Комікси – уже давно не чтиво для розваги. Автори мальописів порушують усе більше серйозних тем, як-от Голокост, розкриваючи їх нестереотипно. Вони показують, як розмовляти про геноцид і не занадто патетично, і не знецінюючи його травматизм. Yabl радить три найпомітніші комікси про Голокост.
Хоча комікси й з’явилися в Європі, на їхній розвиток суттєво вплинули Сполучені Штати Америки: після громадянської війни 1861-1865 років американські недільні газети почали випускати мальовані історії. Америці ми завдячуємо й назвою «комікс». «Comic» дослівно перекладається як «комедійний», «комічний», «смішний».
Зі зростанням популярності коміксів межі жанру розширюються. Нині «коміксом» не називають лише кумедні картинки в газетах, тож цей термін можна вважати архаїзмом.
З’являються нові серйозні мальописи, виникає поняття «графічний роман» – великий роман, історія в якому розповідається не лише словами, а й малюнками. Жанрово сучасні комікси існують на перетині ілюстрації, літератури та кіно.
Ще під час Другої світової війни на передову відправляли, окрім фотографів, художників-картуністів, які створювали воєнні комікси. Однак більш осмислено над подіями того часу рефлексували наступні після жахів війни та геноцидів покоління.
«Маус», Арт Шпігельман
У 2015 році графічний роман «Маус» був вилучений із продажу в Росії через свастику на обкладинці й тому, що «така серйозна тема була представлена як комікс». Автор, Арт Шпігельман, назвав рішення ганебним, оскільки книга – про пам’ять, і додав, що такий вияв цензури – це тривожний сигнал щодо політичної ситуації в державі.
Тож чому присвячена книжка? «Маус. Сповідь уцілілого», або просто «Маус» – це графічний роман нью-йоркського творця коміксів Арта Шпігельмана, що розповідає про Голокост. Він виходив у 1980-1991 роках, а у 1992 році отримав Пулітцерівську премію. Це перший і єдиний графічний роман, відзначений цією нагородою.
Сюжет книжки побудований на матеріалі бесід Арта зі своїм батьком Владеком, польським євреєм, який пережив війну, полон, гетто і концентраційні табори. Владек розповідає сину, що він витерпів у ті роки.
Ба більше, син намагається розібратися у складних взаєминах із батьком. Владек показаний як звичайна людина, з купою недоліків та ґанджів. Тож цей комікс – не інформація про Голокост із підручника, а максимально жива та людяна історія.
Усі персонажі в «Маусі» – анімалістичні, тобто змальовані як тварини; а ще – поділені за національною приналежністю. Євреї зображені як миші, німці – коти, поляки – свині, французи – жаби й так далі. Автор вважає, що це демонструє абсурдність сприйняття народів за національними або політичними шаблонами.
«Щоденник Анни Франк». Графічна адаптація
Напевно, найвідоміша літературна пам’ятка часів Голокосту – це історія єврейської дівчинки Анни Франк, яка перебуває у сховищі під час окупації Нідерландів. Вона починає вести щоденник, звертаючись до нього так ніжно, ніби до подруги, і називаючи «Кітті».
Книга надзвичайно інтимна та особиста, адже це історія дорослішання та становлення дівчинки-підлітка в умовах війни, геноциду, вимушеної ізоляції та у стані постійного страху. Анна у записах постає дуже мудрою, як на свої роки, і її думки відгукуються уже в котрого покоління читачів.
Перше графічне видання «Щоденника» було адаптоване Арі Фолманом, ілюстроване Давидом Полонським та авторизоване «Фундацією Анни Франк» у Базелі. Загалом воно не суттєво відрізняється від оригіналу, однак наповнене незвичними графічними рішеннями.
«Вітчизна», Нора Круґ
Німецька художниця та авторка коміксів Нора Круґ народилася за три десятиліття після закінчення Другої світової війни. У ранньому дитинстві переїхала до США. Саме в Америці вона вирішила дослідити історію своєї німецької родини.
Круґ взяла інтерв'ю у своїх бабусь і дідусів, вивчила архіви, заглибилася в сімейну історію, яка переплітається з історією Голокосту. Ця книга – справжній артбук, що складається з фотографій, документів, родинних альбомів та коміксів.
Історія починається з розмови Нори зі старою жінкою на даху будинку в Нью-Йорку. Виявляється, вона вижила в концтаборі лише тому, що наглядач 16 разів виводив її з газової камери останньої миті. Нора відчуває весь спектр колективних провини та сорому – і відтоді досліджує минуле сім’ї, щоб зрозуміти, як працювати з цією провиною.
Говорити про суспільні потрясіння складно, але необхідно. Рефлексія над трагічними подіями допомагає не тільки безпосереднім учасникам жахливих подій, але й їхнім нащадкам. Через художні твори вони пропрацьовують колективні та персональні травми.