Український кінематограф поступово розвивається, з’являється все більше найрізноманітніших фільмів, індустрія набуває нових імен. Але разом із цим в нас є великий провис в області анімації, яка до сьогоднішнього дня стояла на місці, а всі роботи в даній галузі нагадували спроби копіювати Disney. Проте студія «Червоний собака» пообіцяла нам дещо нове, дещо самобутнє, те, чого українська анімація ще не бачила. Йдеться про «Віктора Робота». Та ось яким вийшов український антиутопічний мультфільм для дітей, що буде у широкому прокаті вже з 24 червня? Yabl з'ясовує.
Сюжет простий. Люди знищили Землю. Вони змушені шукати нове місце для життя. Старий збирач створює космічну станцію «Зоряна», де люди тимчасово влаштовуються, а тримає «Зоряну» «на плаву» ціла купа різноманітних роботів. В якийсь момент збирач зникає, а всім управляти залишається його родина в обличчі дорослого сина, його дружини та їхньої доньки Віки, яка прагне уваги. Віка знаходить маленького робота-ремонтника, називає його Віктором та вирушає разом із ним до світу роботів, щоб відшукати свого дідуся.
Скажу відверто, що надія на «Віктора Робота» була просто величезна. Цікаве та ні на що не схоже анімаційне рішення в трейлері просто таки підкупало. Приклади на кшталт “Викраденої принцеси» чи майбутньої «Мавки» (що змінила свій дизайн) дуже засмучують своїм бажанням копіювати голлівудські 3D-мультфільми з типовими «діснеївськими» героїнями-принцесами. Хочеться, щоб наша мульт-індустрія йшла своїм власним шляхом, як це робить Японія, Франція чи Ірландія, які не женуться за 3D-зображенням, а створюють мальовані шедеври з двомірною анімацією. Подивіться «Легенду про вовків», «Червону черепаху” чи «Вітер дужчає» — та зрозумієте, що не всі дитячі історії потрібно псувати комп’ютерною графікою. І ось студія «Червоний собака» вирішили вразити всіх своїм неповторним стилем, за що їх вже неможливо не поважати. Анімація у «Вікторі Роботі» дивна в найкращому значенні цього слова. Художникам дійсно вдалося створити самобутній світ, на який приємно дивитись. Вони справді перші, хто зробив щось подібне на просторах нашої країни для українських дітей. Цей факт вже не може не тішити. Що сам Віктор, що сетинг навколо нього — це одна велика анімаційна «смакота», яку є бажання постійно ставити на паузи та розбирати зображення на деталі.
наявність простої історії не означає, що ця історія має бути «плоскою»
Та в противагу цікавій картинці ми маємо дуже слабку сценарну роботу. Перш ніж критикувати сюжет, я хочу всіх запевнити, що прекрасно розумію всю необхідність давати «знижку» дитячому мультфільму. Але наявність простої історії не означає, що ця історія має бути «плоскою». Та саме з цієї проблемою зіштовхується глядач при перегляді «Віктора Робота», сценарій до неможливості примітивний, а це своєю чергою не дозволяє хоч трохи повірити в запропонований авторами на екрані всесвіт. Наче ідея непогана, промальовано все гарно, але як тільки починаєш замислюватись над історією, вчинками персонажів та сюжетними рішеннями, то все на твоїх очах розпадається. Герої не мають вигляд повноцінних персонажів, вони скоріше функції, що рухаються з однієї сюжетної точки в іншу. До головної героїні Віки ніякої емпатії виникнути не може, бо вона весь фільм егоїстично використовує Віктора у своїх цілях, більше з ним ніяк не взаємодіє, а наприкінці з пустого місця усвідомлює, що він для неї найкращий друг. Хоча натяку на те, що між ними з'являється хоча б якийсь емоційний зв’язок, нема і близько, якщо не враховувати покірність Віктора на кожне слово Віки. Антагоніст дратує ще більше, бо вся його мотивація зводиться до повторення вголос слів про те, який він поганець. Віктор протягом мультфільму тільки всіх лагодить, і теж ніяк не розкривається як персонаж, при вигляді якого діти та дорослі мають (за ідеєю) розчулюватися, як розчулюються при вигляді Малюка Йоди в «Мандалорці».
Окрім персонажів, дуже складно сприймати структуру історії так, щоб вона викликала цікавість. Я припускаю, що однаково не цікаво буде дітям та дорослим. Бо для дітей вся ця ідея з тоталітарним світом роботів, де поганці заважають прогресу - це занадто складно та незрозуміло. Для дорослих тут все навпаки дуже прямолінійно та банально. Потрібно було додавати або більше дій та екшену, щоб веселити дітлахів при перегляді, або якихось складних алюзій, щоб дорослі йшли на «Віктора Робота» з такою ж цікавістю, як ходять на того ж Міядзакі чи Тома Мура. Та мультфільм існує десь посередині між двома цими крайнощами, від чого ризикує не влучити в жодну з аудиторій.
Мені в жодному разі не хочеться бути злим чуваком, який накинувся на дитяче кіно. Просто автори мають розуміти, що створення мультфільмів — це не менш клопітлива робота, ніж зйомки ігрового кіно (я кажу конкретно про написання сценарію). Не можна максимально спрощувати історію, думаючи, що дітям і так буде нормально. Вони теж потребують цікавих та неоднозначних героїв, яким будуть співпереживати, вони потребують пропрацьований світ, як це було в «Думками навиворіт», їх потрібно балувати образним мисленням та давати можливість думати, а не говорити все в лоб. А оскільки дорослі йдуть дивитися мультфільм разом зі своїми дітьми, то їм має бути теж цікаво. В іншому випадку батьки виберуть для перегляду зі своїм чадом умовного піксарівського «Луку», що йде паралельно з «Віктором Роботом», і не будуть дивитись на годинник під час перегляду. Автори мають розуміти, що в противагу їхньому творінню є купа іноземних альтернатив, і вони мають дещо сильнішу основу, ніж просто гарна анімація. Для цього необхідно писати такі історії та концепції, щоб здивовані були усі.
Єдине, що рятує тут, так це авторський саундтрек, який місцями прекрасно доповнював атмосферу мультфільму. Сюжет він може і не врятував, але хоч якийсь відсоток розваги подарувати може.
У сухому підсумку маємо класнючу анімаційну роботу зі слабкою історією. Надія та очікування були набагато вищі, але заради картинки ви можете піти в кінотеатри та підтримати цей проєкт. Врешті-решт, це перші кроки, після яких можуть піти шедеври, якщо давати фільмам шанс.