли директор і художній керівник розділені. Але ми ж в Україні, і тут цього не розуміють.
Чи думаєш менше про окупність вистав в державному театрі, ніж у приватному?
В Одесі теж про це думаю. Одеський український театр унікальний, але сюди проблемно ходить глядач. Театр маргіналізувався і перейшов на фестивальну історію. Так, це красиво, і в цьому є ніжний снобізм, але ми не можемо існувати без глядача. Театр ім. В. Василька — це український центр в російськомовній Одесі, і він має бути повний. До того ж намагаюся, щоб репертуар наповнювався цікавими, видовищними та комерційними виставами. Намагаємося, щоб глядачеві було на що подивитися.
Переїзд зі столиці до Одеси для тебе - це відпустка, втеча чи крок назад?
Я пройшов різні етапи, і зараз вважаю, що Одеса — це благо і щастя. Я п'ять років віддав недержавному театру, і, щоб вижити, доводилося викручуватися, особливо останні півтора року. Елемент паніки був, адже я вже 20 років як киянин, мовляв, в інші міста приїхав-поїхав, а тут раптом залишився. У державного театру при адекватному керівництві, плануванні та без українських комплексів купа переваг. Навіть без фінансування.
Що значить «державний театр без фінансування»?
На постановки немає грошей, оскільки театр не працює, але зарплатні ставки та приміщення дають карт-бланш на роботу і накопичення матеріалу. Ми завантажили роботою всіх так, що три вистави репетирують паралельно. Це кращий вихід, ніж божеволіти вдома під час локдауну.
Але при цьому ти досі головний режисер Дикого театру?
Так, але я просто стежу за виставами. Думаю, що якщо щось знадобиться, то продовжу співпрацю з «Диким». У «Дикого» зараз достатня кількість продукту, тому з ним все добре. Зараз би хотів зайнятися Одесою. Там потрібні радикальні зміни, і я радий, що вони відбуваються.
Вистава «Механічний Апельсин»
Місяць тому в інтерв'ю ти відповідав на питання, як вплинув локдаун на театр. Проте карантин по-різному вплинув і на Дикий, і на одеський театр.
Локдаун на «Дикий» вплинув жахливо. Недержавний театр не захищений в Україні, в той час як в державному — бюджети, зарплати, можливість лавірувати і якась фінансова подушка, яку місцева влада не може забрати.
Чи допоміг досвід приватного театру в умовах дефіциту коштів?
Так, досвід став у пригоді. Де будемо «Кармен» робити? На великій сцені не можемо, потрібна декорація, а на це грошей немає. Нічого страшного, посадимо глядачів на сцені, а спектакль зробимо в залі. Проведемо доріжки, за якими будуть ходити актори через зал. Засиплемо піском. Це буде красиво і такого ніхто не робив. Це буде ефектно і недорого. Одну з таких вистав, «Золоте теля», зробимо з елементів декорації тих вистав, які вже були в театрі. Це цікаво, і я можу так працювати. Якщо ви не можете, то це ваші проблеми.
Хто твоя команда в Одесі?
У театрі працює найкращий балетмейстер України Павло Івлюшкін. Він знає, як за короткий проміжок часу з непрофесійним танцівником зробити номер так, щоб це було ефектно. Ще знаю, що, якщо у нас будуть гроші, то наша художниця, Юля Заулична, зробить ефектну декорацію. А якщо грошей не буде, то теж зробить, і декорація матиме не гірший вигляд. І знаю, що можу покластися на Наташу Сиваненко, нашу молоду режисерку, і вона «прикриє мені спину».
Директор театру теж у твоїй команді?
Юлія Пивоварова — головний елемент всього божевілля. Вона ризикова та азартна людина з правильними амбіціями. Я можу її вмовити на такі речі, що у неї аж очі розбігаються. Мені комфортно в такому тандемі, тому разом ми можемо гори звернути.
Іншими словами, ти активно займаєшся підбором кадрів.
Я відчуваю себе мисливцем за кадрами. Кадри вирішують все. Якщо у тебе накопичується стільки талановитих людей, і вони розвиваються далі, то кістьми ляжу, щоб ці талановиті люди у мене залишалися. І велике щастя, що люди нам вірять і приїжджають.
Чи багато людей приїхало з Києва працювати в Одесу?
Ми організували кілька вільних ставок, і більша частина киян приїхала. Якщо в театр приїжджає працювати актриса, а у неї житло і дитина в Києві, то це довіра. Я відчуваю відповідальність за долі цих людей. Занадто часто бачив людей, які подалися в провінцію і розчарувалися. Буду підтримувати робочий інтерес для людей, щоб їх утримати, а вони отримували задоволення.
Чи не занадто багато влади для головного режисера?
Якщо правильно цю владу використовувати, то це добре. Головне — не збожеволіти, а це часто відбувається через три роки з нашими художніми керівниками. Це типова українська історія: все починається добре, а потім — «кукухою поїхали». Я так з жахом дивлюся, чи не підкрадаються до мене симптоми. Але мене дуже довго били, щоб тепер так швидко зійти з розуму.
Розкажи коротко про майбутні прем'єри в Одесі
«Приречені танцювати» (реж. П. Івлюшкін) — музично-танцювальний спектакль за романом Хораса Маккоя «Загнаних коней пристрілюють, чи не так?». Драйвовий dance-марафон і психологічний трилер з живою музикою джазових хітів 30-х років.
«Демони» (реж. М. Сиваненко) — вистава за однойменною п'єсою Наталії Ворожбит, яку ніколи не ставили в Україні. За форматом це «глядач на сцені», спектакль йде на сценічному колі, де прокручується декорація. Спектакль жорсткий, але це перехід до того театру, який би мені хотілося бачити.
«За один день до кінця світу» (реж. М. Сиваненко) — це постановка на «Сцені 38». Ніжна підліткова історія, такі собі сучасні Ромео і Джульєтта для молодого глядача.
«Кармен» (реж. А. Топчій) — великий проєкт і відома назва Жоржа Бізе. Синтетичний спектакль як поєднання експерименту і видовищності, музичної та емоційної вистави. Глобальне божевілля, коли глядач на сцені, а спектакль у залі.
Які прем'єри театр планує на наступний сезон (2021—2022 роки)?
Буде трохи Гуцульщини від Олексія Гнатковського, який поставить Марію Матіос. Лера Федотова поставить виставу «Виродок» за Маєнбургом. Я ж попрацюю з одеським міфом — «Золотим телям». Ще домовляємося зі Стасом Жирковим, але я поки не буду розкривати, що це буде. Також Жюль Одрі поставить виставу за Мольєром і Євген Корняг — «Шлюб з вітром» — за українськими піснями. Ми намагаємося, щоб все було максимально різним. І нам буде чим здивувати в наступному сезоні.
Ти зараз їдеш до Львова. Для чого?
Ставлю «Тригрошову оперу» Бертольда Брехта і Курта Вайля, тому хвилююся. Це чи не перший випадок, коли офіційно купуються права, а не істерично ставиться спектакль і через рік знімається. Оскільки мова йде про національний театр та колосальні суми грошей. До того ж у нього буде унікальний майданчик в старому австрійському трамвайному депо.
Чи надовго залишаєш одеський театр, поки будеш у Львові? Ще й перед прем'єрами.
На початку липня прем'єра у Львові, але я стежу за Одесою, і моя рука на пульсі. Там Юлія Пивоварова. Та й ми в колективі розподілили відповідальність, а ще у нас з'явився хороший завпост (завідувач постановчої частини — Yabl), А це вже половина театру.
Пивоварова спокійно відпускає тебе на проєкти в інші міста?
Перш ніж виїхати, я два місяці налагоджував усе, щоб ці спектаклі вийшли спокійно. Це відповідальність, і розумію, що, чим далі, тим менше у мене буде можливостей. Зараз же допрацьовую над боргами, наприклад, над «Амадеєм» у Київській опереті. А далі зосереджуся на Одесі.
Бліц
Що заважає поганому режисерові?
Особисті обставини та комплекси.
А поганому актору?
Понти.
Приватний або державний театр?
Зараз вибрав державний. Хоча багато сил вклав у «Дикий», тому моніторю, щоб все було добре.
Хотів би зняти кіно?
Так. «Червоне, чорне і знову червоне» (недавня прем'єра Дикого театру — Yabl) — це ідеальна історія для кіносценарію. Бюджетна і драйвова, а ще в українському кінематографі такого ще не було. Так, мені цікаве кіно, але все пов'язано з фінансами. У мене був досвід з телебаченням, проте це не те. Зазвичай всі хочуть спробувати хоч раз.
В одеському культурному виданні тебе назвали київським режисером, вважаєш себе таким?
Ні. Я не розумію, де зараз живу. У цьому виданні було: «Нам надіслали київського режисера». Я відразу уявив себе запакованим на «Новій пошті» з якимись бандерівськими штемпелями. Це смішно.
Порада Максима Голенка українському театральному глядачеві.
Ходіть в театр, особливо одеські глядачі. Ви що, з глузду з'їхали? Ми тут з штанів вистрибуємо, щоб вас здивувати. У вас в Одесі не тільки пляж, тому ласкаво просимо!
Фото: Олексій Товпига, Іван Страхов