Батько гонзо-журналістики, рок-н-рольщик, правдоруб і навіть кандидат у шерифи – це все можна сказати про журналіста та письменника Гантера Томпсона. Він мандрував із найнебезпечнішою бандою байкерів, критикував владу, не один раз потрапляючи до поліцейських відділів, і товаришував із Джонні Деппом. Завдяки своїм нарисам для журналу The Rolling Stone, йому вдалося вписати власне ім’я у світову літературу. А «Страх і відраза у Лас-Вегасі», «Страх і відраза передвиборчих перегонів '72», «Велике полювання на акул» та «Ромовий щоденник» були екранізовані.
Але хто ж насправді такий цей Гантер Томпсон поза своєю журналістською та письменницькою діяльністю? Yabl розбирається!
Дитинство, юність та перша спроба пера
Майбутній «батько» гонзо-журналістики народився у місті Луїсвілл, штат Кентуккі 18 липня 1937 року. Гантер став першим із трьох дітей родини Томпсонів. Коли йому виповнилося 14 років, його батько помер, і він вимушений був зіткнутись із суворою реальністю дорослого життя. До того ж мати через смерть чоловіка почала пиячити, і юний Гантер мріяв якомога скоріше втекти з домівки.
У школі він цікавився спортом та літературою, а також працював у журналі «Атенеум». Але згодом був звільнений звідти, через звинувачення у злочинній змові (його бачили у машині разом із чоловіком, який обікрав магазин). Томпсона засудили до 60 днів ув'язнення, як співучасника. Йому заборонили складати іспити поза шкільними стінами, тож освіту він так і не отримав.
За тиждень після виходу з тюрми, юнака одразу ж призвали до лав американської армії. Тож літературний талант Гантера знайшов свій вихід у спортивній журналістиці. Саме в армії вийшло багато матеріалів Томпсона, але через службу йому не дозволили писати під власним іменем. У 1957 році він звільнився із військово-повітряних сил з кваліфікацією льотчика першого класу.
Розквіт творчості та контркультура
Демобілізувавшись, Томпсон влаштувався спортивним редактором газети у Джерсі Шор, Пенсильванії, згодом переїхав до Нью-Йорка. Завдяки армійській програмі фінансування вищої освіти відвідував заняття в Колумбійському університеті на факультеті загальних дисциплін, спеціалізуючись на написанні коротких оповідань. Аби опанувати стилістику Фіцджеральда й Гемінґвея, Гантер набирав на друкарській машинці тексти романів «Великий Гетсбі» та «Прощавай, зброє!». Паралельно працював у Time копіювальником, заробляючи 51 долар на тиждень. Звідти у 1959-му його звільнили за непокору. Того ж року він влаштувався репортером до The Middletown Daily Record у Нью-Йорку і знову був звільнений через конфліктну ситуацію.
Про цей свій досвід Гантер написав роман «Принц Медуза» (Prince Jellyfish, 1960) — як хлопець із провінційного Луїсвілла намагається здобути успіх у великому місті, проте роман залишився поза увагою літературних агентів і не був надрукованим.
У 60-х роках, у період перебування Томпсона в Пуерто-Рико, народився «Ромовий щоденник». У романі йдеться про журналіста Пола Кемпа, який переїжджає з Нью-Йорка в Сан-Хуан, щоб працювати в газеті The Daily News. «Ромовий щоденник» не був би опублікований, якби одного разу Джонні Депп, близький друг Томпсона, не розшукав рукопис серед безлічі інших робіт. Роман вийшов у світ у 1998-му. Вже після смерті письменника у 2011 році актор виконав головну роль в екранізації твору.
1965-го Кері Маквілльямс, редактор журналу The Nation, найняв Томпсона для написання історії про найбільший у світі мотоклуб «Ангели Пекла» (Hell’s Angels). Після виходу статті журналіст отримав пропозицію від байкерів відправитися з ними в подорож. Через рік поневірянь народилася книга «Ангели Пекла: Дивна і жахлива сага позазаконних мотоциклетних банд» (1966). За словами членів клубу, «це єдина правдива річ», коли-небудь написана про них.
Успіх роману дозволив Томпсону потрапити на шпальти The New York Times Magazine, Esquire, Harper's Magazine і стати відомим американським письменником.
Томпсон планував розповісти про часи «смерті американської мрії», тобто про виродження життєвих ідеалів жителів США як в матеріальному, так і в духовному сенсі. Ідея пізніше втілилася в найвпізнаванішому романі письменника «Страх і відраза у Лас-Вегасі».
У 1970 році в Scanlan's Monthly з'явилася стаття Томпсона «Дербі в Кентуккі: декадентство й занепад». Хоча матеріал був замовлений для спортивного журналу, найменше уваги в ньому надано дербі. Журналіст зосередився на описі глядачів. Протягом всього оповідання люди все більше стають схожими на тварин.
Ця стаття вважається першим текстом, написаним у стилі гонзо (з англійської gonzo перекладають як «пришелепкуватий», «божевільний» — Yabl). Гонзо — це напрямок журналістики, для якого характерний суб'єктивізм, розповідь від першої особи, оскільки репортер є не глядачем, а учасником подій. Допускається сарказм, використання цитат, гіпербол, ненормативної лексики. Майже всі твори Гантера Томпсона написані в цьому стилі.
Вперше слово «гонзо» вживається в романі «Страх і відраза у Лас-Вегасі. Дика подорож у серце американської мрії» (1972). Історія народилася під час поїздки Томпсона та адвоката Оскара Зета Акости в Лас-Вегас для отримання відомостей про вбивство журналіста Los Angeles Times.
Роман написаний від першої особи журналістом Раулем Дюком, який разом з адвокатом Доктором Гонзо відправляється в Лас-Вегас, щоб висвітлити перегони «Мінт 400». У пошуках американської мрії їм допомагають наркотики та алкоголь, якими забитий багажник. Від прийнятих речовин герої відчувають галюцинації, марять, навіть скоюють злочини.
Гонзо-роман став еталоном американської літератури 1970-х років. Його сюжет став основою для фільму «Страх і ненависть у Лас-Вегасі» з Джонні Деппом і Бенісіо дель Торо в головних ролях. Депп кілька місяців жив з Томпсоном, щоб перейняти його звички, і за цей час чоловіки стали близькими друзями. Фільм, як і книга, був культовим.
З кінця 1970-х років Томпсон випускав свої журналістські матеріали, написані до періоду гонзо, і статті з Rolling Stone. До циклу під заголовком «Документи Гонзо» увійшли 4 томи: «Велике полювання на акул» (1991), «Покоління свиней» (1984), «Пісні Приреченого» (1990) і «Краще, ніж секс» (1995).
Однією з фінальних книг Томпсона стала збірка «Царство страху» (2003), основна тема якої — повстання проти влади. Багато історій пов'язані з наслідками терактів 11 вересня 2001 року. «Царство страху» називають мемуарами письменника.
Дивак або навіжений?
Гантер ніколи не приховував факту надмірного вживання алкоголю та наркотиків. До того ж, як зазначали його друзі, з 1975 року письменника неможливо було побачити тверезим.
Журналіст завжди наголошував на тому, що справжній чоловік має бути воїном і підтверджував свої слова діями.
Томпсон мав велику кількість вогнепальної зброї вдома, обожнював виїжджати на полювання, а іноді просто «пошмаляти» із гвинтівки та пістолета (врахуйте той факт, що він з 1975 року не просихав).
