В український прокат із 17 червня виходить драмедія “Мейнстрим”, — історія про покоління, яке існує в парадоксальному світі, де етичні запитання ставляться в доповненій реальності з масками та емоджі, а кожна сатира на консюмеризм сама одразу перетворюється на продукт. Yabl вже переглянув стрічку і ділиться враженнями від кіно, яке виявилося глибшим, ніж може здатися на перший погляд після перегляду трейлера.
Френкі працює в лос-анджелеському кафе офіціанткою. Це важко назвати роботою її мрії, а у вільний час молода дівчина знімає на телефон випадкові відосики. Одного разу вона зняла дивака в ростовій фігурі миші, який махав картиною Кандінського та пропонував перехожим їсти мистецтво. Це відео в мережі переглянуло якихось 2 тисячі користувачів, та для Френкі це була неочікувано висока цифра. “Ось вона — нова потенційна зірка youtube”, подумала дівчина та зарядилась цієї ідеєю разом зі щирим чоловіком невизначеного віку. Вона залучає закоханого в неї екс-колегу до написання сценаріїв цих відео, сама їх режисує, а Лінк стає їхнім головним героєм. Він називає себе “no one special” (“такий, як усі” чи “ніякий не особливий”), говорить та показує за великим рахунком велике ніщо, та його популярність все зростає, а масштаби цієї блогерської діяльності виходять далеко за межі коротких відео на дешеву камеру. Наступний етап — це власний продюсер та велике шоу. І всі неминучі особистісні зміни, що йдуть тінню за легкою славою.
Це досить нетипове кінотворіння зрежисувала Джіа Коппола, внучка великого Френсіса Форда Коппола. Таке враження, що в цій династії вже від народження всі знають, ким стане черговий/-а Коппола. Кіношником/-цею! Ким же ще? Дочка режисера “Хрещеного батька” Софія Коппола теж стала режисеркою, та ще й досить цікавою. Племінник Ніколас Кейдж, прекрасний актор, який, щоправда, останні 15 років застряг в напрочуд сумнівному кінематографі. Є ще один племінник і досить відомий актор Джейсон Шварцман, який, власне, зіграв у “Мейнстрімі” продюсера. І ось чергова зміна - вже внучка метра Джіа Коппола. І хочу сказати, що славетні гени на ній теж не відпочивають, адже при всіх неоднозначності, суперечливості та слабких сторонах, кіно вона зробила досить непересічне і варте, як мінімум, уваги, як максимум — дослідження. Що і спробую зробити в наступних абзацах.
Основна тема фільму - блогерство, з малопривабливих та суперечливих боків. Джіа Коппола, яка крім режисури є автором ідеї та співсценаристкою “Мейнстрима”, досить прямолінійно, критично, з певною дозою моралізаторства досліджує феномен youtube-блогерства. Проте цією прямотою особисто мене вона й підкупає, бо, по-перше, є цілком очевидні речі, які просто смішно називати тим, чим вони не є. По-друге, Джіа, перебуваючи на території авторського кінематографу, чим на 130% є “Мейнстрим”, має цілковите право на таке висловлювання. По-третє, кіно зачіпає ще цілий ряд суміжних тем, які чудово почуваються в інтернет-просторі, а отже, й прижились в головах деяких його споживачів. Наприклад, погано розкрита в кіно тема інтернет-булінгу, яка в «Мейнстримі» виникає неочікувано, а завершується майже шокуюче.
Здавалось би, що тут нового: блогерство дуже часто виступає досить роздутим, малоінтелектуальним, токсичним чи навіть шкідливим явищем. Творці кіно бідкаються з приводу вже не те що неактуальної, а навіть застарілої теми. От якби мова пішла про тіктокерів, що задля півхвилинної інтернет-слави люди кидаються під машини - це була б вже інша справа. А тут про YouTube та його героїв, якими вже важко здивувати. Але незважаючи на це, трешу в цій темі не зменшилось, і перед нами значно цікавіше занурення у тему, відчутно глибше кінотворіння, ніж могло здатися за трейлером та описом.
“Мейнстрим” оперує взаємовиключними речами, які парадоксальним чином є частинами одного цілого. Лінк пробився в YouTube-герої, будучи максимально щирим, відвертим, просуваючи антиспоживчі теми, — відмовитися від смартфону та бути таким, яким ти є насправді, а не яким хочеш здаватися. При цьому усім своїм образом, поведінкою та вчинками він суперечив цим тезам. Виступаючи проти всеохоплюючих прагнень подобатись іншим, він в першу чергу цього і хотів. Закликаючи “не бути особливим”, з усіх сил він нестримно таким ставав.
“Мейнстрим” — це фільм про створення всього з нічого.
“Мейнстрим” — це фільм про створення всього з нічого. Головний герой Лінк може й не має такого ім’я. Так само він не розкриває історію своїх батьків, а те, що говорить про них, мало схоже на правду. Та й з власною біографією у нього все туманно. А ще досить символічно, що Лінк перед тим, як зануритись у блогерство, працював аніматором у фігурі миші чи таргана, тобто був такою собі особою з невизначеною внутрішньою оболонкою та відсутністю зовнішньої. А потім йде буремне становлення блогера, де його особистість запалала дуже різнобарвно. І ось ця відмінність між вдаваним і справжнім, внутрішнім і зовнішнім, раціональним та позбавленим усілякого змісту є ще одним зі змістовних шарів “Мейнстриму”.
Новоствореного інтернет-героя зіграв Ендрю Гарфілд. Масовий глядач може пам’ятати його за франшизою “Людина-Павук”. Після цього він зіграв, здається, поки свою найкращу роль у воєнній драмі “З міркувань совісті” Гібсона, за яку отримав номінацію на “Оскар”, також у “Мовчанні” Скорсезе та майже шедеврі артхаусу “Під Сільвер-Лейк”. Усі ролі різні, проте їх об’єднувала якась загальна розгубленість та невпевненість героя. У “Мейнстримі” ж Ендрю має геть іншу роль, і його герой наділений такими рисами, як самовпевненість, цілеспрямованість. Він заряджений на позитив і балакучий, коли обсяг та подача сказаного витісняє зміст. Впорався Гарфілд із такою роллю абсолютно блискуче, дуже чітко передавши становлення Лінка, його мотивацію та перевтілення у того, ким він у результаті став.
Безліч фільмів будується за стандартною схемою, коли “із грязі у князі”, де протягом цього шляху герой проходить певну трансформацію, набиває гуль та набуває навичок, і згодом досягає поставлених цілей. У нашому випадку мова не про розвиток, а про зрощення людини з цією треш-індустрією, процес перетворення живої людини на лайкожера, хайпожера, трендовика, творця інтернет-порожнечі, генератора контенту, що чудово собі існує окремо від людей у світовій мережі.
Проте, незважаючи на очевидні погляди творців фільму, проблематика доноситься не розфарбуванням усього в чорне та біле та навішуванням ярликів, - мовляв, дивіться, любі глядачі, яке це все нестерпне. Поглянемо на головного героя: особистість сумнівна, ставлення до нього протягом перегляду може сильно змінюватись, та чи можна його назвати відвертим покидьком чи хоча б тим, хто не заслуговує на співпереживання? Вважаю, що все не так однозначно. Також важливу роль в сюжеті відіграє Френкі, що була зіграна Маєю Гоук. Події подаються з її точки зору, і вона, будучи безмежно захопленою Лінком, приймає правила гри, де чим примітивніше, тим краще, де кількість лайків важливіша за кількість людей на вулицях, а зміст створеного контенту та його цінність не мають жодного значення. Відповідно висловлю припущення, що головним героєм стрічки є не Лінк, не Френкі, не ще хтось, а саме хворе, трешове та деградоване блогерством та іншими інтернет-хворобами суспільство. Герой Гарфілда лише скористався цим заради втілення природної людської потреби у славі та визнанні.
Іноді здається, що режисерка беззвучно зривається на крик, на візуальному рівні доносячи рівень проблеми. Це досягається появою на екрані різноманітних смайликів, блискавок, феєрверків, та інших віртуальних елементів, що використовуються в інтернеті. Одного разу Френкі навіть блює справжніми смайликами, і таким прийом виявляється красномовнішим за суворий реалізм.
“будь дурним, щоб бути розумним”
Кілька разів у стрічці промовляються слова на кшталт “будь дурним, щоб бути розумним”. Це чи не найяскравіше характеризує основну ідею непростої історії. І взагалі у цій специфічній філософії міститься усе, про що були розмірковування вище.
“Мейнстрим” — це фільм, який місцями дивитись важко і боляче, бо сміху тут не дуже багато, а позитив — лише тимчасова маска. Фільм із відчутним авторським почерком та безапеляційністю. Після перегляду смартфон навряд чи полетить у смітник, а от перегляд нового випуску від свого улюбленого блогера цілком імовірне. Таке життя, такий мейнстрим.