Аби ви уявили собі його денний розпорядок, Yabl наведе цитату з його біографії «Гантер: дивне і дике життя Гантера С. Томпсона» (Hunter: The Strange and Savage Life of Hunter S. Thompson):
Підйом о 3 годині дня
3:05 — віскі Чівас Рігал із ранковою газетою, сигарети Dunhill
3:45 — кокаїн
3:50 — ще одна склянка Чівас, сигарети Dunhill
4:05 — перша чашка кави, сигарети Dunhill
4:15 — кокаїн
4:16 — апельсиновий сік, сигарети Dunhill
4:30 — кокаїн
4:54 — кокаїн
5:05 — кокаїн
5:11 — кава, сигарети Dunhills
5:30 — більше льоду в Чівас
5:45 — кокаїн, і знову, і знову
6:00 — куріння трави, щоб зняти напругу дня
7:05 — відвідування кафе Woody Creek Tavern, на обід: пиво Heineken, дві Маргарити, салат з капусти, салат тако, подвійна порція смажених цибулевих кілець, морквяний пиріг, морозиво, оладки з квасолі, сигарети Dunhills, ще пляшка Heineken, кокаїн, і перед тим, як поїхати додому, сніжний конус (стакан тертого льоду, на який виливається три або чотири мірних стаканчика Чівас)
9:00 — початок серйозного прийому кокаїну
10:00 — прийом крапель кислоти (ЛСД)
11:00 — французький лікер Шартрез, кокаїн, трава
11:30 — кокаїн знову і знову
12:00 — опівночі Гантер С. Томпсон готовий писати
12:05 — 6:12 ранку Шартрез, кокаїн, трава, Чівас, кава, пиво Heineken, сигарети з гвоздикою, грейпфрут, сигарети Dunhills, апельсиновий сік, джин, безперервні порнографічні фільми
6:00 — джакузі з шампанським, батончики шоколаду Dove, плоска локшина з сирно-вершковим соусом Альфредо
8:00 — затишшя
8:20 — сон
Разом зі зловживанням алкоголю, стимуляторів, транквілізаторів та інших психотропних препаратів, письменник мав занадто складний і вибухонебезпечний характер. Він постійно «травив» свого рідного брата Джеймса за його гомосексуальність і ніколи не допомагав доглядати власну матір.
Однією з «особливостей» Томпсона була клептоманія. Він співпрацював із The National Observer; досліджуючи тему самогубства Ернеста Гемінґвея, відвідав у 1964 його вдову в Кетчумі в штаті Айдахо, і викрав у неї лосячі роги, що висіли над дверима кімнати Гемінґвея — ними пишався усе подальше життя. Роги повернула жінка Томпсона лише після його смерті.
Смерть
Шалене життя журналіста у поєднанні із «алкогольно-наркотичною дієтою» не пройшло повз, і в старості до журналіста все частіше навідувались депресія, апатія та думки про самогубство.
У неділю 20 лютого 2005 року на ранчо до Гантера приїхав син Хуан-Фіцджеральд з невісткою Дженніфер Вінкел і онуком Віллом. Дружина Аніта в цей час займалася в спортзалі. Дженніфер з Віллом в сусідній кімнаті грали в гру «20 запитань», Хуан фотографував. Гантер набрав на друкарській машинці дату «22 лютого 2005 року» і посередині другої сторінки слово «адвокат». Подзвонив Аніті, попросивши її прийти, аби допомогти написати колонку в газету, і в цей час заряджав пістолет. Напередодні вони посварились, адже Гантер направляв на неї заряджену гвинтівку, але під час дзвінка попросив вибачення за «розіграш». Коли вона, не підозрюючи нічого, поклала слухавку, він вистрелив собі в голову. Смерть настала о 17:42. Діти почули звук, але подумали, що впала книга. Через пів години Хуан зайшов подивитися. Побачивши батька мертвим, він зателефонував шерифові, після чого зарядив дробовика, вийшов на засніжену вулицю і тричі вистрелив у повітря.
Томпсон зазначав, що його почали мучити болі у ногах (наслідки старого перелому двох кісток – Томпсон шукав лід для коктейлів і послизнувшись упав на коліно). Через 3 місяці Rolling Stone опублікував його записку, написану за чотири дні до смерті, під заголовком «Футбольний сезон закінчено»: «Більше жодних ігор. Жодних бомб. Жодних прогулянок. Жодних веселощів. Жодних плавань. 67. Це на 17 років більше, ніж 50. На 17 більше від того, що я потребував і чого прагнув. Нудно. Я завжди злий. Жодних веселощів ні для кого. 67. Ти стаєш скупим. Поводься на свій вік. Розслабся — буде не боляче».
У своїм заповіті письменник просив «добряче повеселитись» після його смерті, а його прах розвіяв Джонні Депп, вистріливши ним із гармати